Щоб більше не кортіло. Колонка Леоніда Швеця
У той час коли Україна живе війною, занурена в неї всіма думками і почуттями, Росія, яка війну розв'язала і гробить у ній тисячі своїх людей і власне майбутнє, від неї всіляко відгороджується.
Україні неможливо бути бідною, але вона примудряється. Кожне наступне начальство в тій чи іншій формі проголошує кінець епохи бідності, і не обманює ж, просто мова про певне коло людей, а воно незмінно вузьке.
На партійних каналах море експертів, у яких за пропагандистським ражем не виходить навіть виглядати експертами, все це обслуговують журналісти, у яких від журналістики тільки мікрофон та навушник.
Журналіст Леонід Швець називає Миколу Чауса карикатурним втіленням образу жадібного неохайного судді та згадує в контексті справи Чауса екскерівника ДФС Романа Насірова, який уник покарання.
Один з серйозних ризиків походу в політику полягає в тому, що мимоволі станеш однодумцем і соратником таких персонажів, що своїм дітям буде соромно в очі дивитися, а внуки відречуться.
41 відсоток опитаних українців згодні із заявою Путіна, що росіяни і українці – один народ, який належить до одного історичного і духовного простору, а 55 відсотків заперечують.
Наша нинішня печаль з приводу потенційних трубопровідних перспектив має шанс колись обернутися радістю.
І Мендель, і Арестович можуть розраховувати на свою частку суспільної уваги через свою функціональну близькість до президента. Якщо люди, які крутяться або крутилися біля нього, щось віщають, це може мати стосунок до позиції глави держави.
Арсен Аваков цілком посередній. Те, що внутрішні органи залишаються в України такими, як вони є, пряма заслуга міністра.
У Володимира Зеленського тепер від'ємний рейтинг довіри. Підхід незабаром до екватора каденції вимагає підключення якихось нових джерел політичної енергії і якісного оновлення політики.
Питання до нинішньої напівскандальної ситуації навколо маршу на підборах – а чи не можна українській армії просто піти від практики марширування в прусському стилі, карбуючи крок.
У той час коли Україна живе війною, занурена в неї всіма думками і почуттями, Росія, яка війну розв'язала і гробить у ній тисячі своїх людей і власне майбутнє, від неї всіляко відгороджується.
Володимир Путін все далі втягує свій народ у м'ясорубку війну. Постачанням західної зброї в Україну він збирається протиставити наступ масами піхоти у стилі Першої світової війни.
Дивуватися з того, що більшість росіян вважають за краще не помічати, що залишилися без майбутнього, не доводиться. Величезний народ живе в ілюзорній переконаності, що йому нічого не буде за те, що він влаштував бійню в Європі.
Оголосивши мобілізацію, керівництво росії фактично визнало на весь світ і перед власним народом, що українська авантюра зазнає краху. Докладніше – в авторській колонці Леоніда Швеця.
Частина росіян образилися на Володимира Зеленського за пропозицію закрити для них кордони, хтось списав пропозицію на стрес, а дехто побачив у ній ознаки того самого українського нацизму.
Говорити росіянам про свою ненависть так само марно, як пробиватися до їхньої совісті та намагатися запевнити у втратах на фронті.
Попри те, що резолюція не обов'язкова до виконання, з політичної точки зору – це дуже важливий крок
Децентралізація теплового постачання дозволить уникнути ситуації, при якому виведення з ладу ТЕЦ залишає без опалення ціле місто
Може виникнути питання, що робити з анексованими територіями й це може стати формальним приводом для спроби відмовити Україні
Розміщення ядерної зброї росії на території Білорусі вдарить тільки по Мінську, для України та НАТО абсолютно нічого не зміниться
Білорусь тепер стає можливою мішенню ядерного удару НАТО, якщо путін вирішить піти ва-банк і почати ядерну війну
На юридичні наслідки ордера МКС очікувати не варто, а от російська пропаганда обов'язково використає цей інфопривід