Вихід в інший бік. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Джо Байден, якого зараз тільки ледачий не картає за те, що той кидає афганський народ на поталу іншому афганському народу, продовжує гнути свою лінію, заявлену ще під час передвиборчої кампанії, і збирає велику глобальну коаліцію за демократію проти авторитаризму. У грудні американці скликають міжнародний віртуальний саміт «лідерів за демократію», на якому прогресивні діячі з усього світу обговорять протистояння авторитаризму, боротьбу з корупцією і «просування поваги до демократії».

Американський президент бачить свою місію в тому, щоб відродити надію в цінності, які дозволили Заходу зі Сполученими Штатами на чолі посісти провідне місце в світі. Байден вірить, що демократія стратегічно, в історичній перспективі, ефективніше авторитарних режимів, і має намір це всіляко доводити, до чого його підштовхують захмарні темпи розвитку авторитарного Китаю. Україна, зрозуміло, теж має намір взяти участь в цьому змаганні на стороні демократій, хоча її власна ефективність начебто не дає для цього жодних підстав. Але в форумі, звичайно, візьмемо участь, чому ж ні, як і в «просуванні поваги до демократії». Ще одна можливість поскаржитися всім, що нас не беруть до Євросоюзу і НАТО.

Якщо для США головним подразником і мірилом власних досягнень з деяких пір став Китай, то для демократичної України це, безумовно, авторитарна Росія. Ідеальний результат нашого протистояння бачиться, звичайно, не в тому, що танки ЗСУ пройдуть переможним маршем по Красній площі, а в такому влаштуванні життя в Україні, коли росіяни, в більшості своїй, зітхнуть і визнають, що у нас круто і незаперечно краще. Не в якихось деталях, не за абстрактними економічними показниками, а за цілісності вражень і відчуттів. Комусь, між іншим, і зараз так здається, тому що свобода і її відсутність переживаються окремими людьми надзвичайно гостро, але добробут все ж більш широке поняття.

За висновком фахівців, зокрема власних, Росія стагнує в економічних відносинах року з 2012-го, і просвіту не видно. З 2014-го, коли вона явила решті світу своє справжнє обличчя, якщо раптом хто помилявся, велика країна ще більш великого Путіна впевнено рухається до статусу світового ізгоя та лузера. З 2018 року, коли затихла кримська екзальтація, закручування гайок дорогим росіянам прийняло якийсь гарячковий і все більш прискорювальний характер. Перспективи Воронежа уникнути покарання своєю владою за всі біди російського народу виглядають все більш примарними. І тим не менш.

Як боротимуться із російською паспортизацією мешканців ОРДЛОРосія готується до нового етапу паспортизації українців в ОРДЛО. Тим часом нардепи реєструють законопроєкт з метою протидіяти цьому процесу. Наскільки дієвими є такі ініціативи і як може протидіяти Україна – у матеріалі політолога Олександра Радчука.

За даними Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, в першому півріччі 2021 року 184 385 українців отримали російське громадянство. За весь минулий рік 409 549 наших колишніх співвітчизників обзавелися паспортами РФ. У 2019 році таких було 299 422 особи, у 2018 році – 83 081, в 2017-му – 85 119, в 2016 році – 100 696 українців вступили в російське громадянство, в 2015-му – 67 400. Разом виходить 1 млн 229 тисяч 652 людини.

Сюди не входять жителі Криму. Про їхній повний перехід на російські паспорти повідомили ще у вересні 2014 року: регіональне управління Федеральної міграційної служби відрапортувало, що видано мільйон 560 тисяч паспортів, і це 98% місцевих громадян. Тоді ж було заявлено, що 3,5 тисячі кримчан відмовилися і вважали ліпше залишитися громадянами України. З жителями Криму загальна цифра тих, хто перейшов в російське підданство з 2014 року становить майже три мільйони осіб, 2 млн 789 тисяч 652, якщо бути точними. Хтось у той страшний рік перейшов у росіяни і не будучи жителем анексованого півострова.

Всього на території нинішніх ОРДЛО до окупації, за даними Держстату України, жило 3 млн 894 тисячі осіб. У 2016 році Мінсоцполітики повідомляло про зареєстрованих 1,7 мільйона переселенців. Правда, вважається, що реально перебралося в Україну значно менше, близько половини. Це відповідає приблизному числу жителів «ЛНР-ДНР» і тих, хто перебрався звідти в Росію, в 2,9 мільйона осіб. Виходить, майже половина з них уже з російськими паспортами, якщо резонно припустити, що саме вони становлять левове число «з квитком». Очевидно, роздача їм громадянства продовжиться і в наступні роки, що за взятих темпів означає завершення завдання через три, максимум – п'ять років.

Так-так, це можуть бути як гарячі прихильники путінських порядків, так і люди, поставлені в складні життєві обставини, мотивація не обговорюється. Тільки ось в зворотний бік, в Україну, вільну і демократичну, нічого подібного до цього потоку не тече. Так, в період з 2014 до 2016 року українські паспорти отримали 6 261 росіянин, в 2019 році таких було близько трьох тисяч осіб. І це в більшості своїй не «політичні», просто давно жили тут, ну ось і оформили. Звичайно, у нас, до всього, ще й дуже обтяжена бюрократією процедура, тоді як видачу російських паспортів українським громадянам Росія демонстративно полегшила. Але факт залишається фактом: довга черга з росіян, що бажають стати вільними громадянами нашої прекрасної Батьківщини, не стоїть. І важко не визнати, що це, нехай непряме, але дуже наочне свідчення нинішньої привабливості України і показник стану речей в нашому протистоянні з агресивною країною-сусідкою. Це не заслуга Кремля, це наша біда.

Байден, Штати і Захід загалом азартно включилися в нову історичну гонку. На тих, хто затримався в розвитку, не стануть навіть озиратися, баласт – геть.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал