Демократія – це вони. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

У передмові до своєї нової книги «Авторитарна Росія» політолог Володимир Гельман згадує чудовий епізод зі своєї біографії.

Ще молодим активістом демократичного руху, влітку 1990 року він опинився в Маріїнському палаці в Ленінграді. Йому організували зустріч з головою міської ради, іконою тодішніх демократів, не тільки російських, а взагалі радянських, професором Анатолієм Собчаком. Перед Гельманом тоді стояв вибір: присвятити себе науковій діяльності або зануритися в політичну, зайнявши посаду в апараті міськради. Про те, скільки залежало від цього вибору, заднім числом свідчить той факт, що радником Собчака був Володимир Путін, а секретарем, який скрашує очікування в приймальні, Дмитро Медведєв.

Коли глава міськради, нарешті, з'явився і кандидата на посаду запросили в його кабінет, зірка перебудови без передмов виголосив промову, яка «була сповнена яскравої риторики, але досить порожня за змістом: він лаяв колишню систему, критикував поточну нестабільність і обіцяв, що місто буде процвітати під його керівництвом». Коли Володимир Гельман зміг вставити слово, він запитав, як Анатолій Собчак бачить систему управління містом. Той сказав, що депутати будуть працювати зі скаргами населення, міськвиконком займатися комунальним господарством, «а я (широкий погляд навколо кабінету) за допомогою мого апарату (пильний погляд на мене) буду проводити політику в місті». – «Але ж це майже те ж саме, що було при комуністах ... а як же демократія?».

Як змінювалося місце України у ключових рейтингах демократії за сім роківУ 2020 році Україна перебувала на 79 місці за індексом демократії серед 167 країн світу. Сім років тому країна посіла 92 сходинку цього рейтингу.

«Собчак, ймовірно, був дуже здивований тим, що той, хто, ймовірно, міг стати членом його «команди», поставив йому настільки наївне запитання. Він відповів мені чітко, з тієї інтонацією, з якою університетські професори часом повідомляють першокурсникам прописні істини: «Ми тепер при владі – це і є демократія».

Через певний час Собчак втратить владу, опиниться під кримінальною справою і помре від серцевого нападу, а «демократією» надовго стануть Путін і трохи – Медведєв. Володимир Гельман же, вислухавши цю відповідь, «повернувся спиною до Собчака і, навіть не попрощавшись, вийшов із кімнати. Потім я попрямував пішки до Інституту соціології: буквально пішов в світ науки зі світу політики». Зараз Володимир Гельман працює в університеті Гельсінкі і є найвідомішим російським політологом.

Демократію на колишніх радянських теренах взагалі трактують своєрідно. «У нас протестувальники та інші незадоволені не штурмують урядові установи і капітолії, у нас абсолютно нормальна обстановка з точки зору розвитку демократичних процесів. Мене звинувачують в тому, що я захищаю свою країну і людей. Але мене для цього і обрали. Я зобов'язаний забезпечити суспільну, внутрішню і зовнішню безпеку людей і держави», – заявив в січні цього року інший видатний демократ, Олександр Лукашенко.

На Україну зазвичай посилаються як на демократію, що дивом збереглася в такому оточенні, але, що цікаво, ви не почуєте у нас розмов про неї, про демократію. Ну, вона начебто є і є, чого про неї говорити. Опитування в грудні 2019 року Фонду «Демократичні ініціативи» і соціологічної служби Центру Разумкова показало, що 52% українців вважають демократичний устрій найбільш підхожий для нашої країни. Але не слід сильно спокушатися: 20% допускають, що при певних умовах авторитарний режим може бути кращим, а 19% не надають значення взагалі, який в країні режим. 20% плюс 19% – це не сильно менше, ніж 52%. При цьому можна навіть не згадувати, що наявність виборів для багатьох є вичерпним ознакою демократії.

Нам би її пестити і леліяти, порошинки здувати і всіляко плекати як базову відмінну рису від того, що коїться у сусідів. Але запитай того ж Володимира Зеленського, що у нас з демократією, як їй живеться-дихається, він відповість з подивом і повчальністю, як і Собчак в 1990 році: «Так адже ми при владі – це і є демократія». Як би не так, Володимире Олександровичу, як би не так.

А Google, якщо в пошуковий рядок забити «Собчак», видає пріоритетним чином посилання на Ксенію. Щось в цьому є, і про долю демократії теж.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: