Одним із показників демократичності будь-якого суспільства є рівень свободи слова в конкретній державі. Поточний рік може стати серйозним випробовуванням у відносинах між журналістами, громадськими активістами та державою.
Ідеться про масштабний повзучий наступ на свободу слова в Україні. Здавалося б, після подій Революції Гідності жодна наступна влада не наважиться здійснювати бодай якийсь тиск на незалежних журналістів чи громадських активістів. Саме з переслідувань, побиття та вбивств журналістів запускалися найбільш серйозні кризові процеси в нашій державі.
Втім, коли йдеться про передвиборчі рейтинги та необхідність знову позмагатися за найвищі посади в державі, свобода слова завжди опиняється під тиском. Хтось із політиків заздалегідь купує чи формує власні ЗМІ з метою мати надійну медійну зброю для захисту проти атак конкурентів, чи навпаки – для наступу й пропаганди своїх ідей. Інші – використовують відверті насильницькі методи чи адмінресурс, переслідуючи такі цілі.
Найбільше ж дістається незалежним журналістам та громадським активістам, метою яких залишається здійснювати громадський контроль за словами й діями політиків, чиновників та інших високопосадовців, які мають вплив на ухвалення рішень у державі в різних сферах. Чи то йдеться про розподіл коштів, чи здійснення інших повноважень, ухвалення законів, судові рішення тощо, громадський сектор і журналісти, як правило, пильно стежать за цими процесами та інформують громадян. Часом, формуючи громадську думку й суттєво впливаючи на рейтинги політиків. Інколи можуть поставити й крапку на кар’єрі того чи іншого чиновника, судді чи нардепа.
Схоже на те, що 2018 рік запам’ятається нам як черговий етап протистояння між державою та громадським сектором. Ідеться не лише про фізичні напади та насилля, але й про ініціативи парламенту, правоохоронних органів та судів. Звісно, більшість із цих рішень та ініціатив дуже суттєво деформують саме поняття свободи слова в Україні, а подекуди є прямими ознаками встановлення тотального контролю над ЗМІ та громадським сектором.
Журналісти «під ковпаком»…
Сенсаційними новинами останніх двох днів стали два рішення сумнозвісного в період режиму екс-президента Віктора Януковича Печерського районного суду міста Києва. Перше з них надає слідчому Генеральної прокуратури право доступу до інформації з телефону журналістки та головного редактора програми розслідувань «Схеми» Наталії Седлецької. Друге, подібне за своєю суттю рішення дозволяє ГПУ отримати доступ до дзвінків і листування журналістки «Нового времени» Крістіни Бердинських.
ГПУ перевірить дзвінки головреда «Схем» за 17 місяців: реакція соцмережКористувачі Facebook не розуміють причини доступу до дзвінків Наталії Седлецької за 17 місяців і вимагають від генпрокурора пояснень.
Обидва рішення стосується журналістів і ЗМІ, які відомі своїми антикорупційними розслідуваннями не лише проти чиновників і політиків попередньої влади, але й представників нинішньої. І, безумовно, в контексті таких рішень суду виникає цілком закономірний висновок про наступ на свободу слова напередодні президентських і парламентських виборів в Україні.
У цій історії дуже цікавою є позиція Генеральної прокуратури, за зверненням якої Печерський суд і ухвалив відповідні рішення щодо журналістів. Згідно з офіційною версією, в ГПУ не планують прослуховувати зміст розмов Наталії Седлецької й не здійснюватимуть втручання в її професійну діяльність та особисте життя. Мовляв, дані з її телефону необхідні для розслідування «за фактами можливого розголошення директором НАБУ Артемом Ситником відомостей, що становлять державну таємницю». Те саме стосується й телефону журналістки Крістіни Бердинських.
Подробиці справи вже набули нечуваного розголосу як серед українських журналістів, так і серед їхніх колег за кордоном. Імовірно, на такі судові рішення жорстко відреагують у міжнародних громадських організаціях та інституціях. Зокрема, є вже перша реакція речниці ЄС Маї Косьянчич, яка заявила про те, що такі рішення суду на запит ГПУ «викликають серйозні питання», порушуючи основні стандарти свободи слова в нашій державі.
…а громадські активісти під прицілом
Ще більш непереливки громадським активістам. Для впливових людей у політиці та чиновників вони становлять подвійну загрозу, адже крім інформування суспільства, здійснюють ще й функцію контролю. Громадські організації можуть «пролити світло» там, де є безпосередні інтереси зацікавлених осіб, які діють у неправомірний спосіб. Тобто, за фактом, порушуючи закони України. Така діяльність активістів може спричинити не лише дисциплінарні та адміністративні покарання для чиновників і політиків, але й загрожує кримінальними справами, суспільним осудом і, найголовніше, втратою джерела збагачення.
Затримано ще двох підозрюваних у нападі на ГандзюкНаціональна поліція спільно з СБУ затримала ще двох осіб, які підозрюються в нападі на радника мера Херсона, активістку Катерину Гандзюк.
Саме тому громадські активісти потрапляють під подвійний тиск – не лише під час «офіційного» публічного протистояння, але й під час цілком реальних непублічних погроз життю та здоров’ю. Часто – цілком небезпідставних.
Найбільш резонансна справа останніх місяців – напад на громадську активістку, в. о. керуючого справами виконавчого комітету Херсонської міської ради Катерину Гандзюк. Зловмисники облили її кислотою. Наразі Гандзюк перебуває у важкому стані, на неї чекає тривала реабілітація. Та якщо систематизувати дані, з початку 2018 року на громадських активістів було скоєно понад півтора десятка резонансних нападів із застосуванням зброї. Ці напади в деяких випадках завдали серйозних травм, як це сталося в Одесі в травні цього року з головою ГО «Небайдужі» Сергієм Стерненком. Або й коштували життя, як це сталося з волонтером і добровольцем батальйону «Донбас», колишнім полоненим сепаратистів із так званого «ДНР», громадським діячем Віталієм Олешком. Його вбили в Бердянську двома пострілами в спину.
У багатьох історіях із нападами на громадських активістів, які часто є людьми публічними й ведуть активний медійний спосіб життя, про можливість нападу було відомо задовго до їх здійснення. Адже діячі повідомляли про це на своїх сторінках у соцмережах, ЗМІ та зверталися за допомогою до правоохоронних органів. Втім, уникнути злочинів не вдавалося.
Враховуючи відсутність реакції з боку компетентних органів правопорядку, а подекуди й адекватного розслідування самих злочинів, існує ймовірність, що державним структурам вигідно в тому чи іншому вигляді не реагувати на такі резонансні події. Причина зрозуміла – в атмосфері страху громадським діячам доведеться покладатися лише на власні сили, тому дехто з них може, зі зрозумілих причин, частково чи повністю припинити свою діяльність з викриття корупції чи інших потенційних злочинних намірів політиків, чиновників, суддів та правоохоронців.
До слова, всі справи і щодо журналістів й тиску на свободу слова, і щодо громадських активістів дуже ретельно моніторять західні партнери та міжнародні організації. Наприклад, представництво ООН в Україні закликає уряд та правоохоронні органи провести ефективне розслідування нещодавніх нападів на громадських активістів. І хоча розслідування таких злочинів триває вкрай мляво, завдяки тиску громадянського суспільства та міжнародних партнерів певних успіхів вдається досягти. Щоправда, це ще одне непряме свідчення того, що система чинить опір, а значить, є конкретні зацікавлені особи в тому, що відбувається.
На черзі свобода слова в інтернеті?
І, до всього іншого, народні депутати таки спробують під соусом питання національної безпеки цілком легально запустити процеси цензури і в інтернеті. Йдеться про скандальний законопроект №6688 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері», який був внесений народними депутатами від БПП та «Народного фронту» ще влітку минулого року.
Законопроект про блокування сайтів в Україні: що скаже Рада ЄвропиУ Раді Європи відреагували на законопроект про блокування сайтів в Україні. ЗМІ оцінили його як спосіб запровадити цензуру.
Наразі документ уже пройшов розгляд у комітетах і навіть уже потрапляв до порядку денного парламенту в липні. Втім, поки що був знятий із розгляду в сесійній залі.
Законопроект пропонує низку нововведень, які цілком можуть розглядатися і як заходи для посилення національної безпеки, і як методи контролю за свободою слова в українському сегменті інтернету. Зокрема, йдеться про можливість блокувати сайти за рішенням слідчих та прокурорів протягом 48 годин навіть без відповідного рішення суду.
Крім того, компанії-провайдери зобов’яжуть встановити технічні засоби для моніторингу інтернет-трафіку з метою подальшого використання правоохоронними органами. Мовляв, ідеться про блокування та штрафи. Втім, така інформація з інтернету може збиратися й для цілком інших цілей, які навряд чи мають щось спільне зі свободою слова чи думки. Зокрема, йдеться й про повну втрату анонімності у висловлюваннях, коментарях, дописах на сайтах, блогах, у соцмережах.
Автори законопроекту зазначають, що такі заходи з безпеки дозволять блокувати користувачів від кібератак та небезпечного вірусного контенту, який використовуються ворогом для злочинних дій на території нашої держави. Мовляв, блокування сумнівного контенту (попередньо визначатимуть рівень його шкідливості в СБУ) на 48 годин використовуватиметься для перевірки та нейтралізації небезпечних вірусів і хакерських атак.
Фахівці з кібербезпеки зазначають, що насправді йдеться про відкриття доступу до масштабного збору інформації за запитом силовиків на будь-якого інтернет-користувача, компанію, організацію тощо. До того ж встановлення спеціального обладнання призведе до суттєвого подорожчання самої послуги із забезпечення доступу до інтернету.
Це вже не перший випадок, коли законодавці намагаються обмежити права громадян з метою кібербезпеки. Та як і в ситуації з журналістами й громадськими діячами, такі спроби контролювати все й усіх приречені на фіаско. Адже, як випливає з подій в Україні чотирирічної давнини, починати потрібно точно не із заборон, покарань активістів шляхом тотального декларування статків, контролю та наступу на свободу слова.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»