Активізація російських військ на кордоні із Україною та збільшення їхньої чисельності в окупованому Криму та ОРДЛО – вдалий хід Кремля, аби з’ясувати, хто є хто на шахівниці світової геополітики.
Майбутні військові навчання російських військ, які точно мають на меті змусити понервувати українську владу, додають проблем і Європі, і США, і Туреччині, і країнам-членам НАТО. Загалом Україна опинилася в епіцентрі глобального перерозподілу сил впливу, і ситуація лише погіршилася після обрання новим президентом США Джо Байдена.
В той же час, не скористатися нинішнім становищем було б вкрай недалекоглядно саме для України. Адже у випадку повномасштабних військових дій чи будь-якої іншої ескалації з боку російських військ на українській території – це поставить під загрозу ситуацію із безпекою вже біля кордонів із ЄС. І загалом може вкотре акцентувати на неспроможності західних держав ефективно реагувати на цілком реальні загрози, якими б примарними вони не здавалися на перший погляд.
Цими днями Україна обрала наступальну стратегію у дипломатичному напрямку. Розуміючи, що перемовини у Нормандському форматі більше не діють, президент України, перебуваючи із візитом у Франції, актуалізував дві тези – необхідність гарантій з боку європейських країн щодо вступу України до ЄС, та бажання якомога швидше долучитися до НАТО.
Та чи взагалі розглядається можливість вступу України до Альянсу з боку самих держав-учасниць безпекового блоку? Та якими можуть бути альтернативи для України?
Що змінить ПДЧ?
Найцікавішою тезою глави держави, яку він озвучив в контексті бажання України інтегруватися до НАТО є акцент саме на геополітичній складовій. Мовляв, загроза російського вторгнення до України для НАТО має стати набагато пріоритетнішою, ніж очікування подальших реформ та змін всередині нашої держави.
Російська агресія виглядає відмінним фоном для вступу в НАТО – ексміністрАле все-таки, зазначив міністр, найкращий спосіб для вступу в НАТО - виконати для цього всі необхідні вимоги та провести всі реформи.
«Ми вистояли вже понад 7 років і постійно вдосконалюємось. Це точно не секрет для тих наших друзів із НАТО, які приїжджають в Україну, беруть участь у спільних навчаннях з нашими військовими, проводять тренінги. Ми розуміємо, що Україна має відповідати стандартам НАТО, й проводимо необхідні реформи. Однак не можна зводити все лише до реформ, і особливо зараз, коли явно не реформи здатні не допустити розширення російської агресії», - зазначив глава держави.
Володимир Зеленський вважає, що Україна повинна отримати План дій щодо членства в НАТО, аби відчути справжню підтримку з боку західних держав у протистоянні з РФ. В Міністерстві оборони України навіть наголосили на тому, що ПДЧ Україна мала б отримати вже до кінця поточного року.
Саміт НАТО, який має відбутися вже у червні, гарна нагода актуалізувати дане питання. Ймовірно, військові маневри, які влаштовує Кремль, не в останню чергу стосуються саме цієї події – Москва натякає Заходу, що надання ПДЧ Україні та Грузії буде сприйматися як пряма загроза геополітичному балансу у східноєвропейському регіоні. Мовляв, так близько НАТО ще не підходило до російських кордонів.
Проте насправді, і Україна, і Грузія, і навіть Фінляндія, не будучи членами НАТО та будучи безпосередніми сусідами РФ, вже давно співпрацюють з Альянсом у рамках програми партнерства з розширеними можливостями. Надання ПДЧ у нинішній ситуації може і справді спровокувати агресора діяти гарячкувато – і аби уникнути такого сценарію, в НАТО обирають іншу стратегію, а саме звужувати поле для можливої ескалації та боротися із агресивними намірами РФ шляхом накладення санкцій.
І навіть якщо ПДЧ буде наданий вже цього року – навряд чи цей крок можна буде оцінити як значний прогрес на шляху інтеграції України до НАТО. З боку Альянсу це може бути символічний крок та декларація про підтримку України, адже для повноцінного статусу членства в НАТО можуть пройти довгі роки, необхідні саме для реформування держави та її Збройних сил. Тож найімовірніше, Україна таки залишиться у статусі держави-партнера НАТО, проте її вступ до Альянсу залишиться довготривалою перспективою.
Відновлення статусу ядерної держави
Виникає питання: а якщо не сподіватися на колективні заходи безпеки, чи має Україна шанси у протистоянні із агресивним сусідом, сподіваючись лише на власні сили?
У НАТО озвучили ключові реформи для вступу України до АльянсуОсновними кроками для України стануть реформа сектору безпеки та оборони, забезпечення верховенства права та боротьба проти корупції
Фактично, знецінений за останні 7 років країнами-підписантами Будапештський меморандум начебто розв’язує руки та язики українським політикам у питанні можливого відновлення ядерного статусу для України. Мовляв, або ми стаємо частиною колективної безпеки в рамках членства у НАТО, або необхідно повертатися до статусу ядерної держави.
Проте і в цьому питанні більше фантазій, аніж реалій життя. Розмови про ядерний статус – це не надто дипломатичне бажання з боку України «натиснути» на європейські країни та підвищити «ставки». І в Україні, на Заході, і навіть в Росії добре розуміють, що перш за все фінансової можливості відновити та підтримувати у належному стані ядерний потенціал самотужки Україна не має. А зважаючи на тривалий шлях денуклеризації, який пройшла наша держава – не в останню чергу, і завдяки фінансуванню з боку ЄС, - повернути в зворотній бік буде неможливо.
Альтернатива у регіональних військових союзах?
Як бути у ситуації відсутності «безпекової парасольки» НАТО та без ядерної зброї? Насправді Україні вже давно підготовлена нова геополітична стратегія, метою якої є створення регіонального безпекового союзу – «європейського поясу» навколо кордону з РФ та союзної до неї Білорусі.
Про можливість і необхідність регіональних військових союзів Україні давно натякають і в ЄС, і у Вашингтоні. Адже укладення військових договорів із державами-сусідками, які обрали шлях євроінтеграції – Грузією, Молдовою, а також державами-членами ЄС – Латвією, Литвою та Естонією, Польщею - може дати набагато більше переваг Україні, аніж той самий ПДЧ.
Військові навчання: у яких маневрах на території інших країн візьмуть участь ЗСУУкраїнські військові візьмуть участь у навчаннях на території Німеччини, Грузії, Угорщини, Литви, Данії, Польщі.
При цьому, вже на такому регіональному рівні Україна отримує партнерів, яким точно не байдуже на взаємопідтримку та систему колективної безпеки – адже всі ці держави знаходяться на кордоні із Росією, яка повсякчас натякає на свою домінантну геополітичну вагу у східноєвропейському регіоні.
У ситуації, коли частина території України є окупованою, а ворог нагадує про свою військову міць – з точки зору державної політики було б занадто наївно думати, що навіть членство в НАТО могло би убезпечити нашу державу від погроз з боку Росії. Більше того, в НАТО розуміють, що будь-яке подальше зближення з Україною може призвести до участі Альянсу у військовому конфлікті. А це суперечить самій філософії колективної безпеки НАТО, побудованої на методах стримування, а не участі в прямих військових конфліктах.
Тож єдиний вихід для України – зайняти проактивну позицію у регіональному вимірі та вибудувати власний безпековий простір, нарощуючи військову та економічну міць, й не припиняючи тісної співпраці із Альянсом.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»