Свято гречки та адмінресурсу: чим загрожує повернення мажоритарки?

Олександр Радчукполітолог

Після ухвалення в першому читанні проекту Виборчого кодексу наприкінці листопада здавалося, що дискусія довкола обрання найбільш дієвої в українських реаліях виборчої системи вичерпана. Виборчий кодекс передбачає проведення виборів народних депутатів за стовідсотковою пропорційною системою з відкритими списками. Щоправда, виникає ще багато запитань з приводу того, як саме реалізовуватиметься ідея відкритих партійних списків, проте із самим принципом більшість нинішніх нардепів наче погодилася.

Втім, не слід забувати про обставини, за яких проголосували за проект Виборчого кодексу. На думку більшості експертів, у дечому саме позитивне голосування за цей документ вийшло випадковим, адже насправді багато з нардепів-мажоритарників не хоче розлучатися зі змішаною виборчою системою, а проголосували за перехід до пропорційної системи для підняття власного іміджу. Просто ніхто не сподівався, що так вчинять й інші нардепи, тож проект Виборчого кодексу авторства групи нардепів на чолі зі спікером Андрієм Парубієм набрав 226 необхідних голосів.

Одразу після ухвалення документа до нього почали надходити поправки. Однак поки одна частина нардепів намагалися таки виконати свої зобов’язання, прописані ще в коаліційній угоді 2014 року (в якій чітко вказано про перехід до пропорційної системи із відкритими списками), інші депутати з тої ж самої більшості вирішили рятувати мажоритарну систему.

6 грудня авторський колектив із 30 нардепів-мажоритарників на чолі з Олегом Барною вніс на розгляд парламенту законопроект №7366 «Про вибори народних депутатів (за мажоритарною системою)». Вже 19 грудня, за день до можливості подати альтернативний законопроект, депутати вирішили замінити свій же документ, щоб саме він був взятий за основу. Втім, фокус не вдався завдяки громадським організаціям, і 20 грудня був поданий альтернативний документ авторства 7 депутатів на чолі з позафракційним Віктором Чумаком.

Хто з українських політиків обіцяв відкрити виборчі списки«Слово і Діло» пригадало, хто обіцяв дати українцям право обирати людей, які мають право балотуватися в парламент за списками партій.

Усі ці різкі зміни вектора свідчать про чергові маніпуляції з громадською думкою, адже про повернення до 100% мажоритарної системи виборів дискусій останнім часом не виникало. До того ж ті самі нардепи, які ще три роки тому в коаліційній угоді визнали за необхідність перехід до пропорційної системи з відкритими списками, комплексно порушують дану ними обіцянку, що вкотре не додає довіри до головного законодавчого органу держави.

Мажоритарка: кілька тез «за»

Загалом, за розвиненої політичної системи та в державах, де значно кращі справи з боротьбою з корупцією, мажоритарна система виборів цілком прийнятна й навіть дає свої позитивні результати.

Річ у тім, що згідно з політичною теорією, уряд, сформований на основі коаліційного консенсусу в парламенті, обраному за мажоритарною системою, вважається значно стійкішим. Адже більшість формується не з окремих великих фракцій, а з конкретних депутатів-мажоритарників. Якщо рішення фракції не співпадає з думкою конкретного депутата-списочника, на його позицію не зважають, а діють на основі рішення, затвердженого більшістю голосів у парламентській фракції. Таким чином, за пропорційної системи потрібен пошук постійного консенсусу, що за певних умов веде до гучних демаршів, залаштункових інтриг та торгів за розподіл посад і політичний вплив – в уряді, в комітетах, в інших органах державної влади.

Стовідсоткова мажоритарна система діяла в Україні в 1990-х роках. Згодом її замінили на змішану, а в середині 2000-х, одразу після Помаранчевої революції, відбувся перехід до пропорційної системи із закритими списками. Цей експеримент також вважається невдалим, і вже з 2011 року в новому законі «Про вибори народних депутатів» знову була повернута мажоритарна складова.

Чим же обґрунтовують народні депутати-мажоритарники в законопроекті №7366 необхідність переходу на стовідсоткову мажоритарну систему?

Перш за все вони вважають, що така система більше відповідає інтересам виборців, адже обрані в такий спосіб народні депутати не залежні від олігархічних впливів та партійного диктату. Депутат отримує більшу свободу дій. Сам виборчий процес є зрозумілим та простим для адміністрування. «До партійної діяльності залучені не більше трьох відсотків населення. Переважна більшість населення не хоче долучатися до партійної діяльності, не хоче бути членами будь-яких партій через повну зневіреність, відсутність партійної відповідальності. В зв’язку з цим виникає логічне запитання: чому три відсотки населення мають узурпувати владу?», – йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.

«Зручний» парламент

У 2014 році Верховна Рада на позачергових парламентських виборах обиралася за змішаною системою. Саме в цей час лунала найбільша критика щодо мажоритарної складової виборів.

Виборчі правила «під себе»: для чого депутатам законопроект про мажоритарні вибориУ ВР зареєстрували законопроект, яким пропонується проводити вибори до парламенту виключно за мажоритарною системою. Які перспективи та коли реально відчути зміни у виборчій системі, розбирались експерти.

Перш за все йдеться про підкуп виборців. Він відбувався по-різному: десь виборцям пропонувалися конкретні гроші, десь діяла «технологія гречки» – роздача продуктових наборів для пенсіонерів, частина мажоритарників діяли методом «добрих справ» – ремонтували дитячі майданчики, встановлювали вуличне освітлення, ремонтували конкретні проблемні ділянки доріг, організовували підвезення дітей до шкіл у важкодоступних регіонах, дарували автомобілі швидкої допомоги тощо.

По-друге, мажоритарка дозволяла впливовим політичним гравцям у своєму регіоні, незважаючи на весь попередній негативний досвід роботи в парламенті, безперешкодно потрапити до нової Верховної Ради. Цим скористалися екс-регіонали та представники попередньої влади. Сама можливість для будь-якого одіозного персонажу з української політики потрапити завдяки мажоритарці до парламенту вже викликає значну пересторогу.

По-третє, за мажоритарною складовою до нинішнього складу парламенту потрапили не 225 нардепів, а 198. Адже вибори в мажоритарних округах не проводилися в анексованому Криму (12 округів), в окупованих частинах Донецької (9 округів) та Луганської (6 округів) областей. Звісно, такі обставини можна вважати форс-мажорним чинником, втім, тоді потрібно й вирішувати питання з представництвом у Верховній Раді, адже за пропорційною складовою були обрані 225 нардепів.

Повернення до мажоритарки може бути використане як зручний хід для Банкової. В разі досягнення політичних домовленостей із необхідною кількістю політиків щодо підтримки на другий президентський термін, саме мажоритарна система може допомогти Петру Порошенку створити стійку політичну більшість і такий самий уряд у наступній Верховній Раді. Втім, в українських реаліях, коли на місцях можуть з’явитися такі собі «феодальні князівства», про яке партійне життя та демократичні інститути доведеться забути на багато років. В окрузі все вирішуватиме мажоритарник і його близькість та лояльність до дій влади. Таким чином, мажоритарка може стати фундаментом для майбутньої політичної диктатури.

Гра з багатьма невідомими

Втім, у разі переходу до стовідсоткової мажоритарної системи жоден президент не зможе бути впевненим у беззастережній підтримці його політичного курсу. Звісно, виграти вибори та сформувати більшість у такому парламенті в дечому буде легше, проте так само залишиться багато незадоволених.

Три роки Верховної Ради: лише кожна п’ята передвиборча обіцянка виконанаІз понад 2 тисяч обіцянок, з якими депутати йшли на вибори у 2014 році, на цю мить виконана лише п’ята частина, порахували аналітики «Слова і Діла».

Постійний перерозподіл бюджетних коштів на користь того чи іншого регіону чи округу, де обирався нардеп, призведе до чвар та сварок. Ресурсів на всіх може не вистачити.

Та й обрані за мажоритарною системою депутати будуть вкладати власні кошти у виборчий процес, а це значить, що вони за певних обставин можуть цілком усвідомлено знехтувати волею більшості. Якщо нардеп-мажоритарник впевнений у своїх силах і знає про підтримку виборців, здійснювати на нього вплив буде вкрай важко. Залякати та забрати мандат – також, адже навряд чи інші мажоритарники будуть спеціально об’єднуватися у 226 голосів, щоб звільнити свого колегу. Діятиме «кругова порука», зламати яку не під силу жодному президенту навіть із найширшими повноваженнями.

Загалом, повернення до мажоритарки – це шлях до посилення президентської вертикалі. В українських реаліях – це свідомий шлях до підкупу виборців, які в регіонах будуть раді будь-якій фінансовій допомозі й навіть продуктовому набору. Враховуючи такі обставини, це аж ніяк не шлях до демократичних перетворень та усвідомлення свого вибору. Отримавши такий мандат не всі депутати-мажоритарники будуть відповідальними перед своїми виборцями, а притомної процедури відкликання такого нардепа поки що не існує. Та й зробити це, враховуючи вплив конкретного нардепа на окрузі, буде вкрай важко.

Звісно, недоліки мажоритарної системи не виключають і недосконалості пропорційної системи з відкритими списками. Однак тверезо оцінюючи нинішній стан речей у політиці, саме за мажоритарки виникає більше загроз для формування справді демократичного інституту парламентаризму.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...