Кишинівські пристрасті: уроки молдовської кризи для України

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Політична криза в Молдові триває з початку весни – відразу після завершення парламентських виборів. Парламент Молдови – вищий представницький та законодавчий орган, від його функціонування залежить уся політична архітектура в державі. Він обирається за змішаною системою й складається зі 101 депутата. Від конфігурації коаліції залежить формування уряду.

Криза розпочалася з того, що мандати після виборів у лютому в парламенті розділилися між трьома потужними політичними силами, які набрали більшість за списками та на одномандатних округах. Найбільше мандатів у Соціалістичної партії – 35. Чинний президент (із грудня 2016-го) Ігор Додон є представником цієї політичної сили. Глава держави в Молдові обирається таємним голосуванням у парламенті на чотири роки.

Наступна за чисельністю та впливовістю політична сила – Демократична партія, яка на минулих виборах отримала другий результат і 30 мандатів у парламенті. Лідером партії є впливовий молдавський олігарх Володимир Плахотнюк, який із середини 2000-х має неабиякий вплив на всі економічні та політичні події в країні. Зі зростанням впливовості Плахотнюка зростав і рейтинг Демократичної партії Молдови, яка з 2009 року системно покращує своє представництво в парламенті (в 2009-му році партія мала 13 мандатів, у 2010-му – 15, у 2014-му – 19, у 2019-му – 30). Саме фігура Плахотнюка зіграла ключову роль у політичній кризі цього року.

Нарешті, 26 мандатів здобув виборчий блок ACUM, який вважається найбільш проєвпропейською політичною силою в Молдові. Ще 7 мандатів здобула партія «Шор», а 3 мандати отримали незалежні (позафракційні) депутати.

Інтрига полягала в тому, що трьом найбільшим політичним силам у парламенті потрібно було в установлені Конституцією терміни створити коаліцію та новий уряд. Однак усі три політичні сили є, по суті, антагоністами, й вели тривалі та безрезультативні перемовини. Поки тривали коаліційні «торги», влада фактично перебувала в руках Володимира Плахотнюка, адже уряд очолював його соратник, віце-президент Демократичної партії Павло Філіп.

Кульмінацією «коаліціади» по-молдовськи стало рішення підконтрольного Плахотнюку Конституційного суду, який 9 червня виніс рішення про усунення з посади президента Ігоря Додона, призначивши Павла Філіпа виконувачем обов'язків глави держави. Таким чином, Плахотнюк хотів заблокувати несподівано створений союз між ACUM та Соціалістичною партією, які об’єдналися в коаліцію та оголосили про створення нового уряду на чолі з лідеркою ACUM Маєю Санду.

Криза в Молдові: які мотиви Кремля та в чому урок для УкраїниМіністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що ситуація в Молдові є ймовірною загрозою для півдня України.

Тож увесь минулий тиждень у Молдові фактично було 2 уряди. Двовладдя базувалося ще й на тому, що Володимир Плахотнюк та підконтрольні йому силові органи й парамілітарні утворення контролювали доступ до урядових будівель. Натомість, попри рішення Конституційного суду, новий уряд на чолі з Маєю Санду отримав підтримку від президента та найбільшої фракції в парламенті. Ситуація загострилася ще й тому, що Додон є палким прихильником зближення з Росією, й у разі подальшої ескалації урядового конфлікту цілком серйозно розглядав можливість попросити про введення миротворчого контингенту РФ, який досі розміщений на території невизнаної ПМР.

США, ЄС та Росія – три найбільших геополітичних гравці – звісно ж, намагалися вплинути на ситуацію в Молдові. Кожен – переслідуючи власні інтереси. Нарешті, Плахотнюк таки поступився й Демократична партія наразі визнала поразку – прем’єр-міністр Павло Філіп і всі міністри подали у відставку. Сам Плахотнюк залишив Молдову.

Деолігархізація по-молдавськи

Історія Володимира Плахотнюка – яскравий приклад того, як ігри у впливовість та ігнорування політичних реалій призводить до кризи не лише окремої особистості, але й цілої країни.

Плахотнюк настільки довго уявляв себе «головним ворогом Путіна» в Молдові, що й не помітив, як став ворогом ще й для ЄС – саме Європа вкладала найбільше коштів у Молдову із середини 2000-х років. Єдиною опорою для вседозволеності Плахотнюка була позиція Вашингтона, який донедавна закривав очі на всі витребеньки Демократичної партії та її очільника. Однак і цей останній редут минулого тижня ганебно впав. Саме представник США, який прибув на перемовини до Молдови, став тим ключовим фактором капітуляції олігарха.

Росія, звісно ж, не могла не скористатися таким шансом, адже хоч нинішня коаліція та уряд були б неможливі без проєвропейської ACUM, однак більшість та президент Молдови є безсумнівними прихильниками Росії. І те, що нинішня криза продовжиться подальшим наступом Кремля на суб’єктність Молдови, не викликає сумнівів.

Втрата суб’єктності?

У чому головна небезпека для Молдови? По суті, перегляд та скасування Конституційним судом рішень від 7-9 червня цього року (про відсторонення президента, розпуск парламенту та проведення дострокових виборів) саме після візиту іноземних місій зі США, ЄС та Росії говорить про те, що Молдова наразі перебуває під пильним оком усіх геополітичних гравців, і її внутрішня політика залишається майданчиком для боротьби за різні вектори подальшого розвитку. Тобто, незважаючи на десятки мільярдів євро грошових вливань, підтримки в зовнішній політиці, ЄС та США досі не можуть розраховувати на надійність демократичних перетворень у цій східноєвропейській державі.

Криза в Молдові. Чому Україна має допомогти?Міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що ситуація в Молдові є ймовірною загрозою для півдня України.

І це при тому, що наявний «заморожений» конфлікт із ПМР перебуває в неактивній фазі й у стадії латентної загрози для суверенітету Молдови.

Тоді як Росія наразі розглядає цю кризу як можливість проштовхнути план із федералізації Молдови. Один із варіантів – так званий «меморандум Козака», який був розроблений ще в 2003 році. Йдеться не лише про отримання ПМР статусу широкої автономії, але до неї мала б приєднатися ще й Гагаузія. Обидва суб’єкти федерації, не без фінансової та прихованої військової підтримки Росії, отримали б ще й право блокувати законопроекти центрального законодавчого органу Молдавії. Тобто йдеться про право вето на будь-яку зовнішньополітичну діяльність. За цим планом Молдова мала б залишатися нейтральною державою, ще й дозволити подальше перебування російських військ на території ПМР на 20 років.

Поки розмови на тему федералізації Молдови ведуться не надто активно, адже Росія ще не встигла використати всі свої важелі для встановлення контролю над ситуацією в державі. Однак стримувальний фактор в особі Плахотнюка наразі прибрали, а проєвропейська ACUM не зможе чинити гідого опору без суттєвої підтримки ЄС. Через політику попереднього уряду Філіпа відносини з Євросоюзом значно погіршилися, тож очікувати швидкого «потепління» не варто.

Уроки для України

Україна в історії політичної кризи в Молдові виглядає не просто як слабкий гравець, а ніби залишена в пісочниці дитина. І річ не лише в тому, що з Молдовою ми маємо спільний кордон і спільну загрозу національній безпеці – російський «миротворчий» контингент у ПМР.

Річ у тім, що новообраний президент та його команда зовсім не зорієнтувалися в ситуації, яка склалася в Молдові. Ми не лише не стали провідниками у вирішенні конфлікту (адже могли б запропонувати таку собі «медіацію» на зовнішньополітичному рівні), Україна навіть не стала на офіційному рівні робити жодних заявщодо свого ставлення до подій у сусідній державі.

Радий, що саме Санду очолила уряд Молдови – КлімкінМіністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що радий тому, що Майя Санду очолила уряд Молдови.

І те, що наразі всі впливові зовнішньополітичні гравці визнали легітимними повноваження уряду Маї Санду, виглядає як чергова зовнішньополітична поразка саме для України. Замість того, щоб залучати Молдову до спільної коаліції проти загарбницьких планів РФ щодо територій обох наших держав, Україна саме взяла за правило дипломатично «відмовчуватися».

Тоді як РФ, навпаки, робить усе (й навіть готова до співпраці з урядом Санду), щоб проштовхнути свій план із федералізації нашої сусідки. І це при тому, що подібні до молдавських умов Україна колись уже підписувала в межах «Великого договору» та «Харківських угод» із РФ, які передбачали продовження перебування російських військових баз на території України, а саме йдеться про Автономну Республіку Крим. Чим все закінчилося, ми добре знаємо.

Ще гіршими методами Росія діє на тимчасово окупованих територіях ОРДЛО. Однак навіть цей фактор не став вирішальним, щоб підтримати проєвропейський вектор Молдови та зіграти у свою геополітичну гру. Ми так само поступово скочуємося до тих самих проблем, які ще тиждень тому намагалися розв’язати політики в Молдові. Єдине, що є дві суттєві відмінності – в нас борються за вплив одразу кілька олігархів, а ще в країні триває війна. І втрата суб’єктності за прикладом Молдови загрожує Україні не лише федералізацією, але й втратою суверенітету.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.