Рулони бюлетенів: навіщо політики масово балотуються на посаду глави держави?

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Незважаючи на воєнний стан, з наближенням дати президентських перегонів дедалі більше політиків заявляють про свої наміри балотуватися на найвищу посаду в державі. Політологи вказують на той факт, що майбутні президентські вибори можуть бути рекордними за кількістю зареєстрованих кандидатів.

І це лише початок, говорять експерти. Адже період офіційного висування та реєстрації документів розпочнеться лише з перших чисел січня. Звісно, в разі, якщо чинна дата проведення виборів – 31 березня 2019 року – збережеться. Скільки саме кандидатів у президенти встигнуть подати документи до Центральної виборчої комісії до 4 лютого включно (заключний день для реєстрації), не може спрогнозувати ніхто. Втім, останнє рішення буде за ЦВК – саме вона може суттєво «відфільтрувати» охочих балотуватися на посаду глави держави.

Звісно, найбільший подив викликає той факт, що кожен із кандидатів – чи то самовисуванець, чи то від політичної партії – для участі у виборах має внести заставу в 2,5 мільйони гривень. Заставні кошти для кандидатів, які програють вибори, не повертаються. Тобто для того, щоб просто взяти участь у перегонах, зі старту потрібно зібрати майже мільйон доларів. І це не враховуючи коштів на проведення самої виборчої кампанії.

Топ-20 політиків, яких українці обрали би президентом протягом останніх двох роківМи вивчали, як змінювалася електоральна підтримка більш ніж двох десятків політиків, що могли б стати президентом, порівнявши дані 14 досліджень двох соціологічних компаній.

Враховуючи, що кількість охочих позмагатися за посаду президента наближається до четвертого десятка, можна приблизно порахувати, скільки грошей загалом «обертається» у виборчому протистоянні. За попередніми підрахунками політтехнологів, кожен нетехнічний кандидат у президенти витратить на всеукраїнську президентську кампанію від 5 до 10 мільйонів доларів, не рахуючи витрат фаворитів перегонів. Неважко скласти суму усіх цих витрат – отримаємо щонайменше 300 мільйонів доларів на всіх кандидатів!

Навіщо українські політики витрачають такі гроші, розуміючи, що стати президентом навесні 2019 року їм навряд чи вдасться? Що спонукає їх шукати й знаходити спонсорів, витрачати час та здоров’я на тривалий і виснажливий процес виборчих перегонів?

Кожному по президенту

Коли українці жаліються, що обирати в президенти немає з кого, вони однозначно лукавлять. Адже в усіх трьох попередніх президентських перегонах було достатньо кандидатів усіх спектрів та вподобань, серед яких можна було зробити непростий, але все ж таки вибір.

Так, під час виборчих перегонів 2004 року на посаду президента балотувалися 24 кандидати, у 2010-му – 18, на позачергових виборах президента в травні 2014-го – 21 кандидат. У 2019 році охочих узяти участь у президентських перегонах може бути більш ніж чотирт десятки!

Щоправда, всім охочим потрібно буде пройти ще «фільтр» ЦВК, адже саме вона вирішуватиме долю реєстраційних документів конкретного кандидата. Звісно, в разі відмови політик, який балотується, може подати до суду на предмет оскарження рішення ЦВК. Втім, у такому разі йому доведеться переконати суддів у своїй правоті й «встигнути» вкластися і терміни виборчої кампанії.

Окрім фаворитів перегонів, які вже активно ведуть передвиборчу кампанію, інших кандидатів можна розділити на 4 великі групи.

Соцопитування КМІС і виконання обіцянок. Хто з лідерів електоральних рейтингів більш відповідальнийМи вирішили порівняти, чи збігається рівень підтримки політиків українцями з рівнем їхньої відповідальності.

Опозиція всіх спектрів. До цієї групи можна віднести молодих або вже й досвідчених політиків, які в тому чи іншому форматі грають на опозиційних настроях українців. Наприклад, це кандидати від правих політичних сил – Руслан Кошулинський (його підтримала «Свобода», «Правий сектор», С14) та Андрій Білецький («Національний корпус»). Такими опозиційними кандидатами, але вже іншого спектра, можна вважати нардепів Сергія Таруту (висуває партія «Основа»), та Михайла Добкіна (очолює партію «Християнські соціалісти», раніше заявив про вихід із фракції «Опозиційного блоку»). В цій же компанії можна нарахувати чималу кількість кандидатів-чинних народних депутатів. Багато з них виголошують суто опозиційну риторику, при цьому перебуваючи в одній із найбільших провладних фракцій парламенту БПП. Ідеться про нардепа-мажоритарника Сергія Капліна (очолює Соціал-демократичну партію), Ольгу Богомолець, Віталія Купрія (наразі – позафракційний, раніше був у фракції БПП).

Всі вони на виборах гратимуть різні ролі, втім, навряд чи комусь із них вдасться досягти успіху у виборчих змаганнях.

З прицілом до Ради. В цій групі багато тих кандидатів, які вже були в політиці, так і тих, хто лише збирається. Спектр просто таки вражає! Варто лише почати перераховувати – журналіст Дмитро Гнап, підприємець Геннадій Балашов (партія 5.10), народний депутат кількох попередніх скликань Інна Богословська, активіст Євромайдану, командир батальйону «Захід-2» Іван Бубенчик, журналіст і громадський активіст Дмитро Добродомов, очільник Аграрної партії України Віталій Скоцик, народний депутат Олександр Шевченко (кандидат від партії УКРОП), позафракційний нардеп Віктор Чумак, позафракційний народний депутат Юрій Дерев’янко (соратник Міхеіла Саакашвілі, член ради партії «Рух нових сил»), екс-міністр екології та природних ресурсів Ігор Шевченко, дипломат і екс-представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України Роман Безсмертний, громадський діяч, екс-очільник СБУ Валентин Наливайченко та багато інших.

Усіх цих кандидатів поєднує єдина мета – взяти участь у президентських виборах із прицілом на парламентські. Дехто з них знову обере мажоритарний округ, інші сподіваються наростити впізнаваність для того, щоб потрапити до прохідної частини виборчого списку якоїсь із рейтингових партій. Серед них є багато справді достойних політиків, втім, в електоральному плані вони мають надто малі шанси перемогти на виборах.

«Ображені» на владу. В цій групі перебувають політики, яких досить умовно можна назвати сучасними «дисидентами». Дехто з них перебуває під слідством або взагалі за межами України. Наприклад, екс-голова ДФС Роман Насіров, нардеп-утікач і фігурант «касетних скандалів» Олександр Онищенко, колишній нардеп під слідством Надія Савченко. Серед кандидатів у президенти й колишній народний депутат Микола Томенко, який вийшов із фракції БПП і був у сумнівний спосіб позбавлений депутатства. Умовно до цієї групи можна віднести й екс-мер Глухова, підприємця Мішеля Терещенко.

Соцопитування КМІС і виконання обіцянок. Хто з лідерів електоральних рейтингів більш відповідальнийМи вирішили порівняти, чи збігається рівень підтримки політиків українцями з рівнем їхньої відповідальності.

«Чорні лебеді». Цей список потенційних кандидатів найбільш загадковий і водночас абсурдний. Найбільш небезпечними для всіх фаворитів виборчих перегонів може стати балотування шоумена Володимира Зеленського та співака Святослава Вакарчука. Зеленський, з огляду на високі рейтинги в останніх соцопитуваннях, може провести досить таки вдалу виборчу кампанію, «вибивши» когось із кандидатів-претендентів на другий тур. Є й зовсім «несподівані» кандидати, які активно ведуть свою передвиборчу кампанію на межі абсурду. Наприклад, соціаліст Ілля Кива. Ще два політики з різних спектрів – Євген Мураєв та Дмитро Ярош – також можуть внести елемент пожвавлення в передвиборчу боротьбу.

Стомлені смислами

Епопею з масовим походом українських політиків на президентські вибори пересічному українцю слід розглядати із суто прагматичною метою.

По-перше, більшість кандидатів так чи інакше визначатимуться на користь когось із фаворитів. Наприклад, заявлять про підтримку після першого туру або взагалі знімуть свою кандидатуру на користь іншого політика. Це дуже гарний привід проаналізувати кампанію таких кандидатів, зробити відповідні висновки.

По-друге, передвиборча кампанія – це шанс для справді гідних політиків показати свої ідеї та публічно висловити їх назагал. Це такий собі «інкубатор ідей», які можуть бути апробовані в суспільстві.

По-третє, месиджі фаворитів перегонів із наближенням виборів дедалі частіше відгонять популізмом. І хто б не виграв виборчі перегони у фіналі, суспільство дуже жорстко спитає про обіцянки, які щедро роздавали кандидати під час виборчої кампанії. Це ще один етап «дорослішання» українців, якого, схоже, нам таки не уникнути й у 2019 році.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...
Загрузка...