Останні соціологічні заміри рейтингів основних політичних гравців у лютому, березні та квітні цього року засвідчили цікаву тенденцію – видимих фаворитів президентських перегонів у 2019 році немає. Натомість палітра кандидатів – і тих, що підуть на вибори, і тих, які ще не визначилися, – вражає своєю різноманітністю.
Перше, що потрапляє у фокус уваги експертів, – високий ступінь недовіри українців як до провладних, так і до опозиційних кандидатів. Ані перші, ані другі не мають суттєвої конкурентної переваги, й вихід до другого туру президентських перегонів (а те, що вибори пройдуть у 2 тури – майже доконаний факт) визначатиме не стільки зміст передвиборчих програм та дій кандидатів, скільки попередні домовленості та конфігурації. Іншими словами, шанси стати главою держави є в будь-якого кандидата з рейтингом 5% і більше.
Та все ж політики вже зараз демонструють перші меседжі своїх передвиборчих програм. Це ті основні теми, завдяки яким кандидати намагатимуться продемонструвати свої конкурентні переваги й здобути більше голосів виборців. Які теми спрацюють безвідмовно, а які навпаки – не збільшать рейтингів?
Криза в провладній команді
Найбільша інтрига з балотуванням на президентських виборах від умовної провладної команди пов’язана з падінням рейтингів чинного президента Петра Порошенка й відсутністю єдиного бачення подальшого співіснування між двома найбільшими партіями – БПП та «Народним фронтом».
Хто найвідповідальніший серед лідерів президентських рейтингівМи вирішили порівняти, чи збігається рівень підтримки українцями електоральних лідерів з рівнем їх відповідальності, згідно з нашим моніторингом.
Усі протиріччя, які накопичувалися за останні роки, приховувати дедалі складніше. Адже домовленості про похід єдиним партійним списком не досягнуті, квоти поділити не вийшло. Причини ті самі – занадто багато охочих отримати свій гарантований шматок «провладного пирога». При цьому Петру Порошенку останнім часом бракує рейтингу та впливовості у власній політичні команді, не кажучи вже про «Народний фронт».
Є висока ймовірність того, що в разі відсутності згоди всередині провладної команди вже восени цього року «Народний фронт» може зробити ставку на свого кандидата в президенти. Ним цілком може стати чинний прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Він уже достатньо дистанціювався від Петра Порошенка й заявив про свій самостійний похід на наступні парламентські вибори. Якщо припустити, що главу уряду підтримає частина «Народного фронту», то він цілком може стати серйозним противником чинного глави держави на наступних президентських виборах. Адже потенційно частина електорату двох політиків перетинається, а це неодмінно вплине на шанси Петра Порошенка переобратися на наступну президентську каденцію.
Цікаво те, що відправити у відставку Володимира Гройсмана також завдання не з легких – може забракнути голосів у парламенті. Адже зараз фракція «Народного фронту» горою стоїть за всі ініціативи Кабміну, а екс-очільник уряду та лідер «фронтовиків» Арсеній Яценюк публічно висловлює свою підтримку чинному прем’єр-міністру.
Варто також відзначити, що і Порошенку, і Гройсману, крім конкуренції один із одним, доведеться долати високий рівень недовіри населення. За останніми даними соціологічних досліджень, Гройсману «зовсім не довіряють» 52% опитаних респондентів, а Порошенку – 66%.
Головний фаворит від провладної команди – Петро Порошенко – вже розпочав підготовчі дії до власної передвиборчої кампанії. Будуть активно використані теми надання безвізового режиму Україні, створення єдиної помісної церкви та спроба подати заявку на членство в НАТО. Крім того, надважливим питанням у передвиборчій кампанії Петра Олексійовича залишатиметься вирішення конфлікту на Донбасі. Поки що для цього є сприятливий ґрунт – тривають підготовчі перемовини з приводу введення миротворців та зовнішньої перехідної адміністрації на непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей. Мета української сторони, звісно, полягає в поступовому відновленні контролю над цими територіями та реінтеграції з Україною.
Мода на опозицію
В опозиційному таборі кандидатів набагато більше, ніж у провладному. Головна причина – українські політичні традиції, адже до опозиційних лідерів, як правило, потенційні виборці ставляться краще, ніж до провладних.
Жити по-новому: що обіцяють політики в разі перемоги на виборахСлово і Діло аналізувало, що політики обіцяли зробити, якщо переможуть на виборах. На нас чекають низькі ціни й тарифи, а також хороші відносини із сусідами.
Втім, тут усі хороші новини для опозиційних кандидатів закінчуються. Їм також доведеться долати серйозні виклики з кризою довіри та низькою впізнаваністю.
Потенційно кожен із рейтингових опозиційних лідерів має своїх «двійників», які працюватимуть не на перемогу, а відтягуватимуть голоси виборців. Однак є суттєва ремарка: різниця між ними настільки незначна, що результати виборів можуть бути дуже несподіваними.
Найрейтинговіший опозиційний кандидат нині – Юлія Тимошенко. Минулого тижня вона вже чітко дала зрозуміти, на що саме спиратиметься в своїй передвиборчій кампанії. Це тренд на популізм. Адже заяви на кшталт «зменшу тарифи вдвічі після перемоги на виборах» жодним іншим терміном назвати не можна. Вочевидь, Тимошенко також зосередиться на темах боротьби з бідністю, соціальної справедливості, підвищення зарплат і пенсій.
На електоральному полі Тимошенко працюватиме Олег Ляшко. Серед суто «радикальних» передвиборчих тем – боротьба з олігархами та вирішення земельного питання.
На єдиному електоральному полі перетинатимуться кандидат від «Опозиційного блоку» Юрій Бойко та лідер партії «За життя» Вадим Рабінович. Теми – ті ж самі, що й у Тимошенко, додасться лише більша критика влади в питаннях вирішення конфлікту на Донбасі, вступу до НАТО. Звісно, однією з головних тем буде економічне зближення з Росією з усіма можливими атрибутами – боротьба за права російської мови в Україні, захист УПЦ МП.
Несподіваним фаворитом соціологічних рейтингів став очільник партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко. Конкуренцію на електоральному полі йому складуть Андрій Садовий та Віктор Чумак. Топ-тема у передвиборчій кампанії всіх трьох кандидатів – боротьба з корупцією.
Довіряти нікому?
Перемішати всі карти як провладним, так і опозиційним кандидатам може високий запит українців на «нові обличчя» в політиці. Про причини та наслідки такого явища сказано вже багато, втім, недооцінювати факт того, що українці втомилися обирати одних і тих же, не варто.
Хто з політиків наобіцяв більше за всіх у квітніПрем'єр Володимир Гройсман дав у квітні 14 нових обіцянок, а нардеп Олег Ляшко – 6. Усі вони стосуються можливої перемоги на виборах.
А ось хто справді міг би стати героєм подібного запиту, сказати складно. Адже жоден із імовірних позасистемних кандидатів, яких уже зараз відзначають у соціологічних опитуваннях, ще не визначився зі своїм балотуванням.
Найчастіше в соціологічних опитуваннях фігурують імена співака Святослава Вакарчука та шоумена Володимира Зеленського. Проте жоден із них, хоч і є непересічною харизматичною особистістю, не має ані політичної команди, ані достатніх власних ресурсів, ані досвіду у ухваленні управлінських рішень. Не кажучи вже про те, що докорінно змінити стару систему без підтримки більшості українців неможливо. А більшість населення все ж має достатньо консервативні погляди й навряд чи налаштована на радикальні реформи.
Як би там не було, стає очевидним, що найціннішим активом у боротьбі за посаду президента в 2019 році стане довіра суспільства до кожного окремого кандидата. І саме цього ресурсу не вистачає майже всім чинним політичним гравцям. Тож запит на оновлення надзвичайно актуальний, а значить, імовірність несистемного ірраціонального вибору є дуже високою.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»