Гостра громадянська недостатність. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Україна чекає початку президентської кампанії з тугою людини, яка провалилася до сільського туалету: вибиратися треба, не факт, що вийде, й допомоги чекати немає звідки. Непередавано принизливий антураж, про який кричать усі органи чуття. Ані втекти, ані сховатися – лише якимось дивом звільнитися й дуже довго вбивати запах, який, таке враження, вбудувався в ДНК. І винні у всьому, тут треба погодитися з політичним бомондом, громадські активісти.

Справді, дикою наївністю було б очікувати інтелектуально-етичних проривів від людей, що населяють нинішній список претендентів на крісло Петра Порошенка. Від кого ви очікували подвигу, від Ляшка? Він його й так зробив, з його репутацією увірвавшись у перші номери рейтингового списку. Юлія Володимирівна примудряється лідирувати, хоча половина її сил іде, щоб підпирати шафи зі скелетами, що вивалюються звідти. Людина Бойко робить подвиг, коли збирає всю свою волю в кулак, щоб розтиснути губи в подобу посмішки. Петро Олексійович – ходячий подвиг самозречення, починаючи зі сліпого трасту, але невдячна публіка якось мало цінує. Чоловік, який дзвінко закликав кулю в лоб, взагалі пішов із радарів, а Куля, яка спить і бачить подвиг, виявилася терористкою, обтяженою суїцидальними нахилами.

Вибори-2019: хто вже зібрався йти в президенти та до РадиСлово і Діло розбиралося, хто з політиків уже зібрався балотуватися в президенти України або до парламенту.

Зате активісти, які обіцяли Європу в Україні й виявилися нездатними утворити інший лідерський список, на тлі якого нинішній виглядав би смішно й жалюгідно, винні граничним чином. Адже це вони романтики й візіонери, від них слід було очікувати вчинків і проектів, нових вражаючих людей та ідей. Де ця вся краса? Чому розуму й серцю так ніхто нічого й не запропонував? Куди вони всі поділися, точніше, чому вони так і не з'явилися й не проявилися? Ось головні питання політичного моменту, а не чи поборе Анатолій Степанович Гриценко Вадима Зіновійовича Рабіновича.

Здається, перебудувати Україну на новий лад усе ж складніше, ніж затіяти для початку запаморочливий, новаторський партійний проект, за яким було б цікаво стежити, не соромно підтримати й захопливо взяти участь. Де такі? Син Порошенка нам їх робитиме, чи що? Як раніше говорили: «Пушкін?!».

Склянка наполовину повна/порожня. Скільки обіцянок президента залишаються невиконаними за рік до виборів?Скільки обіцянок ще має виконати президент за рік до виборів та чи вдалося Порошенку зробити так, щоб українці почали жити по-новому.

У певному сенсі, це прекрасно, що громадянське суспільство виявилося настільки не готовим до серйозної й послідовної роботи, що його чільних представників шельмують або крутять навколо пальця, включаючи у всякого роду імітаційні «громадські ради». Тут усе на повному серйозі, як показав епізод із «Громадською радою доброчесності», яку перетворили на ширму для торпедування судової реформи, або як виявила історія з електронним декларуванням громадських активістів для їх стримування. Ще якось, хоча й дедалі слабше, спрацьовує заклик із Заходу, але розраховувати на нього весь час не можна. Самі, тільки самі, й без сентиментів: влада ніякий не партнер, вона – жорсткий і хитрий опонент..

З активістами ведуть справжнісіньку війну, можете назвати її модним терміном «гібридна», тому що в очі дивляться й посміхаються, але суть від цього мало змінюється: м'яке придушення призводить до того ж результату, що й шибениця. Для того, щоб ілюзії 2014 року були відкинуті, зроблено доситатньо: нинішня українська влада на самореформування не здатна.

В очах туга, в зубах дошка. Треба вибиратися.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...