«Ворам» – відмазки, лягавим – кришка, або Чим може завершитися перформанс у регламентному комітеті

Валентин Гладкихполітичний експерт

Спостерігаючи впродовж тижня за засіданнями комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради, на яких розглядалися подання генерального прокурора України про надання парламентом згоди на притягнення до кримінальної відповідальності низки народних депутатів, я мимоволі пригадав, як деякі з моїх вуличних приятелів часів дитинства, захопившись кримінальною романтикою, робили собі наколки на кшталт «ВОЛК» – абревіатуру, яка мовою Олександра Пушкіна та Михайла Круга означала: «ворам – отмазки, лягавым – крышка».

Правда, навідміну від результатів нинішніх засідань профільного комітету, де наразі впевнено перемагають ті, хто «ліпить відмазки», у ті далекі радянські часи переважна більшість адептів кримінальної субкультури рано чи пізно таки опинялася за гратами...Чи то «відмазки» вони вигадували не так креативно, як нинішні народні обранці, чи то «лягаві» тоді були більш компетентними, порівняно з теперішніми працівниками ГПУ та САП – хтозна.

Розенблат, Дейдей та інші: хто наступний у черзі до Генпрокурора?Політолог розповів, хто може бути наступним під прицілом у Генеральної прокуратури на зняття недоторканності.

Зрештою, заради справедливості треба зазначити, що абсолютна більшість моїх знайомих, яких наколка «ВОЛК» не врятувала від ув’язнення, була звичайними гопниками, дрібними злодіями, у кращому випадку – розбійниками, і жоден з них, зрозуміло, не мав депутатського мандату. А між тим, саме депутатський мандат у нинішніх реаліях перетворює гопників, шахраїв, розбійників, злодіїв та іншу наволоч на респектабельних державних мужів – політиків, які мають ВЛАСНУ ПОЛІТИЧНУ ПОЗИЦІЮ, за яку, власне, якась абстрактна влада й намагається їм помститися. Хоча, навіть мені, людині, яка багато років (практично все своє професійне життя) фахово досліджує українську політику, важко зрозуміти, яку саме політичну позицію мають фігуранти прокурорських подань і чим саме ця політична позиція не подобається вже згадуваній вище абстрактній владі. Більше того, якщо в окремих випадках ще можна говорити про потенційно можливу політичну мотивацію кримінальних сфабрикованих справ проти представників опозиції, то розмови про політичну мотивацію кримінальних справ проти представників коаліції чи політичних сил, які в більшості випадків дрейфують винятково у фарватері, визначеному коаліцією, – це вже повна маячня й відверта маніпуляція.

Втім, проблема навіть не в тому, що доки будуть злочинці, які ховатимуться за депутатськими мандатами, доти вестимуться й розмови та виникатимуть спекуляції щодо замовного політичного характеру справ проти них. Проблема навіть не в тому, подобається це комусь, чи ні, не в тому, що депутатський імунітет як своєрідний запобіжник проти спокуси використання владою кримінального судочинства як засобу тиску на політичних опонентів існує практично в усіх цивілізованих країнах із розвиненою демократією. І навіть не в тому, що кожен із президентів України хотів зробити парламент поступливішим (а бажано – й геть ручним), спекулюючи на темі скасування депутатської недоторканності.

Проблема в тому, що абсолютна більшість українців не готова усвідомити, що справжня недоторканність гарантується ясновельможним злочинцям не конституційним статусом нардепа, а жалюгідним станом правоохоронної та судової системи в Україні, де матеріальний і соціальний статус – гроші і зв’язки – забезпечують недоторканність значно більшій кількості людей, ніж це визначається Конституцією.

Проблема в тому, що навіть усвідомлюючи шквал обвинувачень в упередженості й політичному характері справ, проти фігурантів подань ГПУ не спромоглася належним чином підготувати доказову базу. Чому? Забракло бажання чи компететності? А може метою й не є притягнення їх до відповідальності? Може мета в іншому? Може вона в подальшій дискредитації парламенту як представницького органу шляхом представлення його як збіговиська пройдисвітів, для яких важить лише корпоративна солідарність? Чи може мета в тому, щоб показати себе борцем проти корупції, якому все і всі заважають належним чином робити свою справу?

Холодницький боїться, що депутати втечуть під загрозою позбавлення недоторканностіКерівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький побоюється, що депутати, чию недоторканність винесуть на розгляд парламенту, втечуть.

Неприємних і незручних питань як Генпрокуратурі, так і Верховній Раді можна поставити й значно більше.

Але правильна відповідь мусить бути такою: ГПУ повинна професійніше підходити до підготовки доказової бази, а не пояснювати свої провали винятково небажанням депутатів «здавати своїх» чи корумпованістю суддів; депутати, своєю чергою, просто приречені голосуванням у сесійній залі зняти депутатський імунітет із своїх колег, звісно, якщо вони не хочуть забити ще один цвях у труну українського парламентаризму; і, нарешті, фігуранти подань мусять відстоювати свою невинуватість у суді, а не ховатися за депутатською недоторканністю.

Будь-який інший сценарій свідчитиме про те, що панівний клас остаточно втратив відчуття реальності та став на шлях самознищення, в кінці якого не лише криваві соціальні потрясіння, але й крах Української держави.

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»

Загрузка...