9 травня 2026 року мало стати для Кремля черговою демонстрацією сили, але вийшло радше навпаки – парад у Москві показав обмеженість російських можливостей і нервозність самого режиму. Україна інформаційно виграла цей батл ще до його початку: указ президента Володимира Зеленського фактично демонстраційно дозволив росії провести свій парад, позбавивши Кремль зручного образу «жертви» і можливості перетворити зірвані святкування на окрему пропагандистську історію. путін у цей день не виглядав переконливо: майже ніхто з серйозних міжнародних лідерів до Москви не приїхав, військова демонстрація не справила враження, а сам парад радше підкреслив ізоляцію росії, ніж її силу.
Показовою стала ще одна деталь, яка відрізняє цей парад від попередніх років війни. Напередодні 9 травня російська пропаганда майже не розганяла звичну тезу про необхідність до «Дня Перемоги» взяти якесь символічне місто чи досягти гучного успіху на фронті. Цього разу Кремль, схоже, навіть не ставив такого ідіотського за своєю суттю завдання – ймовірно, тому що репутаційні наслідки від провалу були б для режиму путіна значно болючішими, ніж сам факт відсутності «переможної» картинки. У цьому сенсі парад став не демонстрацією впевненості, а радше спробою зберегти обличчя на тлі війни, яку росія не здатна завершити на власних умовах.
Єдиним лідером Європейського Союзу, що приїхав до Кремля, став прем’єр Словаччини Роберт Фіцо, який назвав свій візит честю та пожалівся на «нову залізну завісу». Однак у Стокгольмі цього ж дня канцлер Німеччини Фрідріх Мерц привітав День Європи і відкрито висловив жаль із приводу візиту Фіцо, наголошуючи, що такий вчинок прем’єр-міністра Словаччини ніяк не був узгоджений із ЄС. Перед поїздкою до Москви Фіцо заявив, що передасть путіну «послання» від Володимира Зеленського. Але після зустрічі радник президента рф Юрій Ушаков повідомив, що жодних послань не було. Сам Фіцо оголосив, що Зеленський «має сам подзвонити путіну», якщо зацікавлений у перемовинах. Ця історія створила інформаційний ефект: начебто Україна не бажає діалогу, а росія – готова.
На тлі всіх цих контрастів Кремль вустами самого путіна вперше оголосив про потенційну «готовність до переговорів». Втім, як і раніше, намір кремлівського диктатора лунає непереконливо. Тож чому такі заяви – скоріше дипломатичний шантаж, ніж шанс на мир?
Кремлівський «мир» як маніпуляція
Росія багато разів оголошувала «режим тиші» і кожного разу порушувала його. Навесні 2026 року під час параду це повторилося: під помпезні промови російська армія обстрілювала українські міста. Така дволикість має конкретну мету – виграти час для власного переозброєння та знизити санкційний тиск. Кремлівська риторика про «конструктивний діалог» поєднується з інформаційними атаками, покликаними підірвати довіру до Києва. На західні суспільства тиснуть історії про «фінансову втому», «корупцію» чи «некомпетентність» української влади, щоб змусити європейських політиків шукати компроміси з агресором.
Мир на паузі: чому переговори між США, Україною та рф не дали результатуПричиною стала війна в Ірані та неправильне розуміння Трампом причин російсько-української війни.
Приймаючи такі наративи, варто пам’ятати досвід 2014–2015 років. Після Революції гідності росія підписала Мінські угоди, але не виконала головні пункти – не вивела війська, не повернула контроль над кордоном, не припинила обстрілів. Користуючись періодом «тиші», вона змогла накопичити сили й пізніше почати повномасштабне вторгнення. Тепер Кремль пропонує «перемир’я» знову – без жодних гарантій і під акомпанемент бомбардувань. Навіть слова Роберта Фіцо, що Київ має сам телефонувати путіну, демонструють перекладення відповідальності на жертву агресії. Це небезпечний меседж, оскільки спрощує складну реальність до тези про «непоступливий Київ» і «конструктивну Москву».
Насправді для росії мирна риторика – це дипломатична ширма. Її мета – розколоти єдність Заходу. Окремі політики в Європі, зокрема в країнах, де багато людей прагнуть спокою, підхоплюють ідею «швидкого миру». Російська пропаганда подає такі голоси як доказ того, що Європа «втомилася» і готова «заморозити» конфлікт. Але «заморожений» конфлікт фактично узаконює окупацію і створює новий майданчик для шантажу, що ми вже бачили на прикладі Донбасу.
Посередники та дипломатичний контроль
Ще один елемент кремлівської гри – пошук зручних посередників. путін заявив, що ідеальним переговорником між ЄС і Росією буде колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер. Шредер відомий своєю роботою у «Роснефті» і лояльністю до Кремля. Така кандидатура перетворила б переговори на театр, де одна сторона – агресор – обирає собі майданчик і правила. путін також наголосив, що готовий говорити лише з тими політиками, які не критикували росію, тобто фактично пропонує відсіяти критично налаштовані уряди.
Від півтора місяця до року: прогнози щодо тривалості війни у 2026 роціКоли завершиться війна в Україні. Закінчення війни прогнозують у лютому, у середині року чи наприкінці 2026-го. Детальніше – на інфографіці.
Реакція Європи була різкою. Берлін відкинув ідею Шредера й підкреслив, що переговори можливі лише за участю України й у координації з усіма членами ЄС. Німецькі політики неофіційно обговорюють альтернативу – роль посередника для президента ФРН Франка‑Вальтера Штайнмаєра. А глава європейської дипломатії Кайя Каллас заявила, що Шредер через свої тісні зв’язки з рф – неприйнятний кандидат. Таким чином Європа відмовляється від кремлівських пропозицій і намагається зберегти контроль над процесом.
Контроль над посередниками – важливий для росії механізм. Від 2014 року Москва намагається не стільки обговорювати мир, скільки ввести до переговорів людей, залежних від її ресурсу. Вони мали б просувати «компроміси», вигідні Кремлю. Спроба нав’язати Шредера – лише одна з таких спроб. Тож Євросоюз має чітко пояснювати: посередники можуть бути лише ті, хто спирається на міжнародне право, а не на зв’язки з «Газпромом».
«Європейський Трамп» і сценарій Мінська‑3
За відсутності прогнозованих змін у США Кремль шукає у Європі політиків, які могли б відіграти роль «нового Дональда Трампа» – змусити ЄС тиснути на Київ із вимогою швидкої угоди. Дехто з європейських лідерів дійсно виступає за «мир будь‑якою ціною», апелюючи до втоми суспільства від війни. Президент Європейської ради Антоніу Кошта визнав, що ЄС шукає прямий канал спілкування з Москвою, щоб не опинитися осторонь. Але такий канал може стати інструментом тиску: росія намагатиметься переконати Брюссель, що можливість угоди ось‑ось зникне, якщо Київ не піде на поступки.
Спогади про Мінські домовленості – застереження від «Мінська‑3». Ті домовленості тривалий час представляли як дипломатичне досягнення, але фактично вони дозволили росії зберегти контроль над частиною Донбасу. Вочевидь, cьогодні Москва мріє про нову угоду, що зафіксує окупацію та заморозить конфлікт, перевівши війну в політичну площину. Під лозунгом «швидкого миру» Кремль хоче, щоб європейські столиці тиснули на Україну сильніше, ніж сам путін. Тому важливо, щоб ЄС не впав у пастку ілюзій і пам’ятав про наслідки невиконаних угод.
Як змінювалася площа окупованих територій України під час російського вторгненняЯк змінювалася площа окупованих територій України під час російського вторгнення від початку анексії Криму і частини Донбасу по 2026 рік – на інфографіці «Слово і діло».
Риторика про «втому Європи» дає росії ґрунт для пропаганди. Вона намагається показати, що український народ ніби страждає від затягування війни, а Захід віддає перевагу деструктивній політиці. Насправді ж українці розуміють: компроміс, який залишить російські війська на їхній землі, означатиме нову агресію в майбутньому. Європейські суспільства, попри втому, також засвоїли, що поступки агресору не приносять миру, а лише підживлюють апетити.
Імперські натяки і зони впливу
Поки Москва говорить про мирні ініціативи, вона продовжує демонструвати імперські претензії. путін погрожує сусідам, які обирають європейський шлях. Він заявив, що якщо Вірменія рухатиметься до ЄС, їй загрожує «український сценарій», запропонував провести референдум, який би узаконив вплив Кремля. Він також натякнув, що Фінляндія вступила до НАТО, сподіваючись «урвати» території, і обіцяв розмістити війська на кордоні. Ці слова – нагадування: росія не визнає права сусідів на самостійний вибір і розглядає регіон як власну сферу впливу.
Такі заяви підривають авторитет росії як «миротворця». Вони доводять, що кремлівська дипломатія не має на меті чесний компроміс. Поступаючись у відповідь на шантаж, Європа посилає сигнал, що залякування працює. Це може спонукати Москву до подальшого тиску, вже не лише на Україну, а й на інші держави. Тому важливо, щоб Захід демонстрував єдність і відповідав на імперські натяки збільшенням підтримки країнам, які обрали європейський шлях. Лише так можна зупинити експансію Кремля в регіоні.
Неприйнятні для України та ризикові для путіна країни для потенційних переговорівЗустріч Зеленського і путіна і ордер МКС. Які країни пропонувалися для перемовин і які з них прийнятні для України – на інфографіці.
Парад у Москві, візит словацького прем’єра та гучні заяви про «перемир’я» є частиною інформаційної гри Кремля. росія показує себе готовою до діалогу, але водночас продовжує воювати й шантажувати. Вона намагається нав’язати лояльних посередників, використати Європу як інструмент тиску на Київ і водночас погрожує сусідам новими конфліктами. За показною дипломатичністю ховається стратегія затягнути війну на вигідних для себе умовах і закріпити окупацію.
Україна заплатила високу ціну за свій європейський вибір – починаючи з подій 2014 року, коли відбулася російська окупація Криму та частини Донецької та Луганської областей, закінчуючи рішучим спротивом повномасштабній агресії російської федерації. Справжній мир можливий лише тоді, коли російські війська будуть неспроможні вести агресію проти України, а рф компенсує завдані збитки і понесе відповідальність.
Євросоюз повинен пам’ятати: компроміси з агресором, які ігнорують міжнародне право, підривають безпеку самої Європи. І в цьому сенсі лише тверда позиція і підтримка України зможуть змусити Москву зупинитися. Інакше «готовність до миру» залишиться черговою пасткою, яка найімовірніше наблизить нову фазу війни із ще катастрофічнішими наслідками.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»