Хвороблива зацикленість російського керівництва на історії широко відома. Але виходить, що нині історію пише Україна – історичне непорозуміння в офіційному путінському трактуванні, чи то конструкт австрійського Генштабу, чи то безглузда вигадка Володимира Леніна, а нині позбавлений будь-якої суб’єктності нацистський західний форпост. Указ Зеленського з глузливим дозволом «великій» росії провести парад Перемоги на Красній площі стане одним із яскравих і незабутніх моментів російсько-української війни, що підбиває символічний підсумок цього протистояння: «Що, взяли?!».
В українській дипломатичній традиції нинішня знущання над Кремлем сягає легендарного листа козаків турецькому султану, розрекламованого й увічненого уродженцем Чугуєва Іллею Рєпіним. У традиції народної дипломатії – до прізвиська, присвоєного путіну харківськими вболівальниками у 2014-му, і до адреси, за якою був відправлений російський військовий корабель захисниками острова Зміїний у 2022-му. І, треба сказати, путіну не звикати: вперше показове приниження український народ влаштував йому у 2004 році, після трьох кремлівських привітань Януковича з перемогою обравши немилого Москві та притравленого нею Ющенка.
Найкоротший і без техніки: як велика війна зменшила розмах параду 9 травня у МосквіЦьогоріч у військовому параді на Червоній площі взяли участь 6 тисяч військових, 15 літаків і 0 одиниць важкої наземної техніки. Як повномасштабна війна зменшила масштаб парадів у Москві – показуємо на інфографіці.
Нинішнє приниження є тим болючішим, що зачіпає одразу два сакральні для режиму символи: Червону площу, уособлення російської історії, та Перемогу, на голку якої нанизана вся пропагандистська модель «країни-переможниці». Та перемога проектується на сучасність, де щороку солдати чудо-армії, що марширують бруківкою головної площі, та колеса-гусениці техніки символічно придушують нинішніх ворогів росії, як діди-прадіди придушували колишніх супостатів. Такі, мовляв, ми, росіяни, до нестями грізні.
Для путіна власний історичний вимір у міру фізичного згасання відіграє дедалі більшу роль, і ось на очах у всіх його спроба піднятися на табуретку поруч із Петром і Сталіним обертається поганим анекдотом. Прикурити від тієї, справді священної Перемоги, свою, персональну, не тільки не виходить, вона створює максимально викривальний фон для злочинної військової авантюри.
Різниця між Берліном і Малою Токмачкою на п’ятому році війни помітна будь-кому неозброєним оком, а озброєних, усіляких z-військових блогерів, це дратує найдикішим чином: адже саме вони чудово знають ситуацію на фронті зсередини. Роздутий зверху культ Перемоги нині сам ніби глузує з Кремля. Навіть скасування параду виглядало б, напевно, не так жалюгідно, як його картинка і всі супутні обставини, включаючи прохання, звернене до «піндосів», вплинути на Зеленського, щоб той утримався від атаки урочистого заходу. Зеленський завдав удару іншим, ще більш образливим і руйнівним для ворога чином. Упакований у форму офіційного указу тролінг яскраво підкреслив ситуацію путінської імпотенції, ознаки якої все множаться, а наслідки поглиблюються.
Зеленський на контракті до кінця війни. Колонка Леоніда ШвецяВолодимир Зеленський пройшов з українцями довгий шлях і, найімовірніше, не зійде з нього до кінця повномасштабної війни, доки йому довіряє більше половини громадян.
На рішення таким чином передати привіт російській федерації та її керівництву знайшлися в Україні критики, які вважали, що «справжній, серйозний» президент до такого витівки не опустився б. Всім приблизно зрозуміло, про якого президента йдеться, і, дійсно, у його діапазоні засобів такого інструменту немає. А у Зеленського, президента з несерйозністю в анамнезі, арсенал різноманітніший, що й дозволяє часом досягати результату, недосяжного іншими засобами. Результат цього разу очевидний: перед нами одна з наймасштабніших, з глобальним резонансом, і найуспішніших інформаційно-психологічних операцій України – перехоплення у противника Дня Перемоги.
Розумне застереження може зводитися до того, що подібні витівки у виконанні президента мають вражаючий ефект лише за умови рідкісного, точкового та виключно точного застосування. У жодному разі не слід зловживати цим. До чого призводить безперервний епатажний потік, ми можемо бачити на прикладі Дональда Трампа, який за короткий час перетворився на нудного, монотонного виробника булшиту.
Сміючись закривавленим ротом в обличчя вбивцям, Україна зайвий раз показує, наскільки вони помилилися у виборі жертви. Смертельно помилилися.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»