У своєму нещодавньому матеріалі колумніст The New York Times Девід Френч дав Україні найвищу оцінку: «Вперше в моєму дорослому житті моральне та стратегічне серце захисту ліберальної демократії б’ється не у Вашингтоні. Воно б’ється не в Лондоні, чи Парижі, чи Берліні, чи Оттаві. Воно в Києві, де відважний лідер і відважний народ підняли факел, який упустила Америка».
Читати таке надзвичайно приємно, хоча мета автора не стільки розповісти про чудову Україну, скільки вкотре звернути увагу на нездатність нинішніх США відповідати провідній глобальній ролі. Україна Америку не замінить, про це й не йдеться, але так, обставини змусили українців та їхнє керівництво проявити якості, про які вони, можливо, й не підозрювали, і боротися за позиції, на яких їх раніше ніхто особливо не помічав.
З гордістю дивлячись на себе очима захопленого американця, нам слід усвідомлювати, що захоплених багато, але є й чимало роздратованих. Ступінь свободи, яку собі дозволяє Україна в боротьбі за виживання, виходить за межі уявлень про пристойність, про межі дозволеного для країн, що не входять до вищої ліги і за визначенням «не володіють картами». Україна постійно розкладає все нові карти, і це деяких дратує. «Ми в кращій позиції на полі бою протягом останніх 9–10 місяців», – каже Зеленський, і це місяці, коли в Білому домі оселився «дух Анкориджа», що нашіптує тамтешньому керівництву про швидку поразку українців. Нагадаємо, що Трамп із Венсом публічно пишаються тим, що американська допомога Україні була припинена. Не допомогло.
Війна – не новина, новина – не війна. Колонка Леоніда ШвецяВійна росії проти України може затягтися до кінця каденції Трампа. Передумови – у роздумах Леоніда Швеця.
Певний, як нині модно говорити, когнітивний дисонанс виникає від того, що сама Україна, будучи «моральним і стратегічним серцем захисту ліберальної демократії», критеріям ліберальної демократії відповідає так собі. І до війни не дотягувала до високих стандартів, а під час війни стало не до дотягування, навпаки, стався зрозумілий відкат, що ще більше відсунув від цих стандартів. Саме така, вельми недосконала, але готова померти за головне, Україна і тримає «факел, який упустила Америка».
«Занадто» вільна, войовнича аж до агресивності й водночас не надто ліберальна та демократична, наша країна, претендуючи на вступ до міжнародних структур, покликаних підтримувати, зміцнювати та захищати високі ліберальні й демократичні стандарти, серйозно напружує благополучних учасників цих структур. З «моральним і стратегічним серцем», винесеним назовні західного організму і що б’ється на свій лад, мати справу важко і неспокійно. Їхні побоювання зрозумілі, Україні з самою собою непросто.
Принади бадді-капіталізму, що розквітає в Україні всі роки її незалежності, не можуть не вилазити і під час війни, викликаючи передбачувану суспільну реакцію, як ми зараз бачимо у «справі Міндіча». Ця система працює саме так, через уповноважених «своїх» і в їхніх інтересах, і добре, якщо в цих інтересах є місце інтересам державним, так теж буває, «Fire Point» тому свідчення. При цьому відважному, без лапок, народу, безумовно, необхідно не зводити очей зі свого, без лапок, відважного лідера та його різного ступеня відважності приятелів саме для того, щоб «моральне серце» не збилося, у іноземних прихильників України не зникали необхідні підстави для захоплення, а в масах не визрівало бажання сходити на Банкову з хуліганськими намірами.
Українцям не бракує відваги, але є відомі проблеми з цивілізованістю, а у цивілізованих країн відчувається дефіцит хоробрості та рішучості, тож ми можемо один одному серйозно допомогти, чим, власне, і займаємося. При цьому нинішній внесок України в захист ліберальної демократії не дає безстрокового квитка на пред'явника до клубу цивілізованих країн, над собою ще треба працювати й працювати. І цей клуб нам потрібен не з марнославства, а для більших гарантій, що погані звички відважного народу і звичні практики відважних лідерів не зіштовхнуть країну знову в яму пострадянської безнадії, де легко заводяться прокремлівські щури.
Факел, який випустила Америка, українцям дістався не за красиві очі. Тримати його важко, упустити смертельно небезпечно.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»