Володимир Зеленський – людина слова. У найбуквальнішому сенсі. Політики працюють словом, як і актори, але у акторів діапазон засобів ширший, і політик-актор озброєний більше. Не краще, а саме більше, бо «більше» не завжди означає «краще».
Зеленський любить слово і вміє його застосувати. Як політик і як актор він не завжди є автором слів, хоча, кажуть, до текстів на сцені докладав руку; його коник – виконавська майстерність, але тим паче він цінує хороший інструмент: геги, панчі й ось це все взагалі – його природне середовище.
Оцінки влучності та вдалості сказаного президентом різняться, про смаки ще й як сперечаються, а пострадянська естрада та кіноіндустрія – та ще школа етики з естетикою. Перенесення в політику набутих там навичок неминуче дає іскру, яка здатна як запалити емпатію, так і викликати роздратування.
На початку своєї президентської кар'єри, яка чудовим чином збіглася з початком кар'єри політичної, Володимир Зеленський використовував образ новачка в політиці, людини ззовні, що тільки опановує тамтешні правила і відкидає деякі з них. Десь це справді була поведінка новачка, десь – свідомо обрана роль, що розв'язувала руки та язик. Війна додала моральних підстав бути розкутішим у лексиці.
На порожнє місце. Колонка Леоніда ШвецяЧинний посол у Великій Британії Залужний легко дозволяє собі критикувати главу держави, однак додає, що не думає про вибори. Чому стратегія Залужного може не спрацювати – у колонці Леоніда Швеця.
Про схильність Зеленського цінувати свободу поводження зі словом наочно дозволяє судити історія не з ним, а з послом у Німеччині Андрієм Мельником, який у травні 2022 року назвав канцлера Олафа Шольца «ображеною ліверною ковбасою». Глава німецького уряду відмовився їхати в Україну, яка щойно відбилася від першої хвилі вторгнення, пославшись на те, що українська влада повелася неприпустимим чином, не прийнявши президента ФРН Франка-Вальтера Штайнмаєра через його колишні тісні зв'язки з Росією. На початку війни ситуація була емоційно важкою, і той же Мельник згадував, як міністр фінансів Крістіан Лінднер у перший день війни розповідав йому, що німецька допомога не має сенсу, оскільки скоро все для України закінчиться. Як тут добирати слова? У липні послу довелося залишити Німеччину, керівництву якої він наговорив усякого, але невдовзі його призначили заступником міністра закордонних справ України, а зараз Андрій Мельник представляє Україну в Організації Об'єднаних Націй. Очевидно, не в опалі.
Цього року в Давосі та в Мюнхені ми почули різкі випади Зеленського на адресу Віктора Орбана. Вони прозвучали в контексті критики Європи за відсутність рішучості та своєчасності у протистоянні Росії. Якщо в давоській промові «кожен Віктор, який живе на європейські гроші, намагаючись при цьому розпродати європейські інтереси, заслуговує на потиличник», то в мюнхенській прикритий українською армією «Віктор може думати про те, як відростити собі живіт, а не про те, як збільшити свою армію, щоб зупинити російські танки, які можуть повернутися на вулиці Будапешта».
У цьому разі Зеленський поєднує дві ролі: неофіта, якому цінності Європи, куди стукає Україна, бачаться яскравішими та привабливішими, ніж старожилам із «замиленим» сприйняттям, і лідера-ветерана збройної боротьби з російською агресією, спрямованою проти цих цінностей – того, хто постійно має справу з життям і смертю, і це сильно збільшує вагу його слів та дозволяє не надто їх обирати. Український президент звертає увагу європейців на неприпустимість присутності в їхніх лавах Орбана – очевидна для нього річ – і в ролі enfant terrible Європи виголошує те, що, можливо, хотіли б вимовити інші, та не вистачає духу ризикувати респектабельністю й іти на загострення.
Заява про те, що ЗСУ можуть отримати адресу людини, яка блокує євросоюзівський кредит, і «нехай вони йому телефонують і з ним спілкуються своєю мовою», наче продовжує тролінг угорського прем'єра, але вийшла не такою дзвінкою та завзятою, як хотілося б; її легко інтерпретували як погрозу бодай якомусь, а все ж таки європейському лідеру, і вийшло так собі. Епізод із затриманням у Будапешті українських інкасаторів значною мірою погасив і компенсував резонанс від, м'яко кажучи, невдалого жарту – спасибі талановитим російським політтехнологам, відрядженим Сергієм Кирієнком допомагати Орбану.
Варто, напевно, без зайвих нервів ставитися до таких риторичних проколів. Вони – зворотний бік вміння Володимира Зеленського вжити правильні зухвалі слова, яких не почути більше ні з чиїх вуст. Так майстри дриблінгу в ігрових видах спорту незмінно зловживають своїм талантом, втрачаючи певні результативні можливості, але без цих промахів не було б вражаючого внеску цих видатних гравців у перемоги своїх команд.
У Орбана натякнули, що готові повторити операції проти українських інкасаторів через «Дружбу»Міністр Янош Лазар підтвердив, що захоплення українських інкасаторів було відповіддю на блокування роботи нафтопроводу «Дружба» та попередив про можливі аналогічні дії у майбутньому.
До речі, не можна виключати, що Віктору Орбану дістається з лишком і через те, що Дональду Трампу, великому поціновувачу угорського прем'єра та джерелу його самовпевненої поведінки, Володимир Зеленський не має змоги сказати все, що думає, а накопичилося, ми всі розуміємо, ой як багато. У результаті «вигрібає» Віктор.
Нинішній президент, який уже обіймає свою посаду довше за всіх попередників, крім Кучми, мимоволі, через особисті особливості та надзвичайні історичні обставини, закладає основи національного стилю лідерства принаймні в частині вільного та демонстративно наступального мовлення. Можливо, стиль Зеленського збігся з віяннями епохи соціальних медіа, коли публіку потрібно регулярно бадьорити, і нічого характерно українського в такій поведінці майбутніх президентів не буде, але, можливо, наші задаватимуть тренд і надалі. Головне ж, щоб наступні українські керівники не втратили прихильності серйозних міжнародних аудиторій їх уважно слухати й дослухатися – і не тому, що вбивають їхній народ, нас.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»