Курсом крейсера «Москва». Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Потоплення ракетного крейсера «Москва» – дуже важливий момент цієї війни. Знищення флагмана російського Чорноморського флоту, який здійснював командні функції, озброєного крилатими ракетами і який прикривав значну частину регіону з неба, окрім очевидного військового значення, має високу символічну ціну.

Є очевидні речі: і те, що ракетний крейсер – гвардійський! – носив ім'я російської столиці, і те, що саме його відправили за відомою адресою прикордонники з острова Зміїний, і ось він нарешті дійшов. А є й інші обставини, не такі яскраві, але дуже багатозначні.

«Російський військовий корабель» було закладено в 1976 році, коли Леонід Ілліч Брежнєв вже важко справлявся зі своїми язиком і щелепою, але нікому на думку не могло спасти, що Радянському Союзу залишилося півтора десятки років. СРСР ніколи не відрізнявся передовими технологіями у військово-морському будівництві, і тодішня розробка була не тільки не проривною, а й досить безглуздою. Як вказує австрійський військовий експерт Том Купер, ракетний крейсер такого типу напханий різноманітними боєприпасами настільки, що це перетворює його на порохову діжку при серйозному влучанні. Запобігти влученню мали б складні системи захисту, але їхня ефективність виявилася такою, якою виявилася.

«Москва» затонула: як і чому загинув флагман російського Чорноморського флотуВтрата росіянами крейсера Москва – перша у світі з 1982 року втрата корабля першого класу у бойових умовах. Антон Корж аналізує, чому сталося неможливе і як слід розцінювати загибель флагманського корабля противника.

Крейсер призначався на злам уже у 90-х, і лише втручання Лужкова, мера Москви, врятувало його від утилізації. Майже десяток років корабель простояв на Миколаївській верфі, де з нього зняли частину обладнання, зате очистили від іржі та пофарбували перед тим, як відігнати до Севастополя. Свіжа фарба, звісно, теж захищає, але не від ракет. І той факт, що «Москва», яка застаріла ще при створенні сорок з лишком років тому, вважалася гордістю Чорноморського флоту Росії і стала його флагманським кораблем, дуже барвисто описує стан як флоту, так і збройних сил загалом, та й країни, що застрягла в непробудному совку.

Політологи Марія Снігова та Кирило Петров проаналізували правлячий шар путінської епохи та виявили, що зараз, тридцять років після розпаду СРСР, він на 60% складається з радянських номенклатурних чинів, тих, хто на 1991 рік займав середні та нижні позиції. Їх удвічі більше, ніж силовиків, які, як вважається, становлять основу режиму. Так, становлять, але саме у поєднанні та симбіозі з радянськими партгоспдіячами. З чого політологи роблять закономірний висновок: фактичної зміни еліти після розпаду Радянського Союзу в Росії не відбулося, був бунт номенклатурних низів. Після деякої кризи автократична система відновилася у вигляді режиму персонального правління, який, зміцнившись силовиками, не без мстивого задоволення відтворює радянські практики управління та радянські ідеологічні кліше.

У цьому сенсі зараз йде війна України з Радянським Союзом, який намагається помститися втікачці, і її розгромом щось запально довести проклятому Заходу. На озброєнні в агресора ті ж старі залозки, трохи перефарбовані, і аплодують війні скривджені життям квазірадянські люди, яким легше самоствердитись на чужому лиху, ніж збудувати своє щастя. Історії явлений відштовхуючий соціально-психологічний виверт, патологія розвитку цілого народу. На жаль, його хвороба стала тяжкою проблемою для українців, на щастя – не лише для українців, що дає не надію – упевненість у перемозі. Та й Росія, йдучи стопами СРСР, неодмінно зробить все для свого програшу. Традиції справді потужна штука.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ

та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал