«Москва» затонула: як і чому загинув флагман російського Чорноморського флоту

Читать на русском

Втрата росіянами крейсера Москва – перша у світі з 1982 року втрата корабля першого класу у бойових умовах. Антон Корж аналізує, чому сталося неможливе і як слід розцінювати загибель флагманського корабля противника.

13 квітня росія отримала від України черговий дзвінкий та потужний ляпас – двома протикорабельними ракетами РК-360МЦ «Нептун» був серйозно пошкоджений флагманський корабель ЧФ росії, ракетний крейсер "Москва".

Весь день 14 квітня, коли повідомили, що корабель уже затонув, а потім спростували цю інформацію, Україна із завмиранням серця стежила за ситуацією навколо Москви. То корабель перекинувся і пішов на дно, то, за даними Пентагону, на ходу і йде до окупованого Севастополя на ремонт… На звичну брехню міноборони Росії про «локалізацію загоряння», «невідомі причини» і «все під контролем» ніхто не звертав уваги.

Ситуація різко змінилася пізно ввечері: о 23-й годині по Києву в російському міноборони змушені були визнати, що «Москва» все-таки потонула. За словами російських військових, нібито через важкі погодні умови, які унеможливили буксирування і вплинули на стійкість корабля.

За одними даними, врятували лише 14 російських моряків з 510 членів екіпажу крейсера, за іншими – трохи більше півсотні. Доля решти – під питанням.

В історії зі знищенням найсильнішого корабля ЧФ росії, що носить ім'я столиці цієї самої росії, є багато символічних збігів – наприклад, одну «Москву» спалили, справа за іншою – і багато питань. Зокрема, як це взагалі стало можливим?

Кусючий «Нептун» та «відремонтований» крейсер

Кілька років тому, коли «Нептуни» тільки ставали на озброєння ЗСУ, російські експерти хором заявляли, що ця ракета не становить для російського флоту жодної загрози. Мовляв, це лише модернізація радянської ракети Х-35, вона не доведена, на озброєння її не поставлять, у неї купа проблем тощо.

Реальність виявилася значно серйознішою. З початку війни російські кораблі, навіть знаючи, що ракет в України не так багато, намагалися триматися подалі від берега. Хіба що особливо нахабні чи невдалі, на кшталт «Ессена», потрапляли під роздачу, і ходили на ремонт у той самий Севастополь.

Хто знає, що «Москва» забула пізно ввечері 13 квітня біля Зміїного... Можливо, росіяни готували якусь гидоту. Питання до російських адміралів і штабних офіцерів: а нащо було гнати ракетний крейсер до берегів Зміїного, здогадуючись, що за мірками берегової оборони українські ракети чергують не надто далеко? Невже російські військові сподівалися, що погана погода не дозволить українським ракетникам стріляти та вразити ціль?

Якщо так, то справи з командуванням у російському флоті не кращі, ніж у російській армії – більше того, вони явно гірші, ніж на землі.

А як так взагалі вийшло – скаже дехто – що дві крилаті ракети підбили корабель, який служив «парасолькою» для прикриття всього ЧФ росії (протиповітряна і протиракетна оборона флоту, в тому числі)? Хіба він не повинен був їх збити ще на підльоті?

Версії різняться.

В українських навколовоєнних колах стверджують, що ППО «Москви», ті найхваленіші С-300Ф, відволіклися на запущений Україною БПЛА «Байрактар», який якимось чином примудрився вивести з ладу радар крейсера. В результаті «Москва» виявилася сліпою та глухою; далі – більше, артилерійські зенітні установки АК-630, які теоретично можуть вести вогонь по таких об'єктах, як протикорабельна ракета, зі своїм завданням не впоралися і обидва «Нептуни» вразили ціль.

У російських навколовоєнних колах циркулює інша історія: корабель, що почав виконувати свої функції 1982 року, пережив десятирічний капремонт у 1990-2000 роках, під час ремонту 2020 року так і не отримав нові радари, які могли б дати йому можливість засікати низьколітаючі ракети типу «Нептун». Причиною цього обережно називають брак радарів для флоту, тоді як сміливіші в один голос кажуть, що причина зветься «корупція» і що корабель, який мав служити до 2040 року, опинився на дні через те, що кілька років тому хтось спер гроші, виділені на радар.

Більше того: деякі російські джерела так само обережно натякають, що й вартісний ремонт корабля (363 млн доларів) теж є своєрідною фікцією. І багато з того, що стояло на кораблі на папері, насправді не існувало, або було замінено дешевшими, непридатними до використання старими аналогами. І установки АК-630 могли не виконати своє завдання саме через це.

Фактично, у такому разі можна бути впевненим, що крейсер виявив ракети в той момент, коли вони вже встромилися в його борт, і не раніше – надто погана погода була на той момент, тобто про візуальне спостереження навіть не йдеться.

Тягне-потягне, а дотягти не може

Тепер варто спробувати розібратися, чому росіяни так уперто тягли розбитий ракетами крейсер у бік Севастополя. Казки про те, що корабель можна було врятувати (як і про мізерні втрати), російське міноборони може розповідати тим, хто в ці нісенітниці реально повірить, і ось чому.

У всіх книжках, фільмах і навіть іграх на тему військово-морського флоту є один цікавий момент: вибух боєкомплекту на борту корабля – практично гарантований квиток на морське дно.

Курсом крейсера «Москва». Колонка Леоніда ШвецяУ Росії після розпаду СРСР так і не відбулася фактична зміна еліт. У цьому сенсі зараз триває війна України з Радянським Союзом, який намагається помститися.

У 1941 році під час битви між лінкором «Бісмарк» та ескадрою Королівського флоту Великобританії лінійний крейсер «Худ» у зав'язці бою отримав влучання у льох боєкомплекту. Крейсер вибухнув і миттєво затонув, забравши з собою 1415 людей екіпажу – врятувалися лише троє матросів.

У 1916 корабель російського флоту «Імператриця Марія» в результаті диверсії в пороховому льоху (аналог льоху БК) вибухнув на рейді Севастополя і забрав з собою на дно 225 людей.

Є, звичайно, і приклади того, як після вибуху льоху боєприпасів корабель не просто залишався на плаву, а й відновлювався або все ще міг використовуватися. Так, у вересні 1905 року флагман Об'єднаного флоту Японської імперії, ескадрений броненосець «Мікаса» вибухнув у гавані Сасебо, забрав із собою 250 життів і затонув. 1906 року корабель підняли. У 1908 році його привели до пуття після двох років ремонту. Броненосець відбудували фактично з нуля, тому що вибух майже повністю його зруйнував.

У вересні 1941 року лінійний корабель радянського флоту «Марат» у Кронштадті після атаки бомбардувальників отримав важку авіабомбу на носову частину. Влучання призвело до детонації носового льоху БК, носову частину корабля було відірвано, знищено першу вежу головного калібру, лінкор ліг на дно, загинуло 326 людей. Однак силами робітників і залишків команди боєздатність корабля вже до жовтня 1941 року була частково відновлена ​​і він знову зміг вести вогонь від стіни з третьої та четвертої веж, а в листопаді 1942 року – і з другої вежі (хоча після війни корабель все одно був списаний на лом).

Зверніть увагу, що навіть у тих випадках, коли корабель залишався у більш-менш цілому стані, йшлося про загибель сотень членів екіпажу та про приведення корабля в малобоєздатний стан. Згадайте про цей момент, коли міноборони росії розповідатиме, що втрат серед моряків немає, або приведе мізерні цифри про кілька десятків людей.

Отже, у випадку з «Москвою» детонація БК не призвела до миттєвої загибелі корабля – старий радянський крейсер витримав 300 кг вибухівки в ракетах, плюс детонацію свого ж боєкомплекту, але пошкодження йому були завдані такі, що разом із пожежею говорити про його відновлення в умовах нищівних санкцій проти Росії неможна.

Тож я бачу такі причини, через які росіяни могли так уперто тягнути корабель подалі від Зміїного острова:

  • «Москва» була флагманським кораблем Чорноморського флоту, довгий час відігравала роль плавучого штабу, що зумовлювало наявність на ній не лише величезної кількості секретних документів, а й не менш секретного обладнання. До того ж, «Москва» – не просто крейсер-носій протикорабельних ракет. За штатом, щонайменше дві ПКР на ньому могли мати ядерну бойову частину – при СРСР крейсер повинен був під час Останньої війни викидати з моря угруповання США і НАТО, зокрема, ось такими ядерними ракетами. Якби здетонували ядерні БЧ для ракет, катастрофа була б тотальною, виправдатися кремлю не вдалося б; тому росіяни насамперед намагалися евакуювати з корабля саме ракети та «секретку». Вторинною була мета – все ж таки зберегти крейсер на плаву, і третинною - врятувати екіпаж.

  • Потопаючий крейсер могли відвести подалі ще з однієї причини, яка вперто фігурувала у навколовоєнних колах - після війни, судячи зі слів росіян, Україна не цуралася б підняти крейсер. Хоча б як демонстративний жест. Що стало б ще більшим приниженням для Росії. До того ж, росіяни не дуже хотіли пускати до уламків корабля іноземні судна, а саме - кораблі членів НАТО, які обов'язково під будь-яким приводом дослідили б «Москву» на предмет чогось секретного. Тому корабель щосили буксирували у більш глибоке місце; мовляв, якщо затоне, то так, щоби дістатися до нього було не надто легко.

  • Приховування власної корупції. Як уже було сказано, у 2019-2020 роках 363 млн доларів було витрачено на ремонт крейсера і при цьому він залишився без нових радарів. Немає сумнівів, що високі чини, які спішно прибули вдень 14 квітня з російської столиці до Севастополя на спеціальному літаку для найвищого командного складу російського військово-морського флоту, прагнули крові. І на цьому тлі могли б почати детальне обстеження «Москви» (того, що залишилося від неї після вибухів та пожежі) безпосередньо в порту, якби крейсер до нього таки довели. При цьому, я більш ніж переконаний, розкрилося б казнокрадство таких кричучих розмірів, що полетіли б десятки офіцерських і чиновницьких голів. А так... немає «тіла» – «справи» теж немає...

  • Останній пункт називається «дизмораль». З одного боку, не дотягти до порту найбільший військовий корабель, флагман флоту на даному театрі бойових дій - ганьба, і міноборони росії буде закономірно запльоване за це, але... З іншого боку, це не так підірвало бойовий дух, як у разі його підриву. Урочистий прихід корабля в порт призначення. На секунду уявімо, що «Москву» ціною пекельних зусиль все ж таки дотягли до Севастополя. Маємо на увазі, що вибух БК завдав крейсеру страшних руйнувань, загинуло чимало членів екіпажу, а поки «Москву», пхаючи і лаючись, тягли, вона вигоріла більше, ніж однойменне місто в 1812 році - так, що до причалів у Севастополі став би понівечений, почорнілий та вигорілий корпус. І навіть якщо уявити, що корабель успішно довели, то ремонтувати крейсер в умовах санкцій виявилося б неможливо, тому що хвалене російське імпортозаміщення виявилося фікцією, зайвих грошей у російському бюджеті немає – там і потрібних грошей немає – а через санкції немає закордоного обладнання, матеріалів та всього іншого. При цьому додамо, що незважаючи на пропаганду, навколо всі чудово знають, що крейсер вразили ті самі українські ракети, які «не є небезпечними для російського флоту». Підсумовуючи скажемо, що всі ці події відбуваються на тлі численних невдач російської армії в Україні. Навряд чи в міноборони росії хотіли, щоб зруйнований корпус колишньої гордості російського флоту на Чорному морі стирчав у Севастополі, наганяючи на адептів «русского мира» безнадійність, тугу, страх, підриваючи і без того низьку мораль та готовність воювати проти України.

Тому, найімовірніше, зваживши всі за і проти, російські військові вирішили пожертвувати кораблем і, знявши з нього все найважливіше, втопили його.

Навіть якщо все саме так і було, у жодному разі не варто недооцінювати цю перемогу. Це не просто найсильніший ляпас російським військовим та путіну, це показник того факту, що безпосередньо в боях Україна перемагає скрізь – на землі, у повітрі, а тепер ще й на морі. Навіть якщо росіяни затопили корабель самі: у будь-якому морському бою якщо команда втопила свій корабель через пошкодження, він записується на рахунок противника.

Як мінімум, моральний ефект від цієї перемоги складно недооцінити - він дуже сильний, починаючи від символізму назви корабля і закінчуючи обставинами, за яких країна з флотом у три з половиною катери раптово втопила флагманський корабель першого класу країни-противника, крейсер-ракетоносець, створений для знищення авіаносних груп.

«Тільки втрата підводного човна з балістичними ракетами або авіаносця «Кузнєцов» завдасть більш серйозного удару по моральному духу Росії та репутації флоту серед російської громадськості» – заявив Карл Шустер, відставний капітан ВМС США та колишній директор з операцій в Об'єднаному розвідувальному центрі Тихоокеанського командування США, коментуючи загибель Москви.

Загалом, у путіна тепер на додачу до всього є своя Цусіма. Російський флагманський корабель не топили вороги з 1905 року. Таких бойових втрат російський флот не зазнавав з моменту закінчення вищезгаданої Другої світової війни. Та й узагалі потоплення «Москви» – перша з 1982 року втрата корабля першого класу у бойових умовах. В світі(!).

Утім, надмірно розслаблятися також не слід. Зрештою, ЧФ росії має ще 58 кораблів. І сподіватимемося, що вони займуть гідне місце – по сусідству з крейсером «Москва», який нарешті дійшов туди, куди його послали ще 24 лютого.

Антон Корж, «Слово і діло»

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ

та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал