Схоже, довгоочікувана виборча реформа, за яку проголосували народні депутати вже 9-го скликання парламенту, може бути скасована. А точніше – відтермінована.
У Верховній раді 17 грудня народні обранці із депутатської групи «За майбутнє», зареєстрували законопроєкт №6444 «Про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо відновлення змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи виборів народних депутатів України». Якщо коротко – фактично, пропонується до 2027-го року відтермінувати пропорційну виборчу систему із відкритими списками на користь «старої-доброї» змішаної системи із мажоритарною складовою.
Саме мажоритарна складова, за якої обирають половину мандатів парламенту (а точніше, майже половину, адже на округах у тимчасово окупованих територіях Криму та ОРДЛО такі вибори не проводяться), в українських політичних реаліях зазнала найбільше критики. Йдеться про високу корупційну складову, яка присутня під час мажоритарної виборчої кампанії – в окрузі можуть бути застосовані і підкуп виборців, і «особливі» методи підрахунку, і славнозвісні «мережі», й багато інших технологій, які суттєво спотворюють волевиявлення громадян та зводять нанівець сам демократичний інститут виборів.
Чому виникла ідея відновити мажоритарну складову саме зараз, і чи справді її відновлення дасть більше користі, аніж шкоди самим виборцям?
Нове повернення старої «мажоритарки»
Ідею повернутися до «мажоритарки» почали виношувати ще з лютого 2021 року – саме тоді 45 народних депутатів внесли до Конституційного суду подання про невідповідність Основному закону деяких положень Виборчого кодексу.
Зміна виборчої системи: хто з нардепів почав діяти всупереч своїй обіцянці (оновлено)П'ятеро слуг народу приєдналися до подання в КСУ щодо Виборчого кодексу. Хоча в програмі обіцяли змінити виборчу систему.
Прикметно, що йшлося про скасування тої самої мажоритарної складової, що начебто «обмежує конституційні виборчі права громадян, а також містить ознаки узурпації влади». За новим Виборчим кодексом, який був ухвалений Верховною радою 9-го скликання у 2020 році, лише партії можуть бути суб’єктами висунення кандидатів у народні депутати. Більше того, всередині самої партії, під час висунення, встановлений механізм рейтингового голосування, за яким гарантувати те чи інше місце у списку (окрім першої «десятки») можуть ті ж самі виборці.
Саме цей аспект, на думку очільника фракції монобільшості Давида Арахамії, й становить особливі ризики внутрішньопартійного протистояння, адже «кандидати, які потрапляють до списків партій, один одного «знищують». «В результаті йде боротьба у списку, а не із зовнішніми опонентами. Мені цей механізм зовсім не подобається. А тепер уявіть відкритий партійний список, який включає багато претендентів. Це виглядає погано і, нарешті, дискредитує та «валить» усю політсилу», – вважає Арахамія.
На його думку, повернення до мажоритарно-пропорційної системи виборів до Верховної Ради підтримає понад 300 нардепів. При цьому, Арахамія вважає, що у самій фракції «Слуги народу» не в захваті від ідеї повернення «мажоритарки», а просувають цю ідею «найбагатші мажоритарники з депутатських груп».
Подібних думок притримується й ексочільник партії «Слуга народу», а нині перший віцеспікер парламенту Олександр Корнієнко. При цьому, як і його колишній колега по фракції – Корнієнко проти відновлення «мажоритарки», проте наголошує на складності ухваленої у Виборчому кодексі пропорційної системи з відкритими списками.
Інтриги додає той факт, що ініціатори законопроєкту про відтермінування положень Виборчого кодексу – нардепи із депутатської групи «За майбутнє», з якими монобільшість часто знаходить спільну мову для результативних голосувань.
Висока та низька «партизація»
Ініціатори відновлення «мажоритарки» у пояснювальній записці до свого законопроєкту наголошують на тому, що «в умовах вкрай низької «партизації» у регіонах запровадження фактичної монополії з боку політичних партій на участь у парламентських виборах через скасування змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи є передчасним та недостатньо обґрунтованим політико-правовим рішенням». При цьому, за даними Мін’юсту, сьогодні в Україні налічуться 159 політичних партій – всі вони, хоча б за документами, мають статус всеукраїнських та можуть брати участь у загальнонаціональних виборах, якщо не знаходяться на етапі ліквідації.
Виборчий кодекс: що таке відкриті списки та навіщо вони потрібніСеред понад 70 моделей відкритих списків в Україні передбачена модель з двома видами списків – регіональним та національним.
Саме тому визначити умовну шкалу «низької» та «високої» партизації в українських умовах майже неможливо. Можна лише сміливо стверджувати, що в нашій державі існує весь спектр політичних сил та забезпечений плюралізм думок. Єдиний виняток – заборона діяльності на державному рівні партій, про які йдеться у законі «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборона пропаганди їхньої символіки».
Поки що виглядає так, що основним мінусом пропорційної системи виборів є її «складність», яка насамперед передбачає ґрунтовну розбудову та системну роботу партійних осередків політичної сили. Щоб досягти бажаних електоральних результатів, потрібно знайти команду однодумців як на місцях, так і на загальнонаціональному рівні. Для цього потрібні значні організаційні, фінансові та медійні ресурси. А головне – час, якого так бракує всім нинішнім політичним гравцям, які створювалися на рейтингах одного політичного бренду, а не на ідейних постулатах та програмних засадах.
Двопалатний парламент та «мажоритарка»
Насправді, позитивні сторони мажоритарної виборчої системи можна було б відчути у разі, якби Україна мала б двопалатний парламент. Саме в такому разі виборці з округів могли б делегувати представників до вищої палати та ефективніше контролювати їх. Натомість депутати представляли би конкретний округ, чітко б розбиралися у проблематиці та були б підзвітними своїм виборцям.
Зміни до Виборчого кодексу: чи відповідають ініціативи КонституціїЗміни до Виборчого кодексу, які планує розглянути Верховна рада, не відповідають повною мірою вимогам Конституції, вважає експерт.
Подібна система працює у США, де у вищу палату Конгресу – Сенат – обирають сенаторів. Цікаво й те, що ротація сенаторів від кожного штату відбувається щодва роки, таким чином забезпечуючи постійне оновлення своїх представників і своєрідний природний електоральний контроль.
Щоправда, в США ефективно працюють всі демократичні інституції та правило балансу гілок влади. Конгрес контролює Президента, а незалежна судова гілка влади забезпечує контроль над всіма учасниками політичного процесу. До того ж, на відміну від України, в США діє, по суті, федеративний державний устрій, який у нинішніх умовах війни з Росією та постійних загроз нацбезпеці, є неприйнятним для молодої української держави.
Насправді, повернення до мажоритарної складової – є суттєвим кроком назад для демократичного розвитку України. Адже за 30 років існування наша держава досі не розбудувала системних інституцій, які би могли би гарантувати справедливість та чесність мажоритарної складової виборів. З іншого боку, підігравання «мажоритарникам» та спроба створити нову більшість у наступному парламенті за допомогою народних депутатів, обраних у мажоритарних округах, надто примарна ідея, яка вже багато разів зазнавала фіаско в новітній історії українського парламентаризму.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»