Наприкінці 2019-го року народні депутати ухвалили ще один надважливий для майбутнього політичного життя України документ – Виборчий кодекс. Історія з його ухваленням нагадує справжній заплутаний детектив. Не секрет, що саме виборчі правила гри завжди розглядалися українськими політиками як спосіб знайти найбільш вдалі конфігурації для посилення власного впливу – особливо для тих політсил, які перебувають при владі.
Очевидний позитив нового Виборчого кодексу в тому, що команда Володимира Зеленського таки змушена була під впливом опозиційних партій та громадськості шукати певний компромісний варіант. І нехай із суттєвими зауваженнями, але такий документ з’явився. У цілому за Виборчий кодекс з урахуванням президентських пропозицій і правок, з якими у вересні президент Володимир Зеленський ветував цей документ, проголосували нардепи з усіх фракцій чинного парламенту – загалом 330 голосів.
Історія появи кодифікованого документа для проведення виборів в Україні сягає своїм корінням ще середини 2000-х років. Суттєвого прогресу з ухвалення Виборчого кодексу вдалося досягти попередньому скликанню Верховної ради – в першому читанні документ був ухвалений наприкінці 2017 року. Ще в липні поточного року попередня Верховна рада ухвалила Виборчий кодекс у другому читанні, не врахувавши пропозицій нового президента Володимира Зеленського. Саме тому законопроект був ветований і вже «переадресований» новому парламенту IX скликання.
Виборчий кодекс – об’єднання п'яти документів: закону про вибори президента, народних депутатів, місцеві вибори, про ЦВК та державний реєстр виборців. Ще один позитив від його схвалення – відтепер вносити зміни під кожні конкретні вибори буде важче. Відповідно, це зменшить вплив політиків на виборчі правила гри та дозволить стабілізувати політичну систему держави.
Утім, попри те, що парламент таки схвалив новий Виборчий кодекс, народні депутати ще повернуться до його доопрацювання наступного року. Експерти ж вказують на низку недоліків, на які варто звернути увагу при доопрацюванні документу.
«Привідкриті» списки
Новий Виборчий кодекс передбачає запровадження пропорційної виборчої системи із відкритими списками. Утім, сама процедура визначення цих списків буде досить непростою для виборців. Щоправда, ці зміни щодо парламентських виборів набудуть чинності лише з 2023 року. Тож є надія на те, що норми кодексу будуть гарно прокомуніковані в суспільстві, і сама система стане зрозумілою.
Новий Виборчий кодекс: що змінять відкриті спискиВерховна рада України цього тижня повинна розглянути оновлений Виборчий кодекс. Якщо уряд ухвалить законопроект, то вже восени 2020 року місцеві вибори пройдуть за новими правилами.
Елементи «закритості» системи містяться в кількох нормах кодексу щодо формування списків політичних партій. Передусім це закріплення норми про те, що 9 перших прізвищ у списку партії будуть «непорушними» (для тих партій, які долають виборчий бар’єр), тоді як решта місць у партійному списку конкретної партії потрібно буде виборювати за розподілом регіональних округів. При цьому критику експертів спричиняє норма про те, що аби обігнати конкурентів на 1 рейтингову позицію, потрібно буде набрати щонайменше на 7 тисяч голосів більше за своїх візаві – тобто 25% виборчої квоти для подальшого просування кандидата. Така новація може внести суттєву плутанину та ще й посилити конкуренцію між кандидатами на окрузі від однієї партії. Тож не виключено, що скасована у кодексі «мажоритарка» просто отримає нове дихання у вигляді внутрішньо партійних змагань: із підкупом, маніпуляціями та нечесною конкуренцією.
Однак найбільша вада в цьому питанні полягає у недостатній зрозумілості для виборців, як працюватиме система. Адже виборці в кожному регіоні на парламентських виборах отримають бюлетені, в яких потрібно буде спочатку проголосувати за партію в цілому, а вже згодом – після списку всіх політсил – за бажанням обрати кандидата у списку партії. Це дуже ускладнить саму систему підрахунку та визначення списку партії. Громадянам потрібно буде ретельно пояснити всі ці новації.
Ба, більше – доведеться набагато серйозніше підійти до процесу формування членів виборчих комісій. Вони мають стати справжніми професіоналами й отримувати гідну оплату праці. На це потрібен час та кошти. Найімовірніше, навчати членів виборчкомів доведеться спільно із міжнародними громадськими організаціями й загалом залучити суттєві ресурси як держави, так і представників громадського сектору.
Недовиконаний план змін
Ще одна норма, на яку звертають увагу експерти в галузі виборчого права, – це те, що кількість депутатських мандатів у кожному регіоні залежатиме від активності виборців.
Юрист дав оцінку змінам до Конституції щодо пропорційної системи, які вніс ЗеленськийЩо робити з новим Виборчим кодексом, підписаним Парубієм, та чи подасть Зеленський власний законопроект щодо пропорційної системи?
Відповідно до нового кодексу в Україні буде не 225, а 27 округів – за принципом розподілу адміністративно-територіальних одиниць. Виняток – Київ та дві області: Дніпропетровська та Херсонська (до них «припишуть» депутатські квоти Криму), які поділять на 2 округи.
Тобто, чим більше явка, тим більше представництво виборчого округу в парламенті. Це загрожує суттєвими «перекосами», коли одні регіони зможуть мати більш суттєве представництво, аніж інші. Це, звісно, може позначитися на специфіці законотворчого процесу в майбутньому.
Ще один дискусійний пункт, який не зазнав змін, – виборчий бар’єр, який так і не було знижено з 5%. Натомість Виборчий кодекс частково вирішує питання гендерних квот та голосування переселенців на місцевих виборах.
Невирішеним залишається питання зменшення впливу політичної реклами і коштів на вибори. Експерти прогнозують, що ціна виборчої кампанії суттєво зросте, адже кандидатам навіть з однієї партії доведеться конкурувати одне з одним в межах одного із 27 округів (тобто в більшості випадків – цілої області), що унеможливить участь кандидатів, які мають обмаль фінансових ресурсів. Навіть під час мажоритарних кампаній, які відбувалися в межах 3-4 районів однієї області (оскільки ЦВК «нарізала» округи), «цінник» коливався у межах від 200 до 1 мільйону доларів США. Тож зараз ціна виборчої кампанії може бути в 3-4 рази більше. Звісно, якщо йдеться про традиційні для українських реалій способи ведення політичної агітації.
Ще один пункт, який не вирішує Виборчий кодекс – прозорість наповнення виборчих фондів партій. Як і раніше, залишаються так звані «проміжний» та кінцевий звіти, які, по суті, не вирішують проблеми із легальністю наповнення виборчих фондів партій.
Перемога політичного шантажу?
Так чи інакше, але новий Виборчий кодекс може бути доопрацьований у наступні кілька місяців. На це сподіваються як в опозиційних фракціях, так і у «Слузі народу».
Новий Виборчий кодекс: переваги та недоліки11 липня Верховна рада в другому читанні проголосувала за довгоочікуваний та багатостраждальний проект Виборчого кодексу, який набуде чинності з 1 грудня 2023 року.
Щоправда, у фракції монобільшості є ще дві суттєві мотивації для внесення подібних змін. Перша пов’язана винятково із питаннями посилення політичної ваги в рамках проведення місцевих виборів. Особливо цікавою може бути конфігурація в разі вирішення питання про проведення місцевих виборів на Донбасі в рамках виконання пунктів із реалізації Мінських угод.
По-друге, із ухваленням нового Виборчого кодексу «Слуга народу» ставить у залежне становище депутатів-мажоритарників, які можуть бути незгодними із «політикою партії» та поводитимуться більш незалежно. Адже за пропорційної системи посилиться роль партійного керівництва та важливість просування саме партійніми кар’єрними сходами.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»