Без компромісів: що означає відкликання з посади спікера Дмитра Разумкова

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Процедура відкликання з посади голови Верховної ради Дмитра Разумкова вже запущена, а саме голосування за відставку спікера, ймовірно, може відбутися вже поточного пленарного тижня. Хоча Дмитро Разумков наголошує на тому, що для підготовки звіту Рахункової палати та його як спікера парламенту передбачено 10-денний термін.

Втім, вже сьогодні вранці депутати 240-ма голосами відсторонили голову Верховної ради Дмитра Разумкова від ведення пленарних засідань на час розгляду питання про його відставку.

З політологічної точки зору у ситуації, яка виникла, є три виміри. Перший – і найголовніший ‒ інституційний. Чи піде на користь нинішньому парламенту ситуація з відкликанням спікера Дмитра Разумкова? Чи може спікер вважатися суто виконавцем волі коаліції, нехтуючи регламентом та процедурами? В непарламентській республіці це питання лунало б як риторичне, але допоки у монобільшості є ті самі необхідні голоси для результативних голосувань – схоже, відповіді на нього в нинішніх реаліях також не шукатимуть.

Другий вимір – політичний: чи можуть члени однієї команди мати іншу думку і навіть планувати піти власним політичним шляхом? Не секрет, що посада спікера – це вже «велика» політика, до того ж вона неодноразово ставала трампліном для старту в нових політичних проєктах, часом після неї йшли на посаду прем’єр-міністра і навіть один раз в історії незалежної України ставали президентом.

Третій вимір – іміджевий. Вже більше року соціологічні дослідження свідчать про те, що рівень довіри у спікера парламенту є суттєво вищим за інших політиків, окрім президента. На заваді більш стрімкому зростанню рейтингів Дмитра Разумкова може стати хіба що його нижча впізнаваність.

Насправді, саме політичний та іміджевий виміри є головними причинами розладу між Дмитром Разумковим та його соратниками зі «Слуги народу». Конфлікт може лише більше поглибитися після того, якщо на найвищому рівні буде дана вказівка позбавити Разумкова і депутатського мандату – поки що про підстави та можливості такого рішення у керівництві пропрезидентської фракції та партії говорять із обережністю.

А що буде із самою Верховною радою? І як вплине відкликання нинішнього спікера та заміна його новим головою парламенту на життєдіяльність Верховної ради як інституції?

Несподівана президентсько-парламентська республіка

Загалом голова будь-якого парламенту в розвинених демократіях світу – посада більше інституційної ваги, аніж політичної. В деяких парламентах світу – ним може бути процедурно обраний найстарший та найдосвідченіший з народних обранців. У Великій Британії спікер палати громад парламенту відповідає за порядок та дисципліну, а ще – має право вирішального голосу у випадку, якщо під час ухвалення законодавчого акту голоcи депутатів розділилися порівну.

У двопалатному Конгресі США є спікер Палати представників, головування якого визначене заздалегідь, оскільки він є представником партійної фракції більшості в палаті. Спікер Палати представників є так званою «третьою» посадовою особою за вагою після президента та віцепрезидента. Тоді як у Палаті сенаторів головує віцепрезидент – «друга» посадова особа в державі.

У парламентсько-президентській республіці, якою наразі за Конституцією є Україна, голова Верховної ради традиційно має не лише процедурну, але й політичну вагу. Спікер вважається третьою людиною у державі – після президента та прем’єр-міністра. Проте варто згадати події 2014-го, коли після втечі експрезидента Віктора Януковича та тодішнього очільника уряду Миколи Азарова, обраний тоді новою коаліційною більшістю голова Верховної ради Олександр Турчинов кілька місяців виконував обов’язки глави держави, що також передбачено в Основному законі.

Загалом, при формуванні коаліційної більшості з кількох фракцій, спікерську посаду в українських реаліях займав політик із найбільшим досвідом проведення засідань парламенту, або найбільш консенсусний кандидат. Не завжди посада спікера гарантувала безхмарне політичне майбутнє, проте більшість очільників Верховної ради так чи інакше залишили значний слід в політичній історії незалежної України.

Наразі відкликання голови ВРУ виглядає як посилення президентської вертикалі – із одночасним послабленням ролі парламенту як дискусійного майданчика. Фактично в історії українського парламентаризму подібна ситуація складалася лише одного разу – коли у 2012-му році за президентства Віктора Януковича більшість в новій Верховній раді 7-го скликання знову отримала Партія регіонів, а спікером було обрано тоді ще представника цієї політичної сили Володимира Рибака.

На той час найбільша фракція «регіоналів», сформувавши коаліцію із фракцією КПУ, часом не могла обходитися без додаткових голосів у депутатських групах. Тоді посаду першого заступника голови ВРУ зайняв представник від партнерів Партії регіонів по коаліції ‒ «комуніст» Ігор Калетнік, а посаду заступника віддали представнику від опозиції ‒ «свободівцю» Руслану Кошулинському. Cьогодні фракція «Слуга народу» одноосібно формує коаліцію, тож зможе дозволити собі змінити не лише голову парламенту, але й віцеспікера за своєю квотою.

(З)ручний парламент?

Парламентаризм тримається на дискусії та змагальності. У разі відсутності цих елементів – сила провладної більшості зможе триматися лише на авторитеті та рейтингах її лідера – Володимира Зеленського.

Фактично, змінюючи спікера, який залишав простір для дискусій іншим опозиційним фракціям та групам, пропрезидентська команда повністю замикає цикл існування нинішнього складу Верховної ради на власних рейтингових потужностях. І у разі падіння рейтингів – організовувати результативні голосування буде дедалі важче, тоді як будь-які політичні мости з іншими можливими союзниками у нинішньому складі парламенту будуть спалені.

Тож невдовзі «турборежим» парламенту на чолі із новим спікером може бути відновлений, але рівно до того часу, поки рішення парламенту знаходитимуть відгук серед українців і не викликатимуть внутрішню дискусію у фракції «Слуга народу». Інакше з високою ймовірністю можна стверджувати, що «вгамувати» ці дискусії вийде лише у спосіб дострокового переобрання парламенту.

Є ще інший сценарій, яким досі не змогла пройти жодна політична сила і президент в історії незалежної України – шлях авторитаризму із застосуванням політичних переслідувань та наступу на свободу слова. За такого сценарію політична та управлінська ролі і парламенту, і уряду – зводяться нанівець. Як і потреба дотримання будь-яких процедур чи регламентів.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал