Усе нові й нові соціологічні опитування фіксують поступову зміну настроїв серед населення та електоральних вподобань. Напередодні місцевих виборів, які мають відбутися восени поточного року, більшість рейтингових партій вийдуть із непростого періоду карантинного «затишшя».
Основних тенденцій у партійному житті цьогорічної весни декілька. Одна з головних – як зміняться «правила гри» напередодні місцевих виборів. Пропрезидентська партія й однойменна фракція монобільшості в парламенті «Слуга народу» анонсувала низку змін до Виборчого кодексу, які можуть суттєво вплинути на розстановку сил як напередодні виборчої кампанії, так і на її результати.
По-друге, збільшується кількість розчарованих громадян, більшість з яких голосували за нинішніх представників провладної партії та опозицію. Які нові політичні сили зможуть знайти до них підхід та завдяки яким методам?
По-третє, карантин посилив тенденцію до віртуалізації політики. Саме тому поступово зміщується акцент від реальної роботи із виборцями – разом із мітингами, зустрічами, прямою агітацією – убік залучення громадян до всіх інструментів віртуального спілкування. Активізація реклами в соцмережах, війни за допомогою фейкових аккаунтів та Telegram-каналів, поява нових армій ботів та «лідерів думок» – усі ці інструменти будуть задіяні із новою силою. Адже наразі спілкування через Інтернет – ледь не єдина можливість для партій бути разом зі своїми виборцями, шукати нових прихильників та комунікувати із аудиторією.
Нарешті ключовим у формуванні нових партійних трендів залишається присутність політичних лідерів, «нових» та «старих» облич у телевізійних екранах. У цьому напрямі наразі все досить зрозуміло: власники великих телеканалів та медіа-холдингів чекають на закінчення карантину та нових соціологічних замірів. Після такого собі «партійного аудиту» й формуватиметься новий порядок денний участі тих чи інших політиків у телевізійних ток-шоу. Не виключено, що нас очікує поява цілої плеяди нових політичних проєктів як давно забутих, так і зовсім невідомих політичних лідерів.
Парламентський капкан
Усі партії, які на позачергових виборах у 2019-му році пройшли до парламенту, опинилися у своєрідному електоральному «капкані».
Чому Зеленський утримує високий рівень довіри та які ризики в 2020 році?За даними опитування соціологічної групи Рейтинг, проведеного 13-17 грудня, рівень задоволених роботою Володимира Зеленського зріс до 62 відсотків.
Рейтинги «Слуги народу» поступово знижуються. Партія, згідно із останніми соціологічними опитуваннями, за 8 останніх місяців втратила близько 8-10% підтримки виборців. Причин цьому багато, однак головна – монобільшість виявилася занадто політично неструктурованою, аби виконувати дві функції: ефективно реформувати країну та водночас бути запобіжником від занадто популістичних чи небезпечних кроків влади.
Парадокс полягає в тому, що «Слуга народу» є водночас головною рушійною силою, завдяки яким здійснюється влада у державі. Тож бути сама собі і опозицією, і владою ця політична сила не може. А потужностей парламентської опозиції занадто обмаль для того, щоб гідно протистояти монобільшості.
У подібних же лещатах опинилися й інші політичні партії, представлені в парламенті. Рейтинги «Європейської солідарності» та «ОПЗЖ» за останні 8 місяців поступово зростали, однак, вірогідно, це відбувалося за рахунок розчарування серед виборців «Слуги народу» та партії «Голос».
Остання, за результатами опитувань, втратила близько половини від свого результату у 2019-му році (5,82%). Поступово, але без сенсацій, додає в рейтингу партія «Батьківщина».
Однак класичного зростання рейтингів не відбувається. Про це свідчить той факт, що, за даними соцопитувань, близько 25% респондентів не визначилися, за яку б партію віддали свій голос на найближчих парламентських виборах. Як здобути саме цю частину електорату, буде головним завданням для опозиційних парламентських партій.
Політична «трясовина»
Здавалося б, для позапарламентських політичних сил зараз настав їхній «зірковий час». Коли як не в кризові моменти для держави, коли влада припускається помилок, а парламентська опозиція не має достатніх потужностей їй протистояти, можуть розвиватися альтернативні партійні проєкти та політичні сили?
Дефіцит ідей: партійні виклики напередодні місцевих виборівДо чергових місцевих виборів залишилося 8 місяців. Які ідеї стануть найбільш вдалими для зростання рейтингів, та чи вдасться отримати політичну монополію Слузі народу на місцях – аналізував політолог Олександр Радчук.
Однак за тими самими соціологічними опитуваннями бачимо сумну дійсність. Позапарламентські сили не лише не здобувають прихильність, але й поступово втрачають свій електоральний запас.
Наприклад, партії «Сила і Честь», «Радикальна партія Олега Ляшка», «Громадянська позиція», ВО «Свобода», «Опозиційний блок» – усі ці політичні сили раніше претендували на подолання 5% виборчого бар’єра. Проте зараз рейтинг багатьох із них коливається в межах 2-3%. Винятком можна вважати лише віртуальну «Партію Шарія», яка за останні кілька місяців дещо наростила кількість прихильників завдяки шаленій критиці не лише дій провладної команди, але й всіх політичних сил, а також збільшенню кількості переглядів YouTube-каналу лідера цієї політсили.
Чому важливо позапарламентським політичним силам подбати про зростання рейтингів та впізнаваності у всеукраїнському масштабі? Можливі зміни до Виборчого кодексу, які ініціюють у пропрезидентській політичній силі, передбачатимуть проходження кандидатів від партій на місцевому рівні за умови, якщо політична сила долає 5% бар’єр підтримки на національному рівні. Фактично для партій з обмеженими кадровими та фінансовими ресурсами створюється додаткова перешкода для подальшого політичного розвитку.
У пошуках «нових» чи повернення до перевірених?
Минулого року більшість українців вирішили ризикнути, обравши до влади політиків, не пов’язаних із попередніми політичними елітами та нерідко без управлінського й законотворчого досвіду роботи.
Новий Виборчий кодекс: як будуть проводити місцеві вибориМісцеві вибори в Україні відбудуться восени 2020 року. Слово і Діло розібралося, як вони будуть проходити після набуття чинності Виборчого кодексу.
У складні часи багато виборців переглянуть свою точку зору на формування політичного порядку денного. Дехто знову шукатимуть «нові обличчя». Інші – повертатимуться до перевірених часом політиків.
Найцікавіше те, який саме запит при цьому формуватиме виборець? Адже «нових» політиків може бути безліч, проте чи зміниться якісно ситуація в разі зміни одних нових облич на інші? Якими компетенціями мають володіти ці політики? Який повинні мати досвід?
Те саме зі «старими» політиками. Їхня успішність багато в чому залежатиме від запиту суспільства та його зрілості. Якщо політичні еліти попередніх періодів української історії зможуть усвідомити трансформаційні процеси в суспільстві та змінитися, то їхній досвід може стати лише додатковою конкурентною перевагою.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»