Дефіцит ідей: партійні виклики напередодні місцевих виборів

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

До місцевих виборів ще понад пів року, проте політичні партії почали активну підготовку до виборчих змагань. Передусім партії намагаються впоратися одразу із кількома викликами.

По-перше, сформувати команди для походу на вибори. Відбуваються докорінні зміни в керівництві, не припиняються змагальні процеси між основними партійними донорами за розподіл сфер впливу.

По-друге, важливою частиною є вирішення кадрових питань на місцях. Ідеться про кандидатів у місцеві ради та міських голів. З цим у багатьох політичних сил можуть виникнути суттєві проблеми.

По-третє, усі партійні лідери, партійний менеджмент та звичайні функціонери активно намагаються розібратися в усіх тонкощах нового Виборчого кодексу, за яким вже відбудуться місцеві вибори восени поточного року.

По-четверте, і, мабуть, найголовніше – у партіях шукають вдале позиціонування та ідеї, які б допомогли їм виграти вибори. Або принаймні залишитися активними політичними гравцями.

І найголовніша інтрига місцевих виборів: чи зможе партія «Слуга народу» продовжити свою переможну політичну ходу й цьогоріч?

Атака на Гулівера

У лютому поточного року соціологи фіксували зниження рейтингів провладної партії «Слуга народу». Усього за місяць з початку року, згідно з даними опитування Центру Разумкова, підтримка пропрезидентської політичної сили впала одразу на 9% та становила трохи більш ніж 36%.

Обіцянки політичних партій на піраміді МаслоуБільшість обіцянок усіх п'яти партій у Верховній раді стосуються задоволення потреб четвертого рівня піраміди Маслоу.

Падіння рейтингів після переконливих результатів весною та влітку 2019-го року процес закономірний. Утім, варто додати, що й решта політичних партій не надто активно нарощує власні електоральні можливості. У межах 2% покращили свої позиції парламентські політичні сили «Батьківщина» та «Опозиційний блоку «За життя», а також стабільну динаміку на рівні трохи більш ніж 12% продемонструвала «Європейська солідарність». Решті політичних сили – як парламентським, так і позапарламентським – навіть якщо й вдалося покращити власні позиції, проте більшість з них навіть не долає 5% виборчий бар’єр.

Головна перевага «Слуги народу» – високі рейтинги самої політсили на фоні досі значної підтримки Володимира Зеленського. З іншого боку, це водночас і слабке місце для «Слуги народу», адже вся критика за дії влади протягом наступних 8 місяців буде концентруватися на пропрезидентській команді. Усі без винятку опозиційні сили критикуватимуть дії уряду, монобільшості та президента. Поступово втрата народної підтримки серед виборців дасть можливість наростити рейтинги досвідченим опозиційним політичним силам, а також новим партійним проєктам, які будуть вперше брати участь у місцевих виборах.

Головним завданням для «Слуги народу» буде максимальне гальмування процесу зниження рейтингів. Можливо, саме для цього був використаний маневр зі зміною уряду. У подальшому не виключено, що парламент завдяки голосам фракції більшості може внести додаткові правки до Виборчого кодексу, що може ще більше ускладнити і без того досі до кінця не вивчені «правила гри» виборчого процесу.

Опозиція грає ва-банк

Парламентські опозиційні партії поступово відвойовують прихильність виборців. Щоправда, перерозподіл відбувається досить мляво. Політсилам бракує кадрових, ідейних та фінансових ресурсів для протистояння рейтингам команди Володимира Зеленського.

Квоти у Виборчому кодексі і рівні права в ЗСУ: «гендерні» обіцянки політиківПолітики обіцяють жінкам і чоловікам рівні права в Збройних силах, а також гендерні квоти у виборчому процесі.

У такому разі найкраща тактика – очікування ще глибшого розчарування українців діями влади. Вірогідно, що основними темами для критики дій влади в опозиції оберуть питання встановлення миру на Донбасі та запуск ринку землі. Поки що це одні з головних тем, завдяки яким можна набирати додаткових електоральних балів.

Однак саме життя може відкоригувати політичні реалії в Україні та надати додаткових аргументів для критики влади. Наразі дві головні теми – протистояння епідемії коронавірусу та антикризові заходи влади напередодні масштабного падіння світової економіки – будуть в епіцентрі уваги всіх українців. І саме успішність у протистоянні цим викликам можуть стати основним маркером для подальшого відновлення чи падіння рейтингів команди Володимира Зеленського.

У пошуках нових точок опори

Точно непереливки буде політичним партіям, які мають низьку підтримку виборців або нещодавно стартували у змаганнях за електоральні вподобання виборців. Віднедавна до цієї когорти політичних партій приєднався новачок виборчого сезону-2019 – партія «Голос», яка змогла потрапити до Верховної ради IX скликання, проте зараз замість нарощувати міць – поступово втрачає позиції.

Імовірно, саме з низькими рейтингами та розбіжностями в поглядах щодо подальшого розвитку цієї політичної сили пов’язані зміни в керівництві партії. Святослав Вакарчук, залишаючись народним депутатом та зберігаючи лідерство в партії, поступився менеджерською посадою голови партії амбітній колезі Кірі Рудик. Симптоматично також, що з падінням рейтингів «Голосу» почала поступово зростати кількість прихильників «Європейської солідарності» на чолі із Петром Порошенком. Очевидної співзалежності немає, проте «перетікання» електорату раніше було цілком прогнозованим політологами.

Навіщо «Слузі народу» власний канал і газета?Президентська партія «Слуга народу» вирішила запустити власний інтернет-телеканал і всеукраїнську газету.

Не менш цікавим є те, хто з позапарламентських політиків наважиться кинути виклик рейтингам «Слуги народу» й здобуде високий результат на чолі новоствореної партії або «ребрендованого» політичного проєкту. Нещодавно про такі плани оголосив мер Києва Віталій Кличко. Він анонсував масштабне оновлення команди вже підзабутої партії «УДАР» до місцевих виборів. Цікаво, що цього разу Кличко може піти на вибори самотужки, не об’єднуючи зусилля з жодною партією й не шукаючи союзників. Особисті рейтинги Віталія Кличка дозволяють йому найбільш вигідно виділятися з-поміж всіх «старих» політиків. До того ж, Кличко давно веде системну роботу із пошуку кадрів та ресурсів для нового поштовху для розвитку партії на місцях, зокрема очоливши роботу Асоціації міст України.

Серед партій, які ще можуть здивувати на місцевих виборах, очевидно виділяється «Сила і Честь» на чолі з Ігорем Смєшком. Непогані результати ще може продемонструвати «Радикальна партія Олега Ляшка», яка на минулих місцевих виборах була однією із фавориток перегонів.

Щоправда, здобути цим та іншим партіям значних результатів буде вкрай важко без фінансового та медійного ресурсів. А ними в Україні володіють не так вже й багато груп впливу. Крім того, зміниться й тенденція за принципом маятника. Замість залучення молоді та «нових облич» прийдуть часи повернення у велику політику «перевірених» людей із управлінським досвідом. Не виключено, що дехто з них матиме й негативний шлейф співпраці зі старими політичними елітами або взагалі буде мати прямі відносини з олігархами та групами впливу, які наразі опинилися в аутсайдерах українского політичного життя.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися: