Генпрокурор просить любові. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Два тижні тому в інтерв'ю «Цензор.НЕТ» Юрій Луценко оголосив, що після президентських виборів, незалежно від їх результату, залишить свою нинішню посаду й повернеться в політику. Мається на увазі, очевидно, партійно-політична діяльність, яка не потребує глибоких юридичних знань. Але ж і зараз складно сказати, що Луценко політикою не займається.

Юрій Віталійович – найбалакучіший із нинішніх топ-керівників, і він легко домагається того, над чим безуспішно б'ються президентські спічрайтери: слова генпрокурора незмінно викликають відчутний політичний резонанс. Щоправда, знак виробленого ефекту зазвичай протилежний його очікуванням, але якби було інакше, Луценко значився б у розряді чарівників, а таких в українській владі немає.

Суд ухвалив рішення у справі про «рекламу Луценка»Активісти програли суд щодо законності демонстрації рекламних роликів про діяльність генерального прокурора Юрія Луценка.

Громадські активісти, які звикли вже, здавалося, до всякого, очманіли, коли генпрокурор переклав на них провину за напади, яких вони зазнають: «Провина в цій ситуації лежить не лише на бандитських елементах і неякісній роботі правоохоронних органів, а й на атмосфері тотальної ненависті до влади, яку сіє частина громадських активістів». Багато провели аналогію зі звинуваченнями зґвалтованих в тому, що вони провокують ґвалтівників короткими спідницями й узагалі фактом свого існування. Власне, одного того, що активістів поставили в один ряд із «бандитськими елементами» вже достатньо, щоб поставити під сумнів адекватність екс-голови фракції БПП, відрядженого очолити Генпрокуратуру.

За фразою, яка привернула загальну увагу, був ще один примітний пасаж. «Потрібно всім сторонам зупинитися й почати співпрацювати заради законності й порядку в Україні ... Потрібно сподіватися не стільки на каральні методи, скільки на методи пропаганди, методи любові, методи поваги до кожного міста й громадянина». Очевидно, те, що відбувається, наприклад, в Одесі пояснюється застосуванням «методів любові» до Геннадія Труханова та порядків, які він завів у місті. А повага до Харкова й особисто Геннадія Кернеса змушує прокурорів тяжко хворіти, щойно на горизонті маячить черговий процес у справі тамтешнього мера.

З іншого боку, це ж до себе в першу чергу просить любові Юрій Віталійович Луценко, колишній і без п'яти хвилин майбутній політик. Саме його політична сутність страждає від нападок громадськості, якій він хоче подобатися, йому просто необхідно подобатися. Він же й на Генпрокуратуру пішов, щоб сподобатися. Покажи спраглому справедливості суспільству, як ти нещадний в боротьбі з ... ну, хоч із кимось! – і можна відремонтувати діряву репутацію й згодом претендувати на перші ролі. Купайся в променях успіху, жартуй і розсипай посмішки під оплески підкореної публіки.

Луценко в українській політиці: на що може претендувати генпрокурор після виборівЛуценко заявив, що має намір підготуватися й перейти в українську політику за будь-якого результату виборів.

Але от якось не склалося. У травні 2016 року Луценко обійняв свою посаду, пообіцявши всіх здивувати нечуваним уловом «великої риби» й розбором завалів, залишених Шокіним, але рибі хоч би хни, ходить косяками між завалами, а репутації Юрія Віталійовича прийшов остаточний кирдик. У грудні 2017 року, за даними дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, баланс довіри/недовіри до нього склав мінус 75%, погіршившись порівняно з попереднім роком одразу на 32%. Лише 0,7% громадян відповіли, що повністю довіряють генпрокурору. Таке опитування в серпні 2018 року показало, що Юрій Луценко став найменш популярним діячем в Україні з негативним балансом довіри в 77,8%.

Генпрокурор може як завгодно високо оцінювати свою роботу й вважати, що до нього несправедливі, але зовнішня оцінка убивча. Куди він почав збиратися після президентських виборів, незрозуміло, в політиці з такими показниками робити нічого, потрібно бути божевільним, щоб відкрито мати справу з настільки непривабливою в очах виборців фігурою. І його нинішні заклики «зупинитися й почати співпрацювати заради законності та порядку» в цьому контексті звучать якось особливо жалюгідно. Начальство, яке провалилося, прибирають, а не шукають співпраці з ним.

Поки ніхто не придумав іншого способу повернути довіру державним інститутам, крім зміни влади, тобто керівників. Ось так банально, так. І стільки разів, скільки знадобиться, поки шестерінки механізму відповідальності, нарешті, не зчепляться потрібним чином. У Юрія Віталійовича напевно з цього приводу є заготовлений анекдот, але кому це вже цікаво.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...