Та сама Росія, тільки Україна. Колонка Леоніда Швеця

Леонід Швецьполітичний оглядач

Перехід політичної осені в політичну зиму видався в Україні вражаючим. Битва з НАБУ вилилася практично в міжнародний скандал, із заявою Держдепу, посольств та окремих впливових фігур, із подальшим відповідним антизахідним демаршем уповноважених представників правлячих партій. «Марш за імпічмент» обернувся арештом на даху, першими з 2014 року зіткненнями протестувальників із поліцією біля Українського дому, а потім звільненням заарештованого Саакашвілі й масовим мітингом під Верховною Радою, де виступав генеральний прокурор. Поєднання рішучих заяв Луценка з трибуни й свята неслухняності на вулиці виробляло додатковий ефект абсурду та владного безсилля. Ну, й під бюджетну угоду нардепи вчергове поховали надії на ринок землі й зробили перший крок до поховання ProZorro.

МВФ: незалежність НАБУ та САП не можна скасуватиГлава Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард закликала владу України забезпечити незалежність Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Осінь, яка мала продемонструвати, що влада сильна як ніколи, що всі думки про альтернативу Петру Порошенко божевільні й крамольні: ну подивіться ж, він навіть Тимошенко нарешті обійшов у рейтингу! – ця осінь обернулася якимось абсолютно клоунським падінням у калюжу й борсанням у багнюці. Одне те, що головними спікерами влади, крім генпрокурора, стали Олег Ляшко та його люди, вказує, наскільки те, що відбувається, вписується в стилістику злого шапіто, де публіку розважають образливим жартами над нею ж самою й потиличниками партнеру на арені.

Відхід у різдвяний, а потім новорічний, а потім знову в різдвяний запій на ноті, що ріже слух, закладає міцний фундамент суспільного роздратування на наступний рік. Чим його гасити – абсолютно незрозуміло, всі іграшки зламані, прянички понадкушували й кинули. Мали, здавалося, почати позначатися результати реформування, але яке реформування, такі й результати. Жодних, якщо чесно. Зате старі роги й хвости полізли щосили, їх уже неможливо приховати, та ніхто й не приховує: владна коаліція – це союз коаліції 2014 року, яка втратила низку партнерів і потенцію, з регіоналами різної інтенсивності забарвлення. І в цьому сенсі Майдан-2, звичайно, жодним переворотом не був, правляча група своїх базових параметрів не змінила. Головне – не змінилися її базові цінності.

Зазвичай розмова про цінності викликає позіхання, як абстрактне побажання. Ну так, бабусь через дорогу переводити, дітей по голові гладити, горобчиків крихтами годувати й на зиму годівниці робити. Насправді, вся заруба з Росією вийшла і йде не через те, де має проходити державний кордон та якою мовою потрібно вести передачі на радіо й телебаченні, а через ці ж бісові цінності. Що первинне – держава чи людина? Договірняк або закон? Сила або сумління? І нескладно помітити, що на четвертий рік після Майдану й четвертий же рік війни з Росією на ці питання у нас відповідають – за фактом відповідають, а не в іміджевому інтерв'ю – так само, як у Росії. А якщо так, то яка різниця, де проходить межа й куди везти головний хабар – до Києва чи Москви. Російською або українською, влада тамтешня й тутешня розмовляють однією мовою й розуміють один одного чудово. Вони таки точно один одному рідні.

Антигрузинська кампанія: чи візьмуться США мирити Порошенка та СаакашвіліПосольство США відреагувало на ситуацію із затриманням Міхеіла Саакашвілі, закликавши українську владу дотримуватися законів. Яка роль Вашингтона в цьому конфлікті, розбирались експерти.

А ось європи з їхніми ціннісними установками незрозумілі, підозрілі, неприємно вимогливі. Звідси ця нинішня мода у вітчизняних політичних колах на підкреслення суверенітету, а підтримувати Україну потрібно матеріально, тому що ми Європу від Росії бережемо. Залишаючись по суті такою же філією постсовка, Україна задовільнилася зовнішньою «декомунізацією». Коли справа дійшла до внутрішніх речей, організм включив усі механізми опору, результати роботи яких ми й бачимо, аж до відкритого антизахідництва. У Брюсселі з Вашингтоном і так не сильно обманювалися щодо цього, й усе одно зараз, схоже, просто прозрівають.

Тому й нудно перебирати рейтинговий список: різниця між Порошенком і будь-яким іншим його заявленим конкурентом, насправді, не так істотна, людей з іншими цінностями серед них немає, а значить, немає й справжнього вибору. І поки його немає, Петро Олексійович виграє боротьбу за другий термін. Навіть якщо переможця зватимуть Юлія Володимирівна. Але це несуттєві деталі. Та ж Росія, тільки Україна.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...