За останні три роки цінності свободи слова в Україні зазнали істотних змін. Журналісти намагаються вижити в непростих економічних умовах і маневрувати між запитами власників ЗМІ та власним сумлінням. Комусь вдається знайти баланс, інші – виконують завдання замовника, не ставлячи зайвих питань і отримуючи за це гонорар.
Таку думку в ексклюзивному матеріалі «Фобія «четвертої влади». Що сталося зі свободою слова в постреволюційній Україні?» спеціально для «Слова і Діла» висловив політичний експерт Олександр Радчук.
«Позиція влади щодо свободи слова зараз має два виміри: з одного боку, в країні – війна. Це означає, що з точки зору держави повинні бути теми-табу або навпаки - має бути присутня пропагандистська патріотична складова. З іншого боку, влада боїться зайвої публічності в питаннях, пов'язаних з її власними статками», - міркує політолог.
«Професія журналіста завжди була небезпечною і несла серйозні ризики для людини, яка вирішила зайнятися цією справою по-чесному. Зараз в Україні склалася ситуація, коли всі ризики нібито і враховані, проте не гарантують справжньої свободи слова», - констатував експерт.
«Президент на своїй прес-конференції назвав рівень свободи слова в країні «безпрецедентним». Але міжнародні рейтинги показують, що рівень свободи слова в Україні далекий від ідеального», - зазначив Радчук.
На його погляд, у зв'язку з останніми рішеннями ситуація зі свободою слова в країні може значно погіршиться.
«Наприклад, неоднозначні рішення Нацради з теле- і радіомовлення щодо можливості позбавлення ліцензій телеканалів через відсутність інформації про їх фактичних власників. Заборона російських соцмереж і введення «мовних квот» також потрапляють під категорію «втручання держави в свободу слова», - переконаний експерт.
«На жаль, ситуація повторюється зі справою про вбивство Шеремета. Досі слідство не дало відповіді з приводу вбивства журналіста Олеся Бузини. Хоча його позиція й була далеко не патріотичною, але сам факт вбивства журналіста в столиці повинен був стати викликом для силовиків», - акцентував політолог.
Крім того, він нагадав, що досі не розслідувана історія з можливим підпалом студії телеканалу «Інтер».
«Слідство досі не дало відповіді – було це спланованим нападом радикалів, чи інцидент мав інший характер. Сумнівною виглядає історія з оприлюдненням списків акредитації на сайті «Миротворець», ініціатором якої виступили нардепи однієї з провладних політсил. Не можна закрити очі й на історію з каналом «Савік Шустер.Live», який з весни-2017 припинив мовлення на супутнику нібито через фінансові труднощі», - додав Радчук.
Мовні квоти: інструмент тиску на опозиційні канали чи захист українського контентуПолітичний аналітик оцінив рішення про запровадження мовних квот на телебаченні та припустив, у чому може бути прихована небезпека таких рішень.
«Що об'єднує всі ці історії? Перш за все - їхня «незавершеність». Немає винних, покараних, немає остаточних висновків. З одного боку, держава за допомогою парламенту та інших органів влади пояснює необхідність втручання у сферу медіа. І водночас - демонструє свою безпорадність, коли потрібно захищати свободу слова», - вважає експерт.
Проте, підкреслив фахівець, є дещо, що відрізняє нинішню ситуацію від дореволюційних часів.
«Попри сильні позиції телебачення як засобу донесення інформації, дедалі більш помітний вплив на суспільство має Інтернет», - каже політолог.
«На своїй прес-конференції Президент проігнорував питання щодо діяльності в Мережі загонів «ботів», які моделюють сприйняття користувачами соцмереж рішень АП. Те ж стосується необхідності мати «експертний пул». Це теж елемент впливу влади на суспільство і свободу слова», резюмував Олександр Радчук.
Детальніше читайте в матеріалі «Фобія «четвертої влади». Що сталося зі свободою слова в постреволюційній Україні?»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»