Фобія «четвертої влади»: що сталося зі свободою слова у постреволюційній Україні?

Олександр Радчукполітолог

За останні три роки цінності свободи слова в Україні зазнали суттєвих змін. Журналісти, власники ЗМІ, влада і суспільство – кожен має свою точку зору щодо місії свободи слова у постреволюційних реаліях.

Журналісти намагаються вижити в непростих економічних реаліях і маневрувати між запитами власників ЗМІ і власною совістю. Одним вдається залишитися на принципових позиціях і використати свій вплив для досягнення позитивних змін в суспільстві. Другим – укласти договір з власниками ЗМІ, йдучи на обопільні поступки, встановити «червоні лінії», які, втім, не виключають дотримання «редакційної політики» кожного окремого видання, телеканалу, сайту чи іншого медіа. Іншим доводиться в силу обставин вправно використовувати професію для вірного служіння замовнику, не задаючи зайвих запитань й отримуючи за це гонорар.

Позиція влади щодо свободи слова також має два виміри: з одного боку, в країні – війна, хоч і не оголошена офіційно. Це значить, що з точки зору держави мають бути теми-табу, або навпаки – присутня пропагандистська патріотична складова. З іншого боку, влада боїться зайвої публічності в питаннях, пов’язаних із власними статками. Апелюючи до «таємниці приватного життя», можновладці, чиновники, депутати, судді, прокурори намагаються різними способами утримати надмірну журналістську цікавість. Зазвичай вона небезпідставна: «скелети в шафах» є майже у кожного політика чи чиновника, й у 80% випадків ці історії мають корупційне походження.

Заборона соцмереж: за яких умов «ВКонтакте», «Одноклассники» і «Яндекс» можуть розблокуватиМедіаконсультант оцінив вірогідність зняття заборони з російських соцмережі і розповів, що може стати приводом для відміни блокування.

Нарешті суспільство очікує від журналістів високих стандартів, чесності, принциповості, непідкупності та водночас сміливості у здійсненні їхньої щоденної роботи. Погодьмося: вимоги високі, хоча самому суспільству часто не вистачає усіх перелічених чеснот.

Професія журналіста і в Україні, і у світі завжди була небезпечною й несла серйозні ризики для людини, яка вирішила зайнятися цією справою по-чесному. Наразі в Україні склалася ситуація, коли усі ризики нібито і враховані, проте не гарантують справжньої свободи слова. А сама професія журналіста стала однією з найнебезпечніших.

«Золота клітка» для свободи слова

Відповідаючи журналістам на низку запитань щодо стану свободи слова в Україні, Президент Петро Порошенко на своїй прес-конференції назвав її рівень «безпрецедентним». «Ніколи за всю історію незалежності Україна не мала такого рівня свободи, в тому числі і щодо журналістів, в тому числі і щодо громадських діячів», - заявив глава держави.

І все-таки, беручи до уваги міжнародні рейтинги, рівень свободи слова в Україні далекий від ідеального. У рейтингу міжнародної організація журналістів «Репортери без кордонів» минулого року Україна посіла 107-му позицію серед 180 країн, поліпшивши результат на 22 пункти порівняно з 2015 роком. Тим не менш, Україна розташувалася в рейтингу між Чорногорією (106-те місце) і Гвінеєю (108-ме місце).

Втім. уже цього року результати можуть погіршитися. Це пов’язано із низкою рішень на державному рівні, які погіршують ситуацію зі свободою слова. Сюди ж належать і неоднозначні рішення Нацради з питань телебачення і радіомовлення щодо можливого позбавлення ліцензій деяких телеканалів через відсутність інформації про їхніх фактичних власників. І указ Президента про заборону використання російських соцмереж, що викликало відповідну реакцію представників міжнародної організації «Репортери без кордонів». Очільник німецького відділення організації Крістіан Мір назвав цей крок «неприйнятною атакою на свободу слова і свободу інформації». Нарешті, рішення парламенту про запровадження «мовних квот» - цілком доречне з огляду на питання національної безпеки, також потрапляє під категорію «втручання держави у свободу слова».

Мовні квоти: інструмент тиску на опозиційні канали чи захист українського контентуПолітичний аналітик оцінив рішення про запровадження мовних квот на телебаченні та припустив, у чому може бути прихована небезпека таких рішень.

Так, попри небезпеки, із журналістами в Україні справді рахуються. Однак така ситуація нагадує своєрідну «золоту клітку» для журналістів: з одного боку, пташка може співати що завгодно і як завгодно, має сприятливі умови для цього. А з іншого – до відчуття справжньої свободи ще надто багато обмежень.

На полі бою

Найбільш безпрецедентною ситуація видається у питанні розслідувань українськими правоохоронними органами резонансних злочинів щодо журналістів. Минулого року генпрокурор Юрій Луценко, як і низка його попередників, пообіцяв поставити крапку у справі вбивства Гергія Гонгадзе. З часу трагедії минуло 17 років, а віз і нині там.

На жаль, ситуація повторюється у справі про вбивство влітку минулого року в центрі Києва журналіста Павла Шеремета. Цього року його колеги провели власне розслідування, яке надало більше зачіпок для пошуку виконавців та можливих замовників, аніж зусилля усіх правоохоронців.

Згадаймо й про низку інших трагічних і неоднозначних історій, які відбулися за останні два роки у сфері свободи слова. Досі слідство не дало переконливої відповіді щодо пошуку вбивць та замовників журналіста Олеся Бузини. Хоч його позиція була далеко не патріотичною і антиукраїнською, втім, сам факт вбивства журналіста у столиці біля свого помешкання мав стати викликом для силовиків.

Нічим не закінчилася історія із можливим підпалом студії телеканалу «Інтер». Слідство досі не дало відповіді – був це спланований напад радикалів чи інцидент мав інший характер. Нарешті, вкрай сумнівною виглядає ситуація з оприлюдненням списків акредитації на сайті «Миротворець», ініціатором якої стали нардепи однієї з провладних політсил. Подібні кроки мають наслідки перш за все для безпеки самих журналістів, а вже потім – для інтересів держави. Насамкінець хотілося б згадати й історію із можливою депортацією журналіста Савіка Шустера і ймовірність закриття його продакш-студії «Савік Шустер.Live». З весни цього року канал остаточно припинив мовлення на супутнику начебто через фінансову скруту.

Що поєднує усі ці історії? Перш за все – їхня «незавершеність». Немає винних, покараних, немає остаточних висновків. З одного боку держава через парламент та інші органи влади демонструє бажання і пояснює необхідність втручання у сферу медіа. І водночас – демонструє свою безпорадність, коли потрібно захищати свободу слова.

«Оксамитовий» наступ на авторитет ЗМІ?

Скептики зауважать, що ситуація зі ЗМІ жодним чином не змінилася після Революції гідності. І матимуть багато в чому рацію. Олігархи не відмовились і не збирались відмовлятися від своїх ЗМІ, продовжуючи використовувати їх для власного захисту чи наступу на владу, або для посилення медійних позицій. Що там казати, якщо діючий президент Петро Порошенко за 3 роки перебування на найвищій посаді в державі так і не знайшов можливості повністю відмовитися від свого медійного дітища – «5 каналу».

ГПУ визнала помилку слідства щодо вбивства ШереметаУ Генеральній прокуратурі України ознаки помилку правоохоронців у розслідуванні справі про вбивство Павла Шеремета.

Не зникли впливи і на формування владою медійного порядку денного. «Темники», тези виступів для спікерів, вплив на телеканали через медіа-менеджерів, як і за попередньої влади, нікуди не зникли. Потрібно визнати: канали комунікації влади із суспільством повинні існувати, однак критична складова від цього не має страждати.

Втім, ситуація від дореволюційних часів відрізняється іще дечим. Попри досі сильні позиції в Україні такого способу донесення інформації, як телебачення, дедалі помітніший вплив на формування громадської думки має Інтернет. І в цьому разі політики, чиновники, органи влади – усі, від кого залежать доленосні рішення для майбутнього держави, – почали діяти більш виважено. На згаданій прес-конференції Президент України проігнорував питання щодо діяльності в Мережі загонів «ботів», які всіляко захищають і моделюють сприйняття користувачами соцмереж кроків глави держави. Те ж стосується і необхідності мати «експертний пул», чим зараз займається ледь не кожен штаб впливових політичних партій. Це теж елемент впливу влади на суспільство і свободу слова.

Те саме стосується і появи сумнівних розслідувань і «смажених» фактів довкола постатей впливових журналістів. Розрахунок простий: посіяти сумніви щодо їхньої авторитетності серед якомога ширшої аудиторії українських громадян.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...