Небезпечний рецидив: топ-5 невиконаних обіцянок Революції Гідності

Олександр Радчукполітолог

Майже два роки минуло з часу проведення дострокових парламентських виборів, які стали своєрідним політичним підсумком революційних подій 2013-2014 років. За результатами волевиявлення громадян була сформована найбільша в історії українського парламентаризму коаліційна більшість, яка на початку роботи Верховної Ради 8-го скликання налічувала більше 300 народних депутатів. Усі фракції, які увійшли до більшості, підписали програмний документ – коаліційну угоду, в якій зафіксували перелік важливих кроків для проведення вусіх необхідних реформ у державі.

У післяреволюційному запалі народні депутати справді перейнялися вирішенням системних політичних та економічних питань, проте з часом більшість здійснених кроків виявилися непродуманними. Частина пунктів коаліційної угоди досі не виконана, низка важливих змін очікує на свою повноцінну реалізацію. Кілька обіцяних, проте не реалізованих політиками кроків приховують у собі нові ризики рецидиву політичної нестабільності.

Багатостраждальна люстрація

Найбільш провальна й недосконала реформа, яка так і не була повною мірою реалізована політиками. Хоча всі можливості для цього були: і необхідна кількість голосів у парламенті, а також ухвалений закон «Про очищення влади», і політична воля, і стовідсоткова підтримка суспільства. Головний чинник, який призвів до неможливості повноцінної реалізації процесу очищення влади, полягає саме в недосконалості процедури люстрації, яку затвердили народні депутати. Йдеться про нечіткість критеріїв люстрації, застосування здебільшого до вищого керівного складу органів державної влади й непоширення на держслужбовців нижчої ланки, політичний та юридичний тиск на процес очищення влади.

Люстрація в Україні: чому не діє закон «Про очищення влади»?«Слово і Діло» назвало основні причини того, чому в Україні за фактом не працює закон про люстрацію, врахувавши критику та пропозиції експертів.

Головна небезпека – можливість повернення всіх «люстрованих» чиновників на свої попередні посади через недосконалість законодавства. Прикладом такого парадоксу є розгляд суддями Конституційного суду, які самі підпадають під люстрацію, питання про правомірність закону «Про очищення влади».

Нездоланна недоторканність

Питання про необхідність скасування депутатської та суддівської недоторканності лунає з вуст політиків ще з початку 2000-х років. Схожі обіцянки неодноразово лягали в передвиборчі програми мало не кожної політичної партії та кандидатів у народні депутати. Та ситуацію не вдалося змінити навіть після Революції Гідності. В лютому 2015 року народні депутати навіть проголосували за законопроект «Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України та суддів)» та відповідний проект постанови про направлення на розгляд цього питання до Конституційного суду. Проте питання зняття недоторканності й досі не пішло далі політичних декларацій про наміри.

Головна небезпека – гальмування процесу боротьби з корупцією та можливість для корупціонерів уникати покарання. Щоразу після гучного затримання судді-хабарника чи доведення фактів злочину з боку народного депутата Верховна Рада має окремо знімати з цих людей недоторканність, щоб притягнути до відповідальності. Часто це неможливо здійснити вчасно, а інколи й через інші процедурні обмеження. Тож хабарникам і корупціонерам вдається безкарно втекти від слідства.

Повернення вкрадених грошей

Одна з досі невиконаних обіцянок політиків. Питання про повернення до Державного бюджету грошей, незаконно відчужених внаслідок корупційних схем, було однією із основних програмних цілей тих політичних сил, які отримали більшість голосів на парламентських виборах 2014 року. Йдеться про 1,5 мільярда доларів арештованих активів високопосадовців часів Віктора Януковича та членів так званої «Сім’ї». Ці гроші арештовані та перебувають на рахунках українських банків ще з 2014 року, однак нардепи ніяк не можуть ухвалити відповідний закон, якій дозволить направити ці кошти до Бюджету.

Депутатська недоторканність: чи відмовляться депутати від найбільшої пільги? ЕкспертДепутати діаметрально змінюють свої позиції щодо пільг та привілеїв, щойно опиняються у ВР у статусі народного обранця.

Втім, так званий закон про спецконфіскацію народні депутати й досі не можуть ухвалити. Головна мета закону – створити ефективну процедуру арешту в досудовому порядку коштів та інших активів, які були отримані злочинним шляхом. Ухвалити закон не допомогли ані вимоги Кабміну, ані заклики Президента. Натомість доходи від реалізації закону про спецконфіскацію вже закладені до проекту Держбюджету-2017. Без якісної законодавчої бази повернути їх до державної казни буде неможливо.

Головна небезпека – невиконання дохідної частини Держбюджету-2017 та високий ризик використання вкрадених грошей у нових корупційних схемах.

Зміна виборчого законодавства

Після подій Революції Гідності політики, які прийшли до влади, обіцяли внести зміни до виборчого законодавства, які мали б передбачати вибори народних депутатів за пропорційною системою з відкритими списками. Востаннє виборче законодавство змінювалися в 2011 році, коли була повернута змішана система виборів народних депутатів: 225 – за мажоритарними округами, ще стільки ж – за партійними списками. Особливо гостро експертами критикується мажоритарна складова виборчої системи. Крім того, багато питань викликає й спосіб формування виборчих списків, з метою чого дану процедуру також пропонується змінити. Це зобов’язання закріплене й у коаліційні угоді 2014 року, проте досі не виконане. Міжнародна експертна спільнота давно наполягає на необхідності кодифікації всього виборчого законодавства, щоб привести до єдиної системи всі види виборчих процесів в Україні.

Спецконфіскація: все, що необхідно знати про дію законуСлово і Діло проаналізувало закон про спецконфіскацію: на кого поширюється його дія, що можуть конфіскувати, умови застосування закону і можливі наслідки

Головна небезпека відсутності змін у реформуванні виборчого законодавства – можливість для партій та їхніх лідерів формувати виборчі списки за власними, часто напівкорупційними критеріями. А мажоритарною складовою для походу до великої політики може скористатися будь-який одіозний політик: достатньо лише мати необхідну кількість ресурсів та відповідні домовленості з імовірними конкурентами. Така система й надалі цементує всі негативні явища в політиці та є відвертим джерелом маніпуляцій із волевиявленням.

Безсмертна ЦВК

За фактом змінювати склад Центральної виборчої комісії потрібно було відразу після завершення повноважень більшості з її членів, ще в червні 2014 року. Втім, у вирі постреволюційних подій парламент ухвалив політико-правове рішення продовжити термін їх перебування на посадах для реалізації виборчого процесу. Верховна Рада внесла зміни до закону «Про Центральну виборчу комісію», згідно з яким парламентарі позбулися норми, що чітко встановлювала терміни перебування на посаді (7 років), й дозволили нинішнім членам ЦВК допрацювати до призначення нового складу Центрвиборчкому. Фактично, йдеться про необмежений термін дії нинішнього складу Центральної виборчої комісії. Суттєвих змін склад ЦВК не зазнав і в переддень місцевих виборів восени 2015 року.

Епопея з обранням членів ЦВК: українців роками годують обіцянкамиУже більше року в Україні тривають розмови про оновлення складу Центральної виборчої комісії, проте похизуватися політикам досі немає чим.

Увесь 2016 рік процес оновлення складу ЦВК начебто залежить від узгодження позицій парламентських фракцій, які висувають свої пропозиції щодо членів ЦВК. Після узгодження кандидатур Президент зможе внести на розгляд Верховної Ради подання на нових членів ЦВК. Загалом, проблема із підходом до призначення нового складу ЦВК уже давно полягає в так званому «квотному принципі» партійного розподілу, якого варто було б позбутися.

Головна небезпека – подальші ризики використання ЦВК як інструменту тиску та можливих маніпуляцій у політичних протистояннях.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»