25 гучних політичних скандалів незалежної України. Свавілля, авторитаризм і боротьба з корупцією

Схильність вітчизняних еліт до свавілля, корупції та політичних розбірок нікуди не зникла навіть після доленосних для України подій Революції Гідності. Більшість її учасників вийшли на протест не стільки за формальні ознаки зближення з ЄС (такі як Угода про асоціацію та безвізовий режим), скільки за небажання далі жити в корумпованій спільноті без зрозумілих та справедливих правил гри та з примарним майбутнім для власних дітей.

У першій частині серії статей «25 гучних політичних скандалів незалежної України» ми говорили про події, що сколихнули країну в 90-х і на початку 2000-х. Як бачимо, ознаки суспільних хвороб, які досі найчастіше трапляються серед політиків завдяки публічності їхньої діяльності, властиві й іншим громадянам. Тому проблеми, які потрібно буде вирішити українському суспільству, мають потужне коріння. І щоб вилікуватися всім, починати кожному потрібно із себе.

2009 рік – вбивство Лозінським фермера Олійника

Історія про те, як під час полювання на Черкащині народний депутат із фракції «БЮТ» Віктор Лозінський влаштував переслідування та зрештою вбив місцевого мешканця, фермера Валерія Олійника, своїм резонансом сколихнула все українське суспільство. Справу не вдалося «зам’яти» лише через те, що Лозінський був депутатом від «БЮТ», і цим напередодні президентських виборів вправно скористалися опоненти Юлії Тимошенко.

Експерт: «закон Савченко» – популізм із непередбачуваними наслідкамиЕксперт проаналізував інформацію про те, що у вересні у Верховній Раді порушать питання скасування «закону Савченко».

Щоправда, в «БЮТ» не стали довго захищати свого нардепа: Тимошенко запропонувала йому скласти повноваження, після чого він написав відповідну заяву, а Верховна Рада її схвалила. Лозінського таки засудили до 15 років ув’язнення за умисне вбивство, однак вже навесні цього року він вийшов із в’язниці за «законом Савченко».

2010 рік – присвоєння Бандері звання Героя України

Один з останніх указів третього президента України Віктора Ющенка. Присвоєння звання Героя України справді видатному українському політичному діячу, одному з ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття Степану Бандері викликало неоднозначну реакцію в суспільстві, вихованому в кращих традиціях радянського державотворення. Та навіть прихильники такого кроку Віктора Ющенка вказували на суттєве запізнення з ухваленням цього рішення. Тоді як у таборі проросійських сил президентський указ викликав справжню медійну істерику, а в потужній на той час «Партії регіонів» назвали цей вчинок не інакше, як «ще одним кроком до розколу української держави».

Більше того, Європейський парламент, керуючись ініціативою польських представників, у офіційній резолюції висловив жаль щодо цього указу президента України й закликав його переглянути це рішення. В подальшому, за президентства Віктора Януковича, указ був скасований у судовому порядку.

2011 рік – справа Луценка

Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року в Україні почалася нова доба переслідування політичних опонентів. Почали з одного з найбільш рейтингових опозиційних політиків, екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Наприкінці 2010 року його затримав спецпідрозділ «Альфа», а згодом він був звинувачений у зловживанні службовим становищем та нецільовому використанні державних коштів. Судовий процес над Луценком перетворився на справжнє шоу, в якому ідеологи влади Януковича хотіли продемонструвати суспільству всі можливості судової та правоохоронної системи під їхнім керівництвом і морально зламати свого опонента.

Гучні затримання: політичні переслідування чи конкуренція?Сьогодні суспільству демонструється яскрава телевізійна «картинка» з гучними затриманнями і показовими слідчими діями. От тільки реального результату розслідувань поки немає.

Після засудження на 4 роки з конфіскацією майна Луценко відбував покарання у Менській виправній колонії, де за злочини утримували в основному колишніх правоохоронців. За станом здоров’я та умовами перебуванням ув’язненого весь час стежила моніторингова місія Європарламенту на чолі з Петом Коксом та Олександром Квасневським. Своєю чергою, Європейський суд із прав людини визнав арешт Луценка незаконним та таким, що мав ознаки політично вмотивованого. Завдяки зусиллям європейських дипломатів та політиків у квітні 2013 року Янукович указом про помилування звільнив Луценка. А вже після Революції Гідності Печерський суд міста Києва скасував усі свої попередні судові рішення щодо Юрія Луценка та визнав його політичним в'язнем.

2012 рік – судовий процес над Тимошенко

Низку кримінальних справ проти головного конкурента Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року відкрили за кілька місяців після закінчення перегонів. Юлію Тимошенко звинувачували в розкраданні державних коштів під час її діяльності в ЄЕСУ у 1996-1997 роках, а також іще у двох справах зі схожими звинуваченнями – щодо так званих «кіотських грошей» та «закупівлі автомобілів для сільської медичної допомоги». Пізніше, в 2011 році, Генпрокуратура порушила ще одну справу проти Тимошенко – «за перевищення влади та службових повноважень при укладанні газових угод із Росією в 2009 році».

Тимошенко губить себе відсутністю позиції – експертНайбільших втрат після голосування за конституційну реформу в частині правосуддя зазнала лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко.

Епопея з пошуком владою будь-яких можливостей звинуватити Тимошенко в злочинах тривала більше року. Були допитані десятки, а то й сотні свідків серед високопосадовців, Тимошенко оголошували підписку про невиїзд, арештовували її майно, постійно викликали на допити. Зрештою, влітку 2011 року її таки затримали та показово доправили до Лук’янівського СІЗО. У жовтні того ж року Печерський районний суд виніс вирок щодо ув'язнення Тимошенко терміном на 7 років із виплатою компенсацій на користь «Нафтогазу» в розмірі 1,5 млрд грн, щоб покрити завдані збитки. Справа Тимошенко набула нечуваного міжнародного розголосу: на її захист стала вся світова спільнота. Навіть у Кремлі визнали, що справа має політичне забарвлення. Вочевидь, тодішня влада сподівалася, що Тимошенко відчує небезпеку та втече за кордон, що фактично призведе до суттєвого послаблення в таборі опозиції, та ще й залякає всіх можливих опонентів. Проте сталося навпаки: Тимошенко гідно витримала всі судові процеси та таки почала відбувати покарання. І хоч її ув’язнення не призвело до масових протестів, та все ж стало своєрідним каталізатором подій, які відбулися наприкінці 2013 року.

2014 рік – втеча Януковича в Росію

Після лютневих розстрілів протестувальників на вулиці Інститутській передбачити розвиток подій у вирі революції тодішній президент Віктор Янукович та його команда не могли. Побоюючись за своє життя, він протягом 3 днів збирав коштовні речі та всі можливі запаси грошей, щоб поспіхом втекти до Росії. Скоріш за все, вже на той час Янукович мав певні домовленості з Кремлем та знав, чим усе може завершитися. Можливо, сценарій російської агресії в Криму, а згодом парад сепаратистських виступів у східних та південних областях мав на меті за допомогою російських військ та найманців повернути владу Януковичу. Щоправда, в разі успіху такого сценарію, він її все одно втратив би, залишившись зручною маріонеткою в руках кремлівських правителів. Щось схоже відбулося в напівокупованих Донецькій та Луганській областях, але вже без участі Януковича.

До російського Мін’юсту надійшов запит про допит ЯнуковичаМін’юст Росії розглядає запит України про допит в якості свідка через відеозв’язок колишнього українського президента Віктора Януковича. Київський суд має намір допитати Януковича в справі про злочини на Майдані в 2014 році.

Екс-президент не полишає намірів виправдатися та повернутися на сцену великої політики. Щоправда, в світі він уже визнаний корупціонер, серед колишньої команди втратив довіру авторитет, а в Кремлі з нього відверто глузують. Втім, саме його втеча вплинула на подальший перебіг політичних подій одразу після активної фази Революції Гідності.

2015 рік – затримання «діамантових» прокурорів

У липні минулого року країну сколихнула масштабна справа проти двох найвпливовіших прокурорів ГПУ – екс-заступника начальника Головного слідчого управління Володимира Шапакіна та колишнього заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця. Справа цікава тим, що вперше «прокурорських» затримували та звинувачували самі ж співробітники ГПУ під керівництвом заступника генпрокурора Давида Сакварелідзе. Під час обшуків у чиновників було виявлено загалом близько 500 тисяч доларів, а також коштовності та цінні папери, в тому числі незареєстровану вогнепальну зброю та 35 пакетів з діамантами.

Справа «діамантових прокурорів» стала важливим етапом у боротьбі з корупцією на найвищому рівні. Її завершення та покарання винних свідчитиме про серйозність намірів нової влади справді очищуватися від корупційних діянь та проявів. Справа також може стати поворотним моментом у низці інших гучних затримань серед прокурорів, поліцейських, суддів – усіх тих нечистих на руку представників правоохоронних органів та судової гілки влади, що десятиліттями продукували та підживлювали систему корупції в Україні.

2015 рік – вибори в 205 мажоритарному окрузі

Одна з найскандальніших виборчих кампаній, яка відбулася вже після подій Революції Гідності. Її новизною стало не саме протистояння двох кандидатів – Геннадія Корбана та Сергія Березенка – а ті методи, які вони використовували для агітації. Кожна сторона намагалася виграти вибори за будь-яку ціну, тому в хід ішли всі можливі методи «брудних» технологій. Та найбільшого розголосу набули масштабний підкуп виборців та роздача продуктових наборів.

Події в 205 окрузі актуалізували питання доцільності проведення виборі за мажоритарною системою та змусили парламентарів таки посилити кримінальну відповідальність як за факти підкупу з боку кандидатів, так і за отримання виборцями таких «політичних хабарів».

«Укроп» та гречка: чи стане «ефект Корбана» новим політичним трендом?Агресивний, брутальний стиль політичної боротьби команда пана Коломойського активно впроваджує на практиці. Місцем для експерименту було обрано 205 округ.

2015 рік – вибух гранати біля Верховної Ради

Кривавою провокацією під стінами Верховної Ради завершився день голосування парламенту 31 серпня 2015 року за доленосні зміни до Конституції в частині децентралізації в першому читанні. Вже після того, як народні депутати проголосували за документ, який стосувався питання внесення змін до перехідних положень Основного закону щодо надання особливого статусу самоврядування Донецькій та Луганській областям, один із протестувальників кинув бойову гранату в натовп правоохоронців. У результаті четверо правоохоронців загинули, 157 працівників отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

У провокації влада звинуватила представників партії «Свобода». Щоправда, в самій політсилі звинувачення відкидають та стверджують, що така акція була вигідна самій владі аби залякати суспільство та створити сприятливе тло для подальшого процесу змін до Конституції в потрібному їй руслі. Наслідком тих трагічних подій стало розуміння того, що солдати й пересічні громадяни можуть гинути на вулицях цілком мирних міст від застосування бойової зброї й що в країні, яка воює, гарантувати безпеку не зможе ніхто – навіть у самому серці столиці.

2016 рік – судовий процес над Савченко в РФ

За визволенням української льотчиці, викраденої російськими спецслужбами, світ спостерігав майже 2 роки. Здавалося б, уже ніщо не врятує Надію з міцних авторитарних обіймів режиму Путіна. Особливої ваги ситуація набула після того, як «Батьківщина» фактично використала образ Савченко для власної передвиборчої кампанії та обрала її номером один у своєму виборчому списку. Визволення льотчиці стало можливим у результаті довготривалих перемовин щодо обміну полоненим і вже навесні 2016 року Савченко опинилася на волі.

Експерт: Савченко – яскравий приклад того, що не має бути жодних «ікон»Політолог прокоментував прес-конференцію Надії Савченко, на якій прозвучала низка одіозних заяв.

Щоправда, набагато цікавіше спостерігати за реакцією українського суспільства на те, що відбувалося із Савченко, та за подальшою політичною кар’єрою колишньої полонянки. Схоже, що приклад Савченко – це останній справді успішний проект політтехнологів щодо створення з пересічної людини образу національного героя. Одразу після Революції Гідності до парламенту була обрана велика кількість волонтерів, активістів, журналістів та громадських діячів, у кожній фракції – по декілька командирів добровольчих батальйонів. Проте, як показує політична дійсність, присутність багатьох із них у парламенті є радше символом та даниною постреволюційній доцільності, аніж реальною новою політичною силою, здатною впливати на процеси в суспільстві.

2016 рік – справа Єфремова

Вдруге одного з найвпливовіших колишніх «регіоналів» та колишнього очільника фракції «Партії регіонів» у Верховній Раді VII скликання затримали наприкінці липня цього року. Цього разу в ГПУ обіцяють довести справу до кінця й стверджують, що мають усі докази причетності Єфремова до протизаконних дій, які загрожували національній безпеці України та мали наслідком сприяння сепаратистським рухам.

Якщо провину Єфремова доведуть, то це може стати першою справою реального покарання колишніх найвпливовіших «стовпів» режиму екс-президента Віктора Януковича в створенні передумов для знищення держави Україна.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»