25 вирішальних законів незалежної України. Частина I

Новітній незалежній Україні 25 років, за цей час Верховна Рада ухвалила тисячі законодавчих актів, але справді фундаментальними та важливими стали одиниці. Пропонуємо свій варіант 25 найважливіших законодавчих актів, які зробили Україну такою, якою вона наразі є.

Декларація про державний суверенітет України

Фундаментальним законодавчим актом сучасної незалежної України, безумовно, можна вважати саме Декларацію про державний суверенітет України, яка була ухвалена Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року. Адже в ній були, вперше з часів універсалів Центральної Ради, закріплені принципи самовизначення української нації, народовладдя та самостійності.

Слід звернути увагу, що саме декларація закріпила основи внутрішньої та зовнішньої політики, які впливають на нашу державу й до сьогодні. Це і визнання всіх громадян республіки представниками народу України, і поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки, і рівність усіх перед законом, і недоторканість українських кордонів. Також вона закріпила право на створення Збройних сил та позаблоковий статус України.

Як в Україні виконується Основний закон?Наскільки ефективно в Україні захищаються конституційні права громадян, закладені в Основному законі?

Декларація стала базовим документом під час підготовки концепції нової Конституції України, яка була затверджена 19 червня 1991 року. Словом, попри те, що формально декларація не є законодавчим актом, саме вона заклала підвалини для існування незалежної України.

Акт проголошення незалежності України

19 серпня 1991 року в СРСР відбулася спроба військового перевороту. І хоча вона зазнала краху, республіканські політичні еліти розуміли, що Радянський Союз як унітарна держава де-факто більше не існує, й, відповідно, Москва більше не може змусити республіки виконувати свою волю за допомогою юридичного чи військового примусу. Відтак, 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила акт проголошення незалежності України, який де-юре відповідав на той час чинній Конституції Української РСР, адже, згідно зі статтею 69, Українська РСР зберігала за собою право вільного виходу зі складу СРСР.

Постанова «Про проголошення незалежності України»

Того ж дгя, що й акт проголошення незалежності України, Верховна Рада УРСР ухвалила постанову «Про проголошення незалежності України», в якій зазначалося, що Україна є незалежною демократичною державою, де діють лише її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки.

Також ця постанова визначала, що 1 грудня 1991 року має відбутися референдум на підтвердження акту проголошення незалежності.

Ратифікація Угоди про створення СНД

8 грудня 1991 року була підписана Угода про створення Співдружності незалежних держав, яка закріпила припинення існування СРСР та визнання країн-учасниць Договору як незалежних суверенних держав. Також сторони визнавали територіальну цілісність держав-учасниць. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення Співдружності незалежних держав 10 грудня того ж року.

СНД на початку свого існування уявлявся як політико-економічний союз колишніх республік СРСР (окрім країн Балтії). Адже фактично в жодної з республіканських еліт не було остаточного бачення розвитку власної країни хоча б у короткостроковій перспективі.

Показово, що навіть на Чемпіонаті Європи з футболу та літніх Олімпійських іграх 1992 року країни-члени СНД виступали як одна команда, а їхні спільні збройні сили проіснували до 1993 року.

Державні символи України

Після того, як Україна отримала ознаки правосуб’єктності, настав її час отримати власні державні символи. Символізм відіграє в житті держави велике значення й українці досить швидко позбулися символів СРСР, ухваливши власні прапор, герб і гімн.

Закон «Про державний гімн України». Державний гімн є елементом державної символіки, що ідентифікує країну на міжнародних зібраннях, форумах, спортивних змаганнях тощо. Офіційно музика державного гімну (композиція Михайла Вербицького) була ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року. Авторство тексту «Ще не вмерла Україна» належить Павлу Чубинському.

А вже 6 березня 2003 року Рада ухвалила закон «Про державний гімн України», запропонований тодішнім президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити державним національним гімном на музику Михайла Вербицького зі словами лише першого куплета й приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Водночас перший рядок гімну, згідно з пропозицією президента, мав звучатими як: «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати з 433, проти висловилися 46. З ухваленням цього закону стаття 20 Конституції набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Вербицького отримав слова, що відтоді затверджені законом.

Досі легітимні: хто обіцяв очистити КСУ від суддів Януковича?«Слово і Діло» вирішило нагадати українським політикам їхні обіцянки щодо зміни складу Конституційного суду.

Постанова про державний прапор України. У 1917–1921 роках, під час української революції, синьо-жовтий стяг був державним прапором Української Народної Республіки. Після розпаду СРСР цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим стягом статус офіційного прапора країни. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову про державний прапор України. Він являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів зі співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Постанова про державний герб України. Державний герб України включає два символи: Малий та Великий герби. Малим державним гербом України є золотий тризуб на блакитному фоні, затверджений Верховною Радою 19 лютого 1992 року. Центральною геральдичною фігурою герба є тризуб князя Володимира Великого. Крім цього, згідно з Конституцією, елементом Великого герба мусить бути герб Війська Запорожського. Великий герб України досі перебуває в стадії розробки. На сьогодні до Верховної Ради України подано кілька варіантів відповідних законопроектів.

Наразі всі державні символи України закріплені в статті 20 Конституції України.

Конституція України

Процес ухвалення Основного закону нашої держави був багатоступеневим та надзвичайно тернистим. Розпочався він 24 жовтня 1990 року з ухвалення Верховною Радою постанови «Про комісію з розробки нової Конституції Української РСР», згідно з якою цій комісії було доручено створити робочі групи з підготовки окремих розділів проекту Конституції, залучивши до них провідних вчених і фахівців із відповідних галузей знань. Перед Президією Верховної Ради було поставлено завдання внести на розгляд сесії парламенту в грудні 1990 року концепцію нової Конституції.

На першому засіданні комісії під головуванням Леоніда Кравчука було вирішено, що новий Основний закон закріпить основні положення Декларації про державний суверенітет України, стане надійним фундаментом розбудови суверенної правової держави. Концепція була поступово розроблена та схвалена, а 1 липня 1992 року Рада розглянула перший проект нової Конституції та ухвалила рішення про винесення його на всенародне обговорення. Як результат, до комісії надійшло понад п’ятдесят тисяч (!) зауважень та пропозицій.

8 жовтня 1993 року Верховна Рада ухвалила постанову, відповідно до якої проект нової Конституції мав бути доопрацьований за результатами всенародного обговорення та обговорення у Верховній Раді. Після цього конституційний процес загальмувався. Причиною цьому послугувала політична ситуація, що склалася на той час у державі. Загострилися відносини між законодавчою й виконавчою владами. Розпочалася підготовка дострокових виборів до Верховної Ради та виборів президента. Як відомо, вибори до парламенту відбулися в березні, а вибори президента – в червні 1994 року.

Процес відновився лише восени 1994 року. 20 вересня Рада своєю постановою визначила чисельний склад комісії з опрацювання проекту нової Конституції – 40 осіб. Очолили комісію на правах співголів спікер ВР Олександр Мороз і президент Леонід Кучма. Також до складу комісії парламент і глава держави делегували по 15 членів: Верховна Рада Автономної Республіки Крим – 1, судові установи й Генеральна прокуратура – 7. Слід зазначити, що члени Конституційної комісії від Верховної Ради визначалися депутатськими групами (фракціями) за пропорційним принципом. Словом, до складу Конституційної комісії увійшли представники різних гілок державної влади.

День Конституції: які зміни в Основний закон могли б запропонувати українські політикиМайкл Щур опублікував на своїй сторінці в Facebook версії української Конституції в редакції різних українських політиків.

Верховна Рада 10 листопада 1994 року затвердила повний склад Конституційної комісії, яким і був підготовлений проект нової Конституції України.

Однак процес творення Основного закону, за яким мала жити держава, а найголовніше – розподілятися влада, не міг пройти без конфлікту. Надзвичайно загострилася боротьба між парламентом і президентом Кучмою. З метою зменшення напруги 18 травня 1995 року між Верховною Радою та главою держави був укладений договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до ухвалення нової Конституції України», в якому була й одна дуже відповідальна стаття. Одне з її положень звучало так: «Визнати за необхідне створення належних умов для прискорення та успішного завершення конституційного процесу в Україні з тим, щоб ухвалити нову Конституцію України в терміни не пізніше одного року з дня підписання цього Конституційного договору».

Згодом, на засіданні Конституційної комісії 11 березня 1996 року, було розглянуто допрацьований проект Основного закону, який і був направлений до Верховної Ради. В першому читанні, розгляд якого відбувся 4 червня 1996 року, проект Конституції був істотно змінений із метою демократизації. За таких обставин президент за підтримки РНБО та Ради регіонів висловив незгоду зі змінами, внесеними до деяких положень проекту. Щоб зберегти його редакцію від 11 березня 1996 року, Кучма підписав указ про проведення Всеукраїнського референдуму. Це рішення викликало неоднозначну реакцію в суспільстві.

Винесення на всенародне обговорення проекту, затвердженого 11 березня 1996 року, на тому етапі, коли парламент у першому читанні вже ухвалив законопроект у редакції від 4 червня 1996-го, виглядало дещо нелогічним.

Врешті-решт 25 червня конституційною більшістю (306 голосами) було ухвалене перше положення преамбули. І справа, здавалося б, пішла. Проте до 20 години було ухвалено лише 30 статей.

Своєю чергою, президент не збирався здаватися й підписав 26 червня указ про винесення президентського варіанту Конституції на референдум та провів із цього питання нараду з головами обласних адміністрацій. Їм було рекомендовано відкликати максимально можливу кількість депутатів із сесії. Тримісячна наполеглива робота Верховної Ради була під загрозою зриву, а сам парламент – на межі розпуску.

27 червня до Раду просочилася інформація, що в Адміністрації президента вже підготовлений відповідний указ про розпуск парламенту. Олександр Мороз, відкриваючи вранці засідання Ради, запропонував працювати без перерви аж до ухвалення Конституції, що й відбулося 28 червня. «За» проголосували 338 народних депутатів, «проти» – 18. П’ятеро народних обранців утримались. Остаточне ухвалення Конституції тривало 23 години без перерви.

Таким чином, етап конституційного закріплення української держави був завершений завдяки політичному компромісу. Пізніше документ високо оцінили експерти й міжнародні спостерігачі. Він став справжнім витвором українського народу.

Будапештський меморандум

Розповідь про низку міжнародних договорів, які виявилися фатальними для України, варто розпочати з Будапештського меморандуму. 5 грудня 1994 року в місті Будапешт главами чотирьох держав – України, Росії, США та Великої Британії – був підписаний меморандум про гарантії безпеки в зв'язку з долученням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Цікавим є той факт, що Будапештський меморандум не був ратифікований парламентом України.

Країни-учасники цим меморандумом підтвердили їхні зобов'язання поважати незалежність і суверенітет та наявні кордони України. Країни підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності нашої країни, а також те, що жодна їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, окрім як із метою самооборони.

Також сторони зобов’язались утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, й таким чином отримати будь-які переваги. Будапештський меморандум мав дати Україні гарантії безпеки в обмін на відмову від ядерної зброї. Колись Кравчук сказав, що ми могли втратити державу якби не відмовилися від ядерної зброї. Натомість через 20 років сплюндрований всіма країнами-учасницями договір призвів до того, що ми втратили не лише частину держави, а ще й кращих синів України.

Другу частину серії статей «25 вирішальних законів незалежної України» читайте за посиланням.

Микола Мельник, Сергій Назаренко, Валентин Гладких, аналітична група «Левіафан», спеціально для «Слова і Діла»