Швець Леонід сторінка 16

Володимир Зеленський, отримавши рекордну більшість в парламенті, виявився в унікальній ситуації, коли при «слабких» повноваженнях можна було гуляти, як Леоніду Даниловичу не снилося.

Коли і як з Харкова вивітриться дух Кернеса, не знає ніхто. Місто поставило над собою жорстокий і повчальний експеримент.

Новий закон, призначений для того, щоб відновити кримінальну відповідальність, лише закріплює станову відособленість групи товаришів.

Можна було б запитати себе, і так спочатку і робили, про причини, через які Зеленський і Єрмак стали вважати своє життя безбарвним без Олега Татарова, але кількість абсолютно божевільних кадрових рішень досягла такого рівня, що всі питання відпадають.

Безумовно позитивним моментом буде відродження «вашингтонського обкому», вже кому-кому, а Володимиру Зеленському цілющі стусани з-за океану просто життєво необхідні.

Один з парадоксальних висновків перших півтора року президентства Володимира Зеленського полягає в тому, що це не така й складна робота, щоб з нею так-сяк за всіма зовнішніми параметрами не могла впоратися непідготовлена людина.

Країна явно не впізнала себе на ескізі Великого герба, відібраному експертною комісією, або впізнавши, не захотіла визнавати.

У нас помилково називають великим бізнесом схеми, які можуть існувати винятково за рахунок корупційних зв'язків. Їхня прибутковість не йде в жодне порівняння з крихтами, які дістаються дрібноті, яка крутиться внизу, і політика починається з цього рівня.

Горезвісна гібридність, здається, пронизує всі процеси, що відбуваються в Україні. Йде війна, але за межами передової цього не помітно. Начебто Росія агресор, а одна з найвпливовіших фракцій у Верховній раді – відкрито проросійська.

Володимир Зеленський все ще розташовується в найбільш електорально благодатній зоні якогось смутного «іншого».