«Їхній проєкт». Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Володимир Путін поділився з лідерами фракцій Держдуми своїм глибоким проникненням в суть речей, пояснюючи: «Чому так все крутиться навколо «Північного потоку-2» ? Хочуть змусити Росію платити за їхній геополітичний проєкт на Україні. Насправді, все досить примітивно. Все просто, ми це давно розуміємо. Такий світ, в якому ми живемо».

Сказавши «ми», Путін нітрохи не покривив душею, вони в Кремлі живуть саме в такому світі. Починаючи будівництво «Північного потоку-2», там саме що розраховували досадити «геополітичному проєкту на Україні», позбутися від необхідності транспортування російського газу з використанням українських транзитних потужностей. «Все досить примітивно».

Чи вдасться американському керівництву, яке вважає добудову газопроводу, за словами держсекретаря Тоні Блінкена, «поганою ідеєю», переконати європейських союзників не завдавати удару по «їхньому геополітичному проєкту», передбачається, спільному, поки велике питання. Причому питання, яке вирішується виходячи з міркувань зовнішніх для України сторін, без особливого врахування її власних інтересів. Збігатимуться позиції американців і європейців з українськими – пощастило, ні – вибачте. «Такий світ, в якому ми живемо».

Виходить так, що ми, українці, живемо не в своєму світі, а в міжсвіті, де з одного боку напирає на нас Росія, а з іншого – великий колективний Захід, у всій своїй різноманітності і різноголоссі. Напевно, у них, при всіх розбіжностях, є якісь загальні намітки «їхнього геополітичного проєкту на Україні», але ніщо не вказує, що цей проєкт скільки-небудь в пріоритеті. З якого б дива?

Північний потік-2: які країни за чи проти будівництва газопроводуСША, Україна та ще 7 європейських держав не підтримують будівництво газопроводу, тоді як РФ, Німеччина та 10 країн регіону виступають за його зведення.

Напевно, якась частка провини припадає на тих, кого Україна, яка заявила про свої євроінтеграційні і, ширше, прозахідні устремління, нібито взяла за взірець для наслідування. Союзникам варто було б проявляти більше союзництва, партнерам – партнерства, з урахуванням складної історії дуже неблагополучного учня, на якого до того ж недобре впливає небезпечне оточення і погане походження. Будь міра благородної допомоги і немилосердного підганяння з боку наставників вище, дивись, Україна швидше б відповзла від воронки історичної безнадії, яка затягує залишки колишнього Радянського Союзу. Та й сам Захід, якби поставився до українського проєкту з винятковою серйозністю, був би куди надійніше захищений на східно-європейському напрямку, ніж зараз. Їй-богу, завдання вибудувати інститути права, демократії і ринкової економіки в Україні виглядає куди менш фантастично, ніж спроба зробити це в Іраку або в Афганістані, куди полетіли сотні мільярдів доларів і десятки тисяч життів.

Але головна проблема, звичайно, в тому, що проєкту України немає у неї самої. Неможливо допомогти тому, хто всіляко демонструє, що ніякої допомоги, крім фінансової, не потребує і просто відверто чинить опір будь-яким зусиллям, які б облагородили личину і осучаснили нутрощі. Україна доводиться умовляти так-сяк навести порядок в судочинстві, боротьбі з корупцією, лібералізувати економіку і робити ще тисячу речей, які вона повинна була б робити сама, якщо дійсно так хотіла в новий блискучий світ. Вже яка зміна при владі переймає стару гру в кота й мишку з Заходом, яка зводиться до того, як скрутити йому дулю, одночасно слізно скаржачись на свою незавидну долю і освоюючи жирні потоки.

Був колись старий радянський мультик, в якому хороші дітки вмовляли ледачого шибеника: «Баранкін, будь людиною!» Поки весь «їхній геополітичний проєкт на Україні» зводиться до подібних умовлянь, не надто наполегливих. Але якщо нашого колективного Баранкіна не пройняла навіть війна, то неможливо придумати, як на нього можна було б впливати ще. Зовсім дивно, що «союзники», у яких своїх проблем повний рот, і на повен зріст постала проблема перевизначення власних національних і міжнародних проєктів, все очевидніше махають на Україну рукою і зосереджуються на своїх інтересах. Нічого дивного, людям цікаво з людьми і нецікаво з не. Що все більше залишає нас віч-на-віч з Володимиром Путіним.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал