Все-таки не можна не помітити, що Україні виключно пощастило мати лідерами основних політичних сил, розташованих на традиційних флангах, такі характерні фігури, як Медведчук і Порошенко, а іконою стражденних провінційних бюджетників і пенсіонерів вже тривалий час залишається Тимошенко. Уявіть собі на місці цих діячів, які давно перетворилися на пародії на самих себе, когось живіше і цікавіше, і кількість громадян, радих обманюватися щодо політичних перспектив батьківщини, пов'язуючи їх з діяльністю залайканих лідерів, сильно б змінилася. А так – без особливих ілюзій.
Хіба не чудово, що всі потенційні «партії сходу» злилися під демонстративно прокремлівського персонажа, який хизується кумівством з Путіним, та ще володіє кінематографічно антипатичною зовнішністю і манерами? Якби спеціально потрібно було вибрати когось із політиків на роль лиходія, нікого більш фактурного ніж Віктор Володимирович не знайшли б. А поруч ще зовсім мультяшні Ківа з Рабіновичем, ну краса ж! Навіть не віриться, що це випадковий ансамбль, а не ретельна робота фахівців з кастингу. Медведчук зараз має намір прикритися Оксаною, і це вже зовсім якось по-путінськи. Що не відняти у лідера ОПЗЖ, вміє він справляти враження небезпечного і одночасно жалюгідного. Не опозиціонер – мрія.
Юлія Володимирівна між тим розквітає не по днях, а по годинах, і деякі бешкетники навіть жартують, що у неї скоро будуть вимагати паспорт при купівлі алкоголю. Можна тільки порадіти нескінченності іміджевого потенціалу Тимошенко, без якої неможливо уявити собі українську політику останні років двадцять п'ять. Ще живі спогади, як вона була могутнім джерелом драйву, ворушачи неповоротких асексуальних дядьків, які впадали в сонне заціпеніння в державних кріслах. Зараз Юлія Тимошенко більше нагадує сторінку глянцевого журналу: максимум картинки, мінімум тексту. Тобто текст якийсь є, звичайно, але увагу на собі абсолютно не затримує. Юля ніби і тисне на форму, усвідомлюючи, що змістом вже не здивує. Мабуть, в цьому полягають головна ідея її нового «нового курсу». Зате вірним виборцям нині приємно, що вона, судячи з вигляду, збираючись увечері після кожного пленарного засідання на чиєсь весілля, заскочила, святкова, в Раду за народ поклопотатися.
Ну, і Петро Олексійович, прихильники якого агресивно наполягають, щоб про нього, як про небіжчика, або нічого, або тільки хороше. Вони несуть його громіздкий антирейтинг, як хрест, страждаючи, але при цьому не каючись, гордо і з деякою зневагою оглядаючи тих, хто посмів засумніватися в доречності подібної лідерської фігури на чолі націонал-патріотичного руху, з його біографією, модусами вівенді і операнді. Але тим же віра і перевіряється, так? Безглуздістю.
Поява Зеленського, професійного лицедія, в цьому театрі абсурду зовсім не виглядає випадковістю, щось таке мало статися, на межі цирку. Пародист пародіює пародії, а заодно і самого себе в новій якості. І те, що артист Вова вже скоро два роки натягує їм ніс, хоча виглядає саме тим, ким є – абсолютно чужою, до повної безглуздості, людиною в політиці, дуже точно характеризує їх, не його, реальний рівень. Ветерани української політичної сцени, не маючи сил дострибнути до президента-непорозуміння, пожадливо чекають, коли його рейтинг впаде на їх рівень, щоб розтерзати сопляка.
Електоральна стрибучість «важковаговиків» і їх гнучкість на рівні старого хворого бегемота – велике щастя для нашої багатостраждальної Батьківщини. З'являється якийсь перепочинок для того, щоб підійшло нове політичне покоління, цікаве і зухвале, яке стане визначати політику наступного непростого десятиліття. Правда, воно зовсім не поспішає. І від цього по-справжньому тривожно. Раптом там, після Зеленського, і немає нікого?
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»