«Слово і діло» публікує результати четвертої хвилі онлайн-опитування про демографію, міграційні наміри, освіту та мобільність українців, ставлення до конфлікту між Україною та Польщею, оцінку діяльності військових підрозділів та командувачів, про громаду та інфраструктуру, ринок праці, технології, медіаспоживання та психоемоційний стан, а також переговорний трек і параметри мирної угоди. П'ята частина, присвячена ринку праці, технологіям, медіаспоживання та психоемоційному стану українців, – представлена нижче. Дослідження ініційоване аналітичним порталом «Слово і діло».
Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).
Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.
Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).
Терміни проведення польового етапу: 24-30 червня 2026 року.
Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.
Склад регіонів:
- Київ;
- Центр: Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська;
- Північ: Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська;
- Південь: Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська;
- Схід: Донецька, Харківська;
- Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька.
Основні результати дослідження «Ринок праці та технології, медіаспоживання і психоемоційний стан»
Дослідження фіксує глибоке проникнення передових цифрових рішень у професійну та освітню сфери респондентів. Серед респондентів, які наразі працюють або навчаються, більшість (64%) уже системно інтегрували інструменти штучного інтелекту у свої щоденні завдання. Водночас більше третини опитаних (36%) досі залишаються поза процесом використання ШІ-сервісів. Для більшості активних користувачів технологія ШІ вже набула ознак звичного рутинного процесу – 72% респондентів, які працюють або навчаються з ШІ, сприймають його як регулярного помічника. Зокрема, 28% опитаних взаємодіють із цифровими асистентами постійно або щодня, а 44% – звертаються до них кілька разів на тиждень під конкретні прикладні завдання. Натомість низьку або тестову інтенсивність використання демонструють 28% респондентів: із них 20% – залучають ШІ епізодично (кілька разів на місяць), 7% – практикують суто рідкісні експерименти протягом року, і лише 1% – обмежилися поодинокими спробами тестування без подальшого впровадження у практику.
Головними перешкодами для інтеграції ШІ у робочі та навчальні процеси виступають звичка до традиційних методів праці та брак очевидної практичної доцільності. Найбільш вагомим є прагматичний чинник – 29% опитаних вважають, що їм простіше та швидше виконати завдання самостійно або через класичний пошук у Google. Другу позицію розділили специфіка професії та скепсис щодо користі технології: по 26% респондентів зазначили, що їхня сфера взагалі не потребує автоматизації (фізична або специфічна праця), або що вони не бачать реальних переваг від ШІ для своїх завдань. Менший вплив мають компетенційні бар’єри та недовіра – по 16% опитаних не використовують сервіси через невміння правильно формулювати запити (промпти) або через страх отримати фактологічні помилки й «галюцинації» алгоритмів. Найменш вираженими виявилися ідеологічно-безпекові застереження: етичні міркування стримують лише 11% опитаних, загальне незнання технології – 8%, хвилювання за конфіденційність даних – 7%, а офіційні корпоративні заборони діють лише для 1% респондентів.
Більшість тих, хто наразі працює чи навчається, не відчуває прямої загрози з боку новітніх технологій (штучного інтелекту та автоматизації) у своїй професійній сфері – сумарно понад 60% опитаних почуваються захищено. Цей оптимізм ділиться навпіл: 30,5% респондентів бачать у ШІ не загрозу, а корисного помічника, тоді як ще 30% переконані, що специфіка їхнього фаху повністю унеможливлює цифрову заміну чи автоматизацію. Водночас чверть респондентів (25%) уже фіксують реальний тиск алгоритмів на ринок праці, при цьому 13,5% опитаних помічають лише перші ознаки трансформації професії, а 11,5% – уже зараз заявляють про наявність жорсткої конкуренції з боку ШІ у своїй поточній діяльності (при 14,5% тих, хто вагається з відповіддю).
На ринку праці спостерігається високий запит на професійну стабільність, хоча значна частина працюючих респондентів (чи тих, хто навчається) перебуває у стані явного чи прихованого пошуку нових векторів. Більшість опитаних (62%) не планують найближчим часом змінювати фах або проходити перекваліфікацію, проте це ядро неоднорідне: 40% респондентів повністю задоволені своєю поточною професією, тоді як 22% – тримаються за теперішню професію, попри відсутність повного задоволення. Орієнтацію на зміну професії або проходження професійної перекваліфікації найближчим часом декларують 28% респондентів, але для більшості з них цей намір є пасивним – 21% лише розглядають таку можливість без конкретних дій, і лише 7% підійшли до процесу практично, вже проходячи навчання чи активно готуючись до зміни профілю (при 10% тих, хто вагається).
У складних соціально-економічних умовах запити шукачів прагматизувалися, продемонструвавши безумовне домінування матеріального чинника: для 39% опитаних головним орієнтиром при виборі роботи залишається рівень заробітної плати та фінансові бонуси. Наступний рівень потреб відображає високий запит на безпеку та побутовий комфорт, які мають близьку вагу – 15,5% респондентів першочергово шукають гнучкий графік або віддалений формат роботи, а для 13% –критично важливою є стабільність роботодавця та гарантія збереження робочого місця. Натомість нематеріальні мотиватори змістилися на периферію інтересів – можливість професійного та кар’єрного зростання виступає пріоритетом лише для 6% респондентів, а соціальна місія чи патріотичний фактор компанії є вирішальними лише для 1% (при 18% тих, хто не шукає роботу через пенсію чи стан здоров’я, та 7,5% тих, хто вагається з відповіддю).
Для значної частини респондентів надмірний медіапотік перетворився на серйозний щоденний подразник – понад третина опитаних (36%) регулярно відчуває втому чи роздратування від інформації. При цьому 14% перебувають у стані хронічної інформаційної токсичності постійно протягом дня, а 22% – відчувають спалахи негативних емоцій кілька разів на добу. 35% респондентів стикаються з інформаційною втомою рідко (лише один-два рази на тиждень). Своєю чергою, абсолютний психологічний імунітет до новинного «шуму» демонструють 18% опитаних, які ніколи не відчувають подібного роздратування (при 11% тих, хто не зміг оцінити свій стан).
Потреба залишатися в курсі подій для більшості учасників опитування переважає над ризиками психологічного вигорання – рівно половина респондентів (50%) ніколи не практикують навмисну відмову від медіапростору через важливість постійного перебування в інформаційному полі. Спроби регулювати свій цифровий баланс здійснюють 42% опитаних, проте у переважної більшості цей процес має суто імпульсивний, терапевтичний характер: 32% респондентів вдаються до обмежень лише у моменти критичної втоми, і лише 10% – підходять до саморегуляції системно, влаштовуючи дні «цифрового детоксу» регулярно (щотижня або кілька разів на місяць), при 8% тих, хто вагається з відповіддю.
Аналіз медіавподобань фіксує виражений суспільний запит на максимальну швидкість, стислість та лаконічність сприйняття контенту. Найбільший кластер аудиторії (43,5%) орієнтований виключно на короткі новини швидкого формату (повідомлення «в один рядок» та короткі пости в соцмережах). Тим не менш, значна частка респондентів (38%) зберігає баланс у споживанні, поєднуючи швидкі новини та глибоку аналітику в рівній мірі. Натомість запит на виключно складні формати – аналітичні статті, лонгріди та розслідування – є незначним і становить лише 6%. Повністю ізольованими від інформаційного поля залишаються 6,5% респондентів, які взагалі ігнорують медіапростір (при 6% тих, хто не зміг визначитися з відповіддю).
Дослідження фіксує помітну втому та скепсис респондентів щодо мережевих суспільно-політичних баталій, хоча загальний запит на свободу слова залишається високим. Більша частина аудиторії налаштована до онлайн-суперечок на чутливі суспільно-політичні теми відчужено або критично: 28% опитаних свідомо уникають подібного контенту або взагалі не стежать за ним, а 13% – сприймають його відверто негативно через деструктивний характер і ризик розколу суспільства. З іншого боку, майже половина респондентів демонструє більш толерантне ставлення – 26% оцінюють інтернет-дискусії на чутливі суспільно-політичні теми нейтрально, трактуючи їх як природне право на свободу самовираження, а 19% – зберігають оптимізм, вважаючи такі обговорення конструктивними та здатними допомогти знайти істину (при 14% тих, хто вагається з відповіддю).
Дослідження виявляє суттєвий розрив між потребою суспільства у психотерапевтичній підтримці та фактичним рівнем залученості до неї. Більшість респондентів (66%) за останні три місяці не користувалися такими послугами, заявивши про відсутність потреби в них. Водночас фіксується величезна група латентного запиту – майже кожен четвертий респондент (22,5%) визнав, що потребує психологічної допомоги, але так і не звернувся до фахівців. Натомість реальну практику турботи про ментальне здоров’я демонструє критично мала частка опитаних: лише 4% зверталися за підтримкою епізодично, і тільки 2,5% проходять терапію на регулярній основі (при 5% тих, хто відмовився відповідати).
Порівняльний аналіз фіксує виражену тенденцію до погіршення нічного відпочинку респондентів, де негативна динаміка майже вчетверо перевищує позитивні зрушення. Найбільший кластер становлять респонденти, чий сон адаптувався або залишається стабільним – 46% опитаних констатують відсутність жодних трансформацій у якості сну, якщо порівнювати початок 2026 року з червнем. Водночас більше третини опитаних (38%) заявляють про деструктивні зміни: у 24% респондентів ситуація «скоріше погіршилася», а 14% – зафіксували суттєвий регрес. На противагу цьому, оптимістичні показники є мінімальними – лише 7% опитаних помітили помірне покращення сну, і тільки 2% – заявили про суттєвий прогрес (при 7% тих, хто не зміг оцінити свій зміни у якості сну).
Дослідження фіксує відсутність єдиної домінуючої стратегії поведінки щодо планування життя та великих витрат, що свідчить про пошук індивідуальних способів адаптації до мінливих умов. Найбільшу групу становлять респонденти, які демонструють ситуативну гнучкість (32%) – вони балансують між прагненням жити тут і зараз та проявами «синдрому відкладеного життя» залежно від обставин. Водночас майже третина опитаних (31%) перебуває під повним впливом «синдрому відкладеного життя», свідомо заморожуючи великі покупки, навчання чи серйозні кроки до настання стабільніших часів. Протилежну, максимально активну позицію займають 23% респондентів, які намагаються повноцінно реалізовувати плани й фінансові витрати безпосередньо в теперішньому часі (при 14% тих, хто не зміг визначитися з відповіддю).
Загальні результати дослідження «Ринок праці та технології, медіаспоживання і психоемоційний стан»
Аналіз досвіду використання сучасних технологій показує високий рівень інтеграції цифрових рішень у повсякденну діяльність. Так, серед опитаних, які наразі працюють або навчаються, 64% уже використовує у своїй щоденній роботі чи навчанні інструменти штучного інтелекту (як-от ChatGPT, Gemini, Copilot тощо). Натомість 36% зазначили, що поки не залучають ШІ-сервіси до виконання своїх регулярних завдань на роботі чи у навчанні.
Аналіз відмінностей щодо досвіду використання інструментів штучного інтелекту в роботі чи навчанні залежно від статі, віку та регіону проживання респондентів фіксує кілька тенденцій:
Статеві особливості – опитані жінки демонструють помітно вищий рівень інтеграції ШІ у свою повсякденну діяльність, ніж чоловіки: 69% респонденток уже використовують такі інструменти, тоді як серед чоловіків цей показник становить 59% (при загальному показнику 64%). Відповідно, чоловіки суттєво частіше зазначають, що не залучають ШІ до своїх завдань – 41% проти 31% у жінок.
Вікові розбіжності – цікаво, що найвища залученість до використання технологій фіксується одночасно у двох вікових категоріях – серед наймолодшої групи (18–29 років) та зрілої групи (45–54 роки): по 69% опитаних у цих групах активно застосовують ШІ. Натомість старше покоління (55 років і старше) передбачувано декларує нижчий рівень використання – 42% із них не використовують ШІ (при загальному показнику 36%).
Регіональна специфіка – справжнім лідером із впровадження штучного інтелекту у щоденну роботу чи навчання став Східний регіон, де зафіксовано максимум – 76% опитаних підтвердили використання таких інструментів, а рівень відмови є мінімальним і становить лише 24%. Також високу цифровізацію демонструють респонденти в Центральному регіоні (71%). Натомість найменш залученими виявилися опитані із Заходу: майже половина з них (47%) зазначили, що не використовують ШІ у своїй роботі чи навчанні.
Аналіз частоти використання інструментів штучного інтелекту серед респондентів, які залучають їх до роботи чи навчання, свідчить про високий ступінь рутинізації цієї технології – для більшості (72%) це став регулярний помічник. Зокрема, майже кожний третій користувач (28%) працює з ШІ постійно або щодня, сприймаючи його як базовий робочий інструмент, а ще 44% звертаються до ШІ-сервісів кілька разів на тиждень під конкретні завдання.
Натомість трохи більше ніж чверть опитаних (28%) демонструють низьку або тестову інтенсивність взаємодії. Кожен п’ятий респондент (20%) використовує технологію епізодично – кілька разів на місяць, коли виникає специфічна потреба. Ще 7% респондентів користуються ШІ дуже рідко (кілька разів на рік) суто заради експерименту, і лише 1% – обмежилися однією-двома спробами тестування, так і не впровадивши штучний інтелект у свою постійну практику.
Аналіз відмінностей щодо частоти використання інструментів штучного інтелекту залежно від віку респондентів та регіону їхнього проживання фіксує кілька тенденцій:
Вікова рутинізація – практика щоденного використання ШІ є практично однаковою для всіх поколінь від 18 до 54 років (коливається в межах 31–32%). Проте наймолодша група (18–29 років) значно частіше за інших використовує ШІ кілька разів на тиждень – 51% (при загальному показнику 44%), демонструючи найнижчий рівень епізодичного залучення (лише 11% користуються ним кілька разів на місяць). Найстарша ж група (55 років і старше) прогнозовано має найнижчий рівень щоденної рутинізації – лише 19% працюють із ШІ щодня.
Регіональна специфіка – хоча раніше зафіксовано, що у західному регіоні загалом менша кількість респондентів використовує ШІ, ті, хто все ж його опанував, роблять це максимально інтенсивно.
Західний регіон став абсолютним лідером за щоденним залученням технології – аж 43% респондентів-користувачів працюють із ШІ постійно/щодня (при загальному показнику 28%). Натомість на Сході та Півдні користувачі віддають перевагу регулярному, але тактичному залученню: варіант «кілька разів на тиждень» тут обрали 51% та 53% відповідно (при загальному показнику 44%). На Сході також зафіксовано унікальний показник – 0% варіантів «дуже рідко», тобто ШІ там або впроваджений у практику, або ним не користуються взагалі.
Київ демонструє дещо вищий за середній рівень щоденного використання (34%), але водночас тут зафіксовано найбільшу частку тих, для кого ШІ залишився рідкісним експериментом – 13% опитаних користуються ним «дуже рідко/кілька разів на рік» (при загальному показнику 7%). Респонденти з Півночі виявилися найбільш збалансованими регулярними користувачами – аж 56% із них звертаються до ШІ кілька разів на тиждень під конкретні завдання (при загальному показнику 44%).
Аналіз причин відмови від використання у щоденній роботі чи навчанні штучного інтелекту серед тих, хто наразі працює чи навчається, свідчить, що головними бар’єрами є звичка до традиційних методів роботи та брак видимого практичного сенсу. Так, найчастіше респонденти обирали прагматичний чинник: 29% зазначили, що їм простіше і швидше зробити все самостійно або знайти інформацію через класичний пошук у Google.
Другу за вагомістю позицію розділили об’єктивна специфіка діяльності та скепсис щодо ефективності технології: по 26% опитаних вказали, що їхня сфера взагалі не потребує ШІ (фізична або специфічна праця), або що вони просто не бачать реальної користі чи переваг використанні ШІ для своїх щоденних завдань.
Технологічні та компетенційні бар’єри зупиняють меншу кількість опитаних. По 16% респондентів зізналися, що не вміють правильно формулювати запити (промпти) для отримання якісного результату, або ж просто не довіряють ШІ через його помилки та «галюцинації». Ідеологічні застереження притаманні лише незначній частині опитаних: лише 11% респондентів не користуються ШІ з принципових чи етичних міркувань (страх плагіату чи витіснення професій), 8% – взагалі не знайомі з цією технологією, а 7% – переживають за конфіденційність даних. Офіційні корпоративні заборони на ШІ є поодинокими й зупиняють лише 1% опитаних.
Аналіз відмінностей щодо причин відмови від використання штучного інтелекту у щоденній роботі чи навчанні залежно від статі та віку респондентів фіксує кілька розбіжностей, які підкреслюють специфіку кожної групи:
Статеві особливості – жінки значно частіше за чоловіків обирають звичний формат роботи: 37% респонденток зазначили, що їм простіше і швидше зробити все самостійно або знайти інформацію в Google (проти 23% серед чоловіків). Водночас чоловіки значно відвертіші у визнанні браку навичок: майже кожен четвертий чоловік (23%) зізнався, що знає про інструменти, але не вміє правильно формулювати промпти, тоді як серед жінок цю проблему зафіксували лише у 6% випадках.
Специфіка молоді (18–29 років) – наймолодша категорія демонструє унікальні бар’єри. З одного боку, вони є абсолютними лідерами за браком навичок роботи з технологією – аж 30% із них зазначають, що банально не вміють формулювати запити (при загальному показнику 16%). Також вони найчастіше посилаються на те, що їхня сфера навчання чи роботи взагалі не потребує ШІ – 36% при загальному показнику 26%. З іншого боку, молодь найрідше демонструє скепсис: лише 11% не бачать реальної користі від ШІ у щоденних завданнях (при загальному показнику 26%), і лише 13% вважають, що їм простіше зробити все самостійно або в Google (при загальному показнику 29%).
Особливості середнього та старшого віку – категорія 30–44 роки найчастіше за інші покоління покладається на самостійну роботу чи класичний пошук (39% при загальному показнику 29%), а також має найбільше побоювань щодо конфіденційності даних (11% при загальному показнику 7%).
Респонденти віком 45–54 роки демонструють найвищий рівень скепсису та недовіри до результатів роботи штучного інтелекту – 22% із них відмовляються від технології через те, що вона часто помиляється або «галюцинує» (при загальному показнику 16%). Також у цій віковій групі (45–54 роки) кожен третій (31% при загальному показнику 26%) зазначає, що їхня сфера діяльності взагалі не потребує залучення подібних інструментів, оскільки пов’язана з фізичною чи дуже специфічною працею. Натомість старше покоління (55 років і старше) очікувано демонструє найбільший консерватизм та брак інтересу до технології – 35% із них взагалі не бачать реальної користі чи переваг від ШІ для своїх щоденних завдань (при загальному показнику 26%).
Аналіз намірів щодо зміни професії або проходження професійної перекваліфікації серед опитаних, які наразі працюють або навчаються, свідчить про помітний рівень прагнення до професійної стабільності, хоча значна частина аудиторії перебуває у стані прихованого або активного пошуку. Так, більшість респондентів (62%) не планують найближчим часом змінювати професію чи проходити перекваліфікацію. При цьому 40% опитаних повністю задоволені своєю поточною професією, а 22% – тримаються за теперішній фах, хоча він їх і не повністю влаштовує.
Натомість понад чверть респондентів (28%), які наразі працюють або навчаються, орієнтовані на професійні зміни. Проте у більшості з них ці наміри поки що залишаються лише декларативними: 21% опитаних планують зміну професії або проходження професійної перекваліфікації, але ще не роблять жодних конкретних кроків для цього. І лише 7% респондентів підійшли до питання системно та практично – вони вже активно готуються до зміни професії або безпосередньо проходять курс професійної перекваліфікації. Ще 10% опитаних не змогли визначитися зі своїми планами й обрали варіант «важко відповісти».
Аналіз відмінностей намірів щодо зміни професії або проходження професійної перекваліфікації найближчим часом залежно від віку респондентів фіксує кілька дуже розбіжностей, які наочно демонструють піки професійної кризи та зони максимальної стабільності:
Криза та активність у віці 30–44 роки – ця категорія виявилася найменш задоволеною своїм поточним статусом і водночас найбільш мобільною. Лише 30% із них повністю влаштовує поточна професія (найнижчий показник серед усіх груп). При цьому саме тут зафіксовано пік готовності до змін: сумарно 38% опитаних цієї групи планують або вже змінюють фах. Зокрема, 28% мають такі наміри в теорії, а 10% уже активно проходять перекваліфікацію або готуються до неї (при загальному показнику 7%).
Приховане незадоволення молоді (18–29 років) – наймолодша група демонструє унікальний баланс: частка тих, кого все влаштовує (35%), точно дорівнює частці тих, хто не планує змін, хоча поточна професія їх не задовольняє (35% – це абсолютний пік серед усіх категорій). Тобто молодь схильна триматися за поточне місце роботи чи навчання, навіть якщо відчуває дискомфорт, і лише 5% із них наразі роблять активні кроки для перекваліфікації чи зміни професії.
Баланс у групі 45–54 роки – ця категорія загалом найближча до загальноукраїнських показників, проте має високий потенціал до прийдешніх змін: більше чверті з них (27% при загальному показнику 21%) планують зміну професії, хоча на практиці до цього перейшли поки лише 4%.
Передбачувана стабільність старшого покоління (55 років і старше) – ця категорія є абсолютним лідером за рівнем професійного консерватизму та задоволеності: більше половини опитаних (55%) зазначили, що їх усе влаштовує і змінювати нічого вони не планують. Лише 12% при загальному показнику 21% думають про теоретичні зміни.
Аналіз поточних пріоритетів при виборі роботи свідчить про безумовне домінування матеріального чинника, що є природним для складних соціально-економічних умов. Для 39% опитаних головним орієнтиром при виборі роботи залишається рівень заробітної плати та матеріальні бонуси.
Наступні два пріоритети відображають прагнення до комфорту та безпеки, маючи майже однакову вагу у структурі відповідей: 15,5% респондентів першочергово шукають гнучкий графік або можливість повної віддаленої роботи, а для 13% опитаних критично важливою є стабільність компанії та гарантія збереження робочого місця. Натомість такі чинники, як можливість професійного розвитку та кар’єрного зростання (6%), а також соціальна місія чи патріотичний фактор компанії (1%), наразі перебувають на периферії запитів.
18% становлять респонденти, які перебувають на пенсії чи не шукають роботу за станом здоров’я або з інших причин. Не змогли визначитися зі своїм головним пріоритетом 7,5% опитаних.
Аналіз відмінностей щодо ключових пріоритетів при виборі роботи залежно від статі, віку та регіону проживання респондентів виявляє кілька розбіжностей, які підсвічують запити різних груп на ринку праці:
Статеві особливості – жінки помітно частіше за чоловіків шукають роботу з можливістю гнучкого графіка чи віддаленої праці: 18% проти 12% у чоловіків, що може бути пов’язано з необхідністю поєднувати роботу з побутом чи доглядом за дітьми. Натомість чоловіки більш ніж утричі частіше за жінок орієнтовані на кар’єрне зростання та професійний розвиток – 10% проти лише 3% серед жінок.
Вікові розбіжності – фінансовий чинник є найгострішим для людей активного працездатного віку: майже кожен другий у категоріях 30–44 роки (49%) та 45–54 роки (46%) ставить гроші на перше місце. Водночас молодь (18–29 років) значно частіше за інші покоління шукає можливості для професійного розвитку та кар’єрного зростання – 13% (при загальному показнику 6% та лише 1% серед вікової групи 50 років і старше). Також для молоді, як і для респондентів віком 45–54 роки, вагомим чинником є свобода та гнучкість: кожен п’ятий у цих групах (20% та 22% відповідно) першочергово шукає гнучкий графік або можливість повної віддаленої роботи.
Регіональна специфіка – серед респондентів зі Сходу та Півдня зафіксовано вищий запит на стабільність компанії та гарантію збереження робочого місця: по 17% (при загальному показникові 13%). Водночас на Заході зафіксовано підвищений запит на високі зарплати (44%), а респонденти з Півночі демонструють більшу потребу в гнучкому форматі праці та віддаленій роботі – 22% (при загальному середньому 15,5%).
Аналіз сприйняття технологій штучного інтелекту та автоматизації як конкурента свідчить, що більшість респондентів, які наразі працюють чи навчаються, не відчувають прямої загрози у своїй професійній сфері. Так, понад 60% опитаних почуваються безпечно: 30,5% респондентів сприймають ШІ не як суперника, а виключно як корисного помічника у своїй роботі, а ще 30% – переконані, що сама специфіка їхньої праці взагалі унеможливлює будь-яку конкуренцію з боку технологій штучного інтелекту чи автоматизації.
Проте чверть респондентів (25%), які наразі працюють чи навчаються, вже зафіксували тиск цифрових технологій на свій фах. Зокрема, 13,5% респондентів відчувають незначну конкуренцію, але помічають чіткий тренд до змін, а 11,5% опитаних уже зараз констатують наявність значної конкуренції з боку ШІ у своїй професійній сфері. 14,5% респондентів не змогли надати відповідь на це питання.
Аналіз відмінностей у сприйнятті технологій штучного інтелекту та автоматизації як конкурента у своїй професійній сфері залежно від статі, віку та регіону проживання респондентів фіксує кілька розбіжностей:
Статеві особливості – чоловіки дещо частіше за жінок констатують наявність жорсткої конкуренції з технологіями вже сьогодні: 13% проти 9%. Водночас жінки значно частіше схильні бачити в алгоритмах не загрозу, а виключно корисний інструмент: 34% респонденток вважають ШІ лише своїм помічником, тоді як серед чоловіків цей показник становить 28%. Частка тих, хто вважає свій фах повністю захищеним через специфіку роботи, є абсолютно однаковою в обох групах (по 30%).
Вікові розбіжності – наймолодша група (18–29 років) найгостріше відчуває тиск інновацій: 16% із них заявляють про значну конкуренцію з ШІ вже зараз, і водночас саме молодь найрідше посилається на захищеність своєї професії (22% проти 30–33% в інших поколіннях). Натомість категорія 45–54 роки почувається найбільш упевнено: тут зафіксовано пік сприйняття ШІ як помічника (39%). У групі 30–44 роки найчіткіше фіксують довгостроковий тренд – 17% відчувають помітну, хоч і незначну конкуренцію (при загальному показнику 13,5%).
Регіональна специфіка – респонденти з Півдня найсильніше відчувають присутність ШІ на ринку праці: сумарно 38% із них зафіксували конкуренцію (зокрема, рекордні 18% відчувають її значний рівень вже зараз, а ще 20% бачать чіткий тренд щодо зростання цієї конкуренції). У Києві також високий рівень фіксації тренду щодо зростання конкуренції з боку технологій штучного інтелекту та автоматизації у своїй професійній сфері – 19% відчувають незначну конкуренцію, але тренд для них помітний. Натомість найбільш «безпечним» у цьому контексті почувається Північний регіон: тут аж 42% сприймають ШІ суто як помічника, а рівень відчуття реальної конкуренції є найнижчим в Україні – лише 5%. Високий рівень упевненості демонструє і Східний регіон, де більше третини (36%) переконані, що штучний інтелект є для них виключно помічником у робочих процесах.
Аналіз частоти виникнення інформаційного перевантаження свідчить про те, що для значної частини респондентів токсичний або надмірний медіапотік став серйозним щоденним подразником. Так, більше ніж кожен третій респондент (36%) регулярно відчуває втому чи роздратування від інформації: з них 14% – перебувають у цьому стані постійно протягом дня, а ще 22% – відчувають негативні емоції кілька разів на день.
Найбільшу групу становлять ті, хто можливо навчився дозувати споживання контенту або адаптувався до нього – 35% опитаних зазначили, що відчувають інформаційну втому рідко (лише один-два рази на тиждень). Абсолютний психологічний імунітет до новинного та інформаційного шуму демонструють 18% респондентів, які запевнили, що ніколи не відчувають подібного роздратування. Не змогли оцінити свій стан 11% опитаних.
Аналіз відмінностей у частоті виникнення інформаційного перевантаження залежно від віку респондентів фіксує кілька важливих розбіжностей:
Найбільш виснаженою та роздратованою інформаційним потоком виявилася категорія 30–44 роки – кожен п’ятий (20%) у цій групі перебуває в стані хронічної втоми постійно протягом дня (це абсолютний пік серед усіх категорій при середньому показнику 14%), а сумарно 42% респондентів цієї вікової групи відчувають перевантаження регулярно.
Натомість найвищий рівень стійкості або адаптації демонструє старше покоління (55 років і старше) – чверть із них (25%) взагалі ніколи не відчувають інформаційної втоми. Молодь (18–29 років) найбільше страждає від періодичних нападів роздратування – 26% відчувають його кілька разів на день, проте хронічний щоденний стрес у них фіксується найрідше (10% при загальному показнику 14%).
Найбільш збалансованою виглядає група 45–54 роки, де зафіксовано найвищу частку тих, хто втомлюється від інформації рідко – 41% (при загальному показнику 35%).
Аналіз частоти застосування практики «цифрового детоксу» свідчить про те, що для значної частини учасників опитування потреба залишатися в курсі подій переважає над ризиками психологічного вигорання. Так, рівно половина респондентів (50%) зазначили, що ніколи не практикують навмисну відмову від медіапростору, оскільки для них критично важливо постійно залишатися в інформаційному полі.
Водночас понад 40% опитаних усе ж намагаються регулювати свій цифровий баланс, хоча у більшості це відбувається імпульсивно. Лише 10% респондентів підходять до цього системно та влаштовують дні «цифрового детоксу» регулярно (щотижня або кілька разів на місяць). Натомість 32% тих, хто обмежує споживання інформації, роблять це виключно як терапевтичний захід – інколи, коли вже відчувають критичну втому. Не змогли визначитися зі своїм ставленням до цієї практики 8% опитаних.
Аналіз відмінностей у застосуванні практики «цифрового детоксу» залежно від віку респондентів фіксує кілька розбіжностей:
Наймолодша група (18–29 років) демонструє найбільш усвідомлений та системний підхід до інформаційної гігієни: майже кожен п’ятий із них (19%) влаштовує дні «цифрового детоксу» регулярно (це абсолютний пік серед усіх категорій при середньому показнику 10%). Натомість старше покоління (55 років і старше) виявилося найбільш залежним від новинного потоку – більше половини опитаних цієї групи (55%) зазначають, що ніколи не відмовляються від соцмереж та новин, оскільки їм важливо залишатися в інформаційному полі.
Категорія 45–54 роки має найвищий показник ситуативного захисту – аж 40% із них влаштовують дні «цифрового детоксу» інколи, коли відчувають критичну втому (при загальному показнику 32%).
У групі 30–44 роки ситуація здебільшого дублює загальноукраїнські тренди, зокрема половина респондентів цієї вікової категорії (50%) ніколи не практикує дні «цифрового детоксу».
Аналіз медіавподобань респондентів чітко фіксує тренд на максимальну швидкість та лаконічність сприйняття інформації. Найбільша група опитаних (43,5%) віддає перевагу виключно коротким новинам швидкого формату – повідомленням «в один рядок» та коротким постам у соціальних мережах, які не потребують багато часу на осмислення.
Водночас значна частина аудиторії зберігає потребу в балансі: 38% респондентів зазначили, що споживають обидва типи контенту – і швидкі та короткі новини, і глибоку аналітику – приблизно в рівній мірі. Натомість запит на виключно довгі, глибокі лонгріди, аналітичні статті та журналістські розслідування є мінімальним і становить лише 6%. Абсолютно дистанціювалися від інформаційного простору 6,5% опитаних, які не читають новини та аналітику взагалі. Не змогли визначити свій тип споживання контенту 6% респондентів.
Аналіз відмінностей у вподобаннях щодо форматів новинного контенту залежно від статі, віку та регіону проживання респондентів виявляє кілька в розбіжностей:
Статеві особливості – жінки помітно частіше за чоловіків обирають виключно короткі новини швидкого формату: 48% проти 39%. Натомість чоловіки демонструють більший інтерес до аналітики: вони втричі частіше за жінок читають суто довгі лонгріди та розслідування (9% проти 3%), а також дещо частіше схильні міксувати обидва типи контенту в рівній мірі – 42% проти 34% серед жінок.
Вікові розбіжності – молодь (18–29 років) демонструє високий інтерес до глибоких текстів: 17% із них віддають перевагу виключно довгим, глибоким лонгрідам, аналітичним статтям та розслідуванням (при загальному показнику 6%). Водночас у цієї ж групи найнижчий інтерес до суто швидких новин – 33% (при загальному показнику 43,5%). Максимальна ж концентрація прихильників швидкого контенту зафіксована у категоріях 30–44 роки (49%) та 45–54 роки (51%). Старше покоління (55 років і старше) частіше за інших демонструє збалансований підхід, намагаючись поєднувати обидва формати в рівній мірі – 45% (при загальному показнику 38%).
Регіональна специфіка – кияни виділяються найвищим рівнем культури комбінованого медіаспоживання: 51% з них читають і швидкі пости, і глибоку аналітику в рівній мірі (при загальному показнику 38%). У регіональному розрізі за запитом на суто довгі формати та розслідування лідирує Південь (12% при загальному показнику 6%). Натомість на Півночі зафіксовано найменшу частку поціновувачів довгих текстів – лише 1%, тоді як майже половина респондентів цього регіону (48%) фокусується виключно на коротких новинах «в один рядок».
Аналіз ставлення респондентів до публічних дискусій у соцмережах на чутливі суспільно-політичні теми свідчить про глибокий скепсис та втому від мережевої поляризації.
Найбільшу групу серед респондентів (28%) становлять ті, хто взагалі не стежить за такими дискусіями або свідомо намагається уникати подібного контенту. Крім того, ще 13% опитаних налаштовані відверто негативно, вважаючи такі суперечки деструктивними, оскільки вони переважно розколюють суспільство та поглиблюють конфлікти.
З іншого боку, майже половина опитаних усе ще бачить сенс у цифровому діалозі або ставиться до нього демократично. Так, 26% респондентів оцінюють інтернет-баталії нейтрально, вважаючи їх природним виявом свободи слова в суспільстві. Віру в реальну користь таких обговорень зберігає кожен п’ятий (19%), називаючи їх конструктивними та такими, що допомагають знайти істину й спільне рішення. Не змогли визначити свою позицію 14% опитаних.
Аналіз відмінностей у ставленні до публічних дискусій у соцмережах на чутливі суспільно-політичні теми залежно від статі, віку та регіону проживання респондентів виявляє кілька розбіжностей:
Статеві особливості – чоловіки виявляють більше оптимізму щодо мережевих баталій і частіше вважають їх конструктивними та корисними для пошуку істини: 23% проти 16% серед жінок. Натомість жінки демонструють вищу схильність до збереження психоемоційного спокою: кожна третя респондентка (33%) свідомо уникає подібного контенту або взагалі не стежить за такими дискусіями, тоді як серед чоловіків цей показник становить 23%. Оцінка деструктивності та нейтральності дискусій в обох групах практично збігається.
Вікові розбіжності – наймолодша група (18–29 років) найменше схильна ставитися до інтернет-баталій нейтрально: 20% при загальному показнику 26%, проте саме серед молоді та категорії 30–44 роки зафіксовано найбільшу частку тих, кому важко визначитися з відповіддю (18% та 19% відповідно при загальному показнику 14%).
Регіональна специфіка – найбільший скепсис та втома від суспільно-політичних тем зафіксовані на Сході: тут аж 42% респондентів повністю уникають таких дискусій (при загальному показнику 28%), а ще 19% прямо називають їх деструктивними та розколюючими (це найвищий показник в Україні). Протилежну картину демонструє Південь: опитані цього регіону виявилися головними оптимістами, адже понад чверть із них (28% при загальному показнику 19%) вважають онлайн-дебати конструктивними та помічними. Серед респондентів з Півночі та киян зафіксовано вищий рівень демократичного сприйняття – 32% та 29% відповідно вважають суперечки природним виявом свободи слова, але при цьому 32% киян усе одно намагаються «триматися від них подалі». Найменше ж уникають подібного контенту на Півночі та Заході України (23% та 24% відповідно при загальному показнику 28%).
Аналіз досвіду звернення за професійною психологічною допомогою виявляє суттєвий розрив між реальною потребою суспільства у психотерапевтичній підтримці та фактичним рівнем залученості до неї. Абсолютна більшість респондентів (66%) за останні три місяці не користувалися такими послугами та зазначили, що не відчувають у цьому жодної потреби.
Водночас дослідження фіксує величезну групу потенційного запиту – майже кожен четвертий респондент (22,5%) визнав, що не звертався до фахівців, хоча відчуває таку потребу. На противагу їм, практичний досвід роботи з ментальним здоров’ям протягом останніх трьох місяців має мінімальна частка опитаних: лише 4% респондентів зверталися за допомогою епізодично (кілька разів), і тільки 2,5% – проходять терапію регулярно. Відмовилися відповідати на це запитання 5% опитаних.
Аналіз відмінностей у досвіді звернення за професійною психологічною допомогою залежно від статі та віку респондентів виявляє кілька розбіжностей:
Статеві особливості – жінки частіше за чоловіків відкрито визнають наявність внутрішнього запиту на допомогу: кожна четверта респондентка (26%) зазначила, що не зверталася до фахівців, але відчуває в цьому потребу (серед чоловіків цей показник нижчий – 18%). Натомість чоловіки частіше заявляють про повну відсутність потреби у психологічній підтримці – 70% проти 63% у жінок. При цьому рівень реального звернення за допомогою (як регулярного, так і епізодичного) в обох групах залишається практично однаковим і критично низьким.
Вікові розбіжності – потреба у психологічній підтримці плавно знижуються з віком. Найбільший рівень реального досвіду отримання допомоги зафіксовано серед молоді 18–29 років та респондентів віком 30–44 роки (сумарно по 10% та 9% відповідно зверталися регулярно чи епізодично). Крім того, саме молодь демонструє вищий рівень прихованого запиту – 26% потребують допомоги, але ще не звернулися, а також найбільшу закритість у цій темі (рекордні 12% відмовилися відповідати). На протилежному боці перебуває старше покоління (55 років і старше): три чверті з них (75% при загальному показнику 66%) заявляють, що не мають жодної потреби у послугах психологів чи психотерапевтів, і лише 4% цієї групи мали хоч якийсь практичний досвід таких звернень за останні три місяці (регулярний чи епізодичний).
Аналіз суб’єктивної оцінки змін у якості сну в червні 2026 року порівняно з початком року фіксує помітну тенденцію до погіршення нічного відпочинку серед значної частини опитаних. Найбільшу групу становлять респонденти, чий сон не зазнав жодних трансформацій – 46% констатують, що якість сну залишилася без змін.
Проте частка тих, для кого ситуація погіршилася, майже вчетверо перевищує частку тих, хто помітив покращення. Так, сумарно 38% опитаних заявляють про негативну динаміку: з них 24% респондентів зазначили, що якість сну «скоріше погіршилася», а 14% – зафіксували суттєве погіршення. Натомість позитивні зрушення є мінімальними: лише 7% респондентів вважають, що їхній сон «скоріше покращився», і тільки 2% – заявили про суттєве покращення. Не змогли оцінити зміни у своїй якості сну 7% опитаних.
Аналіз відмінностей в оцінці змін у якості сну залежно від статі, віку та регіону проживання респондентів виявляє кілька розбіжностей:
Статеві особливості – опитані жінки значно гостріше фіксують проблеми з нічним відпочинком: сумарно 42% із них заявили про негативну динаміку, причому 17% вказали на суттєве погіршення якості сну. Серед респондентів-чоловіків цей показник є нижчим – загалом 33% скаржаться на погіршення. Водночас понад половина опитаних чоловіків (52%) не помітили жодних змін у своєму сні з початку року, тоді як серед жінок таку стабільність констатують лише 41%.
Вікові розбіжності – найбільш виснаженими виявилися респонденти середнього віку: у категоріях 30–44 роки та 45–54 роки зафіксовано найвищі рівні погіршення сну – сумарно 41% та 44% відповідно. Натомість наймолодша група (18–29 років) демонструє відносно найкращу ситуацію: тут зафіксовано найнижчий рівень суттєвого погіршення (8% при загальному показнику 14%), а також найбільшу частку тих, у кого сон суттєво покращився (4%). Крім того, саме молоді респонденти найчастіше вагалися з оцінкою – 13% обрали варіант «важко відповісти».
Регіональна специфіка – найскладніша ситуація з нічним відпочинком спостерігається серед опитаних у Східному та Центральному регіонах, де зафіксовано пікові показники суттєвого погіршення сну: 20% та 19% відповідно. Опитані з Півдня також демонструють дещо вищий загальний рівень негативної динаміки (сумарно 41%). Натомість респонденти у Києві почуваються найбільш комфортно: тут зафіксовано найменшу частку тих, чий сон суттєво погіршився (8% при загальному показнику 14%), і одночасно найвищий показник помірного покращення – 11% (при загальному показнику 7%).
Аналіз поточних підходів до планування життя та великих витрат фіксує відсутність єдиної домінуючої стратегії поведінки серед респондентів, що відображає пошук індивідуальних способів адаптації до невизначеності. Найбільшу групу становлять опитані, які демонструють гнучкість: 32% респондентів зазначили, що поєднують обидва підходи залежно від конкретної ситуації – намагаються жити повноцінним життям або перебувають під впливом «синдрому відкладеного життя».
Водночас майже третина респондентів (31%) перебуває під впливом «синдрому відкладеного життя» – вони свідомо заморожують великі покупки, навчання чи серйозні життєві кроки до настання кращих або стабільніших часів. Протилежну, більш активну життєву позицію займають 23% опитаних: вони намагаються жити повноцінним життям тут і зараз, не відкладаючи важливі рішення чи фінансові витрати на майбутнє. Не змогли визначити власну життєву стратегію 14% респондентів.
Аналіз відмінностей у підходах до планування життя та великих витрат залежно від статі, віку та регіону проживання опитаних виявляє кілька розбіжностей:
Статеві особливості – респонденти-чоловіки дещо частіше схильні до проявів «синдрому відкладеного життя»: 34% проти 29% серед опитаних жінок. Натомість жінки демонструють більшу гнучкість та частіше намагаються балансувати: 35% респонденток зазначили, що поєднують обидва підходи залежно від ситуації (серед чоловіків цей показник становить 27%). Орієнтація на стратегію «тут і зараз» в обох групах практично однакова (23% та 24%).
Вікові розбіжності – саме наймолодша група опитаних (18–29 років) найбільше підпадає під дію «синдрому відкладеного життя»: 42% із них заморожують важливі кроки та покупки до кращих часів (це найвищий показник серед усіх категорій, загальний показник становить 31%). Крім того, молоді респонденти найменше серед усіх налаштовані жити «тут і зараз» – лише 18% (при загальному показнику 23%). На противагу їм, опитані віком 55 років і старше демонструють найбільшу зваженість (лише 24% відкладають життя на потім) або ж намагаються діяти за обставинами (36%). У категорії 30–44 роки зафіксовано найвищу готовність ризикувати та не відкладати рішення – 27% респондентів цієї групи живуть сьогоденням.
Регіональна специфіка – опитані з Півдня виявилися лідерами за рівнем песимізму або обережності: 41% опитаних у цьому регіоні фіксують у себе «синдром відкладеного життя», і лише 17% намагаються жити повноцінно вже зараз. Високі показники очікування кращих часів демонструють респонденти на Заході (35%) та Сході (34%). Повністю протилежну модель поведінки фіксує Київ та Центр: тут зафіксовано найвищий рівень прагнення жити «тут і зараз» – по 29% опитаних (при загальному показнику 23%). Водночас респонденти у Північному регіоні та столиці виявилися найбільш адаптивними, адже по 38% із них поєднують обидві життєві стратегії. На Півночі також зафіксовано найвищий рівень тих, хто не зміг визначитися з відповіддю – 24% (при загальному показнику 14%).
Нагадаємо, на третій рік повномасштабної війни у ВООЗ підрахували, скільки українців перебувають у групі ризику розвитку психічних розладів. Аналітики «Слово і діло» цьогоріч у травні надіслали запит до МОЗ і з’ясували, з якими психічними розладами українці зверталися до лікарів до та під час вторгнення.
Що стосується стресу, то одне з попередніх соціологічних опитувань показало, що українська молодь відчуває екстремально високий рівень стресу через мобілізацію. Тим часом лікарі попереджають, що психологічна та соціальна реабілітація українських дітей після війни буде тривалою.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»