Обережне НАТО: як Україні розвивати подальші стосунки з Альянсом

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

На 14-й день героїчної оборони України проти російського загарбника все більш зрозумілою є проста істина – НАТО не збирається брати участь у будь-яких сценаріях допомоги Україні щодо відбиття атаки агресора.

Також в Альянсі дали чітко зрозуміти, що найочікуваніше прохання від України - «закрити небо» - не має перспектив, адже означатиме прямий контакт із військами Росії. Цього в НАТО найбільше не хочуть. Чому – питання відкрите, адже за військовим потенціалом держави Альянсу набагато перевершують армію РФ. Ймовірно, справа не лише у страху, але й у значно більш стратегічних задумах.

На жаль, Україні доводиться платити високу ціну, відбиваючи атаки з Росії, особливо, коли йдеться про перевагу ворога у повітрі та у ракетних військах. Тим не менше, генсек НАТО Єнс Столтенберг дав жорстку відповідь – Альянс зробить все, щоб запобігти поширенню війни за межі України. «Це могло б бути навіть більш небезпечним та більш руйнівним, і спричинити навіть більше людських страждань. Тож ми заявили про те, що ми не маємо наміру втручатися в Україні, ані на суходолі, ані в повітряному просторі України», - заявив він.

Залишається зрозуміти, що саме Україні робити у цій ситуації, особливо, якщо згадати, що курс на інтеграцію до безпекового союзу закріплений у Конституції.

НАТО з Україною?

Так чи інакше, країни НАТО в останні декілька тижнів активно допомагають оборонним озброєнням для ЗСУ. Країни-члени Альянсу запровадили безпрецедентні санкції стосовно Росії – і про це також слід пам’ятати і українській владі, і українському народові.

30 років Незалежності: як змінювалося ставлення українців до членства в НАТОЧленство України в НАТО в 2002 році підтримували 32 відсотки українців, у 2021 році – 47,8 відсотка.

Звісно, після агресії Росії кількість прихильників інтеграції до НАТО в усіх регіонах України зросла в рази. Це закономірна реакція, коли наша держава, опинившись сам на сам із могутнім ворогом, шукає підтримки у таких же могутніх союзників. Проте, як показує практика міжнародних відносин – швидких рішень у подібних глобальних питаннях годі й чекати.

Тож небажання НАТО поділитися своїми засобами ППО та літаками в українському суспільстві – як на найвищому рівні, так і серед пересічних громадян – стало сприйматися як суцільна «зрада». З’явилися конспірологічні теорії про те, що керівництво НАТО якимось чином зацікавлене у відчайдушному протистоянні українців армії РФ, а ще – євроатлантичні чиновники нібито суцільно корумповані зв’язками із Кремлем, тож побоюються витоку компромату, який товстими папками лежить на робочому столі у Путіна.

Страхи Альянсу

Страхи колективного НАТО не сильніші за страхи кожної окремої держави-членкині оборонного союзу. Першими у воєнному плані почали панікувати країни Балтії та Польща. Остання вже вчора виявила бажання поділитися всіма наявними в неї військовими літаками старого радянського авіапрому, аби підтримати воєнну міць України.

Таку поведінку поляків не сприйняли в США. Вочевидь, НАТО дотримується такої ж позиції. Адже Польща, надаючи свої винищувачі Україні, хоче отримати взамін новіші аналоги з США або інших держав, щоб захистити своє небо у разі можливого нападу.

Вочевидь, на такий розвиток подій, коли серед держав-учасниць НАТО розпочнуться дискусії та розбрат, і розраховували у Кремлі. Щоправда, в РФ не розраховували на значний супротив України, а у нинішніх обставинах саме цей фактор є набагато більш вагомим аргументом для сусідніх держав-партнерок, аніж неперевірена на справі славнозвісна стаття 5 колективного договору НАТО про гарантії безпеки.

Нові безпекові конфігурації

Саме тому війна Росії проти України вже стала випробовуванням для НАТО. І, вочевидь, не лише для цієї міжнародної організації. Україні наразі недоцільно бодай якось «ображатися» на бездіяльність Альянсу. Це неповоротка за своєю структурою організація, яка не зможе діяти швидко навіть у разі нападу на якусь із держав-членів Альянсу.

У яких країнах проводили референдум про членство в НАТОРеферендум про вступ в НАТО проводили п'ять країн – Іспанія, Угорщина, Македонія, Словаччина і Словенія.

Наразі Україна може сподіватися на двосторонні домовленості й шукати партнерів не лише серед держав НАТО. Однозначно, як у гарантів так званого «Будапештського меморандуму» - наша держава має повне моральне право вимагати у США та Великої Британії надавати нам більше допомоги. Проте ці дві держави вже допомагають, а от воювати замість українців точно не будуть.

Після війни зміниться сама архітектура безпекових альянсів. НАТО чекає суттєве внутрішнє реформування, тоді як Україна має подбати не лише про приязні взаємозв’язки з Альянсом, але й сформувати свій власний оборонний союз. При чому, після перемоги над ворогом Україна стане головним «кістяком» такого оборонного союзу, а сам договір буде включати в себе зрозумілий та дієвий механізм загальної мобілізації військ союзників у разі будь-яких агресивних дій стосовно будь-якого з учасників.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал