Вогонь на випередження: до чого призведе нове загострення на Донбасі

Читать на русском
Денис Поповичжурналіст

У середу, 3 березня, так звана «народна міліція ДНР» отримала від російських кураторів дозвіл «відкривати вогонь на випередження» по українських військах. На тлі все щораз більшої напруженості на лінії розмежування це рішення остаточно руйнує те крихке перемир'я, яке трималося на Донбасі з кінця липня 2020 року. Імовірність військового загострення на сході України стає все більш реальною.

Режим повного і всеосяжного припинення вогню діяв на Донбасі з 27 липня минулого року. Тиша іноді переривалася пострілами, проте сторони майже не зазнавали втрат, що дозволяло, зокрема, президенту Володимиру Зеленському говорити про істотне просування до миру. Як відомо, саме припинення війни на Донбасі було важливою передвиборчою обіцянкою пана Зеленського.

Однак «Слово і діло» ще наприкінці липня минулого року пророкувало, що перемир'я рано чи пізно буде порушено. Адже мирний план Зеленського ґрунтувався на виконанні Мінських угод. Модальність Мінська-2 вигідна Російській Федерації й є абсолютно неприйнятною для України. Повне виконання наявного комплексу заходів становить небезпеку для політичного майбутнього Зеленського.

По суті, президент зробив серйозну помилку, вирішивши рухатися в руслі Мінська-2 і не запропонувавши власний сценарій врегулювання конфлікту на Донбасі. Україна не може собі дозволити виконати Мінські угоди, а Росія – не бажала вносити в них вигідні для Києва зміни. Це закільцьовувало ситуацію і неминуче призводило до зриву будь-яких спроб домовитися.

Так воно, зрештою, і вийшло. У середині лютого глава української делегації в Тристоронньої контактній групі (ТКГ) Леонід Кравчук визнав, що перемир'я де-факто зірвано. 19 лютого РНБО України, разом з накладенням санкцій на сім'ю кума Володимира Путіна, Віктора Медведчука, фактично дозволила українським бійцям на фронті, в разі загрози своєму життю, відкривати вогонь без узгодження з командуванням.

Своєю чергою, 3 березня, російські куратори дозволили так званій «народній міліції ДНР» стріляти по українських військах «на випередження». Того ж дня уповноважений представник Росії в ТКГ Борис Гризлов заявив, що Україна «провокує військову ескалацію конфлікту» і звинуватив Київ в анулюванні «більшості узгоджених раніше гарантій безпеки».

Всі ці взаємні випади відбуваються на тлі гострої снайперської війни і численних свідчень про перекидання військ до лінії розмежування з одного й з іншого боку.

Безумовно, сторони можуть домовитися про нове перемир'я, але поки ці домовленості будуть базуватися на чинній редакції Мінська-2, будь-яке перемир'я рано чи пізно буде зірвано. Це зачароване коло позбавляє мирні переговори будь-якого практичного сенсу.

Тому все більшої ймовірності набуває військовий сценарій розвитку подій. Його слід розглядати в комплексі з тиском на Віктора Медведчука і з трансфером влади в Росії, про початок якого раніше заявила Служба зовнішньої розвідки України у своїй Білій книзі.

Не секрет, що потенціал Збройних сил України істотно перевищує можливості так званих «корпусів» «ДНР» і «ЛНР», і в протистоянні один на один українська армія, швидше за все, здобула би перемогу. Ситуацію на користь «республік» може змінити лише пряме втручання російської армії, однак якщо його виключити, шанси на успіх силової операції різко підвищуються.

Той факт, що жорсткі санкції, запроваджені проти кума Путіна, так і залишилися без відповіді з Кремля, може говорити про те, що вертикаль в Кремлі почала хитатися і українська влада може розраховувати на те, що російська армія вступить в гру не відразу, дозволивши підрозділам ЗСУ вклинитися на територію, контрольовану ОРДЛО.

Початок такої операції буде дуже легко пояснити, наприклад, більш частими обстрілами з боку бойовиків. При цьому українська армія завжди зможе зупинити своє просування і закріпитися на нових позиціях, якщо побачить, що «відпускники» і «їхтамнети» готові перейти через кордон і повторити щось подібне до Іловайська 2014 року. На широкомасштабне вторгнення російська армія навряд чи зважиться, побоюючись запровадження нової порції серйозних санкцій.

Тому можливим результатом локальної операції може стати гучна перемога ЗСУ. Наприклад, повернення під контроль України якогось великого населеного пункту. Після цього можна сідати за стіл переговорів і підписувати Мінськ-3, але вже на більш вигідних для України умовах.

Але є одне застереження – і від нього залежить реалізація цього сценарію. Йдеться про керованість силовиками – і конкретно армією – особисто Путіним. Показово, що коли нещодавно, 23 лютого, на російський «День захисника вітчизни», Володимир Путін покладав вінок до могили Невідомого солдата біля Кремлівської стіни, єдиним «топом», який опинився поруч із президентом РФ, був міністр оборони Сергій Шойгу. Журналісти кремлівського пулу відзначають, що традиційно в Олександрівський сад 23 лютого разом із президентом приходить «вся політична еліта Росії». Цього разу представників еліти поряд із господарем Кремля не виявилося. Що викликає закономірні запитання...

Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».

Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps

ЧИТАЙТЕ у VIBER

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал