Протести в Білорусі, що виникли через незгоду з офіційними результатами президентських виборів, стрімко підійшли до точки кипіння. Почалися сутички з правоохоронцями, використання «коктейлів Молотова», з'явилися поранені, затримані й загиблі. Ситуація дедалі більше нагадує український Майдан січня-лютого 2014 року. Однак українцям не варто поспішати з підтримкою або осудженням подій у Білорусі. Для Києва вигідніше максимально довго зберігати нейтралітет і підтримати переможця, коли стане зрозуміло, в який бік хилиться чаша ваг.
Білоруський Майдан стрімко пройшов шлях, на подолання якого українським революціонерам у 2013-2014 році знадобилося 2 місяці. Протягом якоїсь доби протести в Білорусі, що спалахнули через незгоду з офіційними результатами президентських виборів, переросли в сутички з правоохоронними органами. Зводяться барикади, пішли в хід «коктейлі Молотова», з'явилися перші жертви. Протести почалися не тільки в Мінську, але й в інших містах Білорусі. Робочі великих підприємств оголосили про початок страйку.
Як відомо, на виборах президента Білорусі переміг беззмінний лідер цієї країни протягом останніх 26 років – Олександр Лукашенко. З огляду на специфіку білоруського режиму, ніхто в цьому результаті не сумнівався (важливо ж не хто виграв, а як підрахували). Як ніхто і не сумнівався в тому, що цей результат у будь-якому разі не буде прийнятий громадянами країни, багатьом з яких банально набрид незмінний президент.
Майдан, як спосіб зміни влади, яка не бажає йти сама, близький для багатьох громадян України. Тому не дивно, що багато українців усім серцем підтримали б дії білоруського народу. Проте «топити» проти Лукашенка слід з великою обережністю. А на офіційному рівні бажано взагалі дотримуватися строгого нейтралітету, обмежуючись закликами «сісти за стіл переговорів». Остаточно підтримувати варто лише явного переможця, зрозуміло, коли він визначиться.
Ситуація з Білоруссю занадто неоднозначна.
Вибори президента Білорусі: хронологія подійУ Білорусі 9 серпня відбулися президентські вибори. ЦВК каже про перемогу Олександра Лукашенка, в країні масові протести й затримання.
Це для громадян Білорусі, Олександр Лукашенко – узурпатор, який намертво вчепився в президентське крісло. Але для України – це мінімум людина, яка надала нам допомогу в складні дні 2014 року. Не можна забувати про те, як в перші тижні російської агресії, коли українська армія потребувала буквально всього, білоруси протягом кількох тижнів організували безперебійне постачання до України авіаційного палива, зробленого з російської нафти (росіяни, зі зрозумілих причин, від постачання відмовилися).
З Білорусі до нашої країни прибували також автомобільні акумулятори, електродвигуни, що приводять в рух вежі танків і БМП, а також цінні оптичні прилади – біноклі, приціли, монокуляри. Але найсуттєвішим внеском було постачання вироблених в Мінську вантажівок МАЗ. Надалі ліцензійне виробництво цих машин було налагоджено на потужностях корпорації «Богдан», після чого українсько-білоруські вантажівки «МАЗ-Богдан» почали надходити в розпорядження ЗСУ.
Крім того, на початку війни Олександр Лукашенко твердо запевнив, що Україні не варто побоюватися вторгнення з боку Білорусі (і слова свого дотримав). Далі саме «бацька» надав Мінськ в якості переговорного майданчика для врегулювання конфлікту на Донбасі. І зовсім не провина Лукашенка в тому, що ці переговори досі не принесли ефекту.
Безумовно, однією рукою допомагаючи Україні, Олександр Лукашенко завжди озирався вбік РФ. Зокрема, у 2017 році Білорусь стала однією з небагатьох держав, які не підтримали український варіант резолюції ООН з приводу порушення прав людини в анексованому Росією Криму. У тому ж році на території Білорусі були затримані українські громадяни Павло Гриб (пізніше він був переправлений до Росії), Олександр Скиба (прибув до Мінська на ділові переговори) і Павло Шаройко (раніше очолював пресслужбу ГУР Міноборони України).
Однак ці дії можна було пояснити, найімовірніше, бажанням Лукашенка всидіти на двох стільцях, ніж будь-якими агресивними планами щодо України. До того ж пізніше затримані в Білорусі українські громадяни були повернуті на батьківщину.
Отже, Олександр Лукашенко – щонайменше не ворог Україні. А ось ким для нашої країни буде той, хто прийде в результаті ймовірної перемоги білоруського Майдану – велике питання. Справа в тому, що Росії може бути дуже вигідно повалення Лукашенка. В останні роки «бацька» активно пручався поглинанню Білорусі Росією, в рамках остаточного формування так званої Союзної держави. Та й взагалі відносини між Білоруссю і РФ через незговірливість Лукашенка в останні місяці важко назвати гладкими.
Будь-який з тих, хто прийде замість «бацьки» може виявитися на порядок більш поступливим (і не факт, що з основними білоруськими опозиціонерами вже не проведена відповідна «робота»). А далі – тиха анексія Білорусі і російські війська на північному кордоні з Україною, в 250 км від Києва. Це стратегічний «напівкотел», що ставить нашу країну в дуже непросте становище.
Саме тому Україні потрібно почекати деякий час, не переходячи на чиюсь сторону. Інакше можна сильно помилитися і Білорусь з доброзичливо налаштованого нейтрала може перетворитися для нас у найлютішого ворога.
Денис Попович, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»