Є закони й закони. Той законодавчий акт, який отримав назву «антиколомойського», звичайно, належить до законів-віх. Не в тому сенсі, що він особливим чином організовує правовий простір і знаменує прорив до вершин інституційного будівництва. Просто знімає частину важливих питань.
Торпедовано уявлення про політичну всемогутність Ігоря Валерійовича Коломойського. Він людина, звичайно, важлива в наших розкладах, але зовсім не така важлива, як йому б хотілося бути та як би йому хотілося показати. Усього п'ять осіб у фракції «Слуги народу» потягнулися до кнопки «проти», коли вирішувалася доля закону. При обіцяній і продемонстрованій підтримці Юлії Володимирівни лише 13 голосів на користь Коломойського знайшлося в «Батьківщині». Кремлівські підкинули 29, але це взагалі фу для записного революціонера й борця з російською агресією зразка 2014 року. А більше й немає нічого, хіба що хтось із підгодованих «просачкував» пленарне засідання або боязко утримався, вважаючи за краще відкрито не світитися, що теж дуже показово.
Рада ухвалила «антиколомойський закон»: як голосували нардепиАнтиколомойський закон підтримали 270 народних депутатів, 51 проголосував проти. Жодного голосу не дали Батьківщина й ОПЗЖ.
Це не означає, що амбіції охолонуть і гра припиниться, не на того напали, але колишнього грізного враження найяскравіший з вітчизняних олігархів не справляє. Тут його особиста заслуга незаперечна: що за Порошенка, що за Зеленського він стартував із претензією на провідні ролі в державних справах, але азартний гравець у «чапаєва» весь час брав у Коломойського верх над непоганим шахістом. На його тлі холоднокровний катала Рінат виявляється щоразу більш вдалим.
Знято питання про наявність «беніної» руки, яка керує президентом. Справа навіть не в пропагандистських зусиллях противників кандидата, а потім – президента, які намагалися запевнити всіх, що хлопець-то несамостійний. Вочевидь, інтереси Зеленського й Коломойського на етапі кампанії збігалися, і міркування про серйозні заслуги Ігоря Валерійовича в історії нинішнього президентства зовсім не позбавлені підстав. Контекст передвиборчої боротьби не залишав сумніву, хто були цими базовими одиницями в «1+1», які так вдало об’єднали зусилля. Зеленському вдалося піти від надмірного впливу старшого партнера і не застрягти в позі подяки.
У цьому є, звичайно, якийсь елемент батьковбивства. У міфології цей акт символізує дорослішання, а воно нашому недосвідченому президентові, який все ніяк не наважується розвернутися в лідерській ролі й норовить притулитися до фігури сильного політичного супутника, зовсім не завадить. Коломойський і Богдан в якості таких опор, які виконують одночасно функцію розгінних ступенів, виконали. Дивишся, прийде й черга Єрмака, і Зеленський припинить бути заручником своїх хворих залежностей. Якщо, звісно, захоче, а коли захоче – якщо зможе. Досвід з Ігорем Коломойським показує, що це зрештою не страшно і навіть, певним чином, захопливо.
А для громадян, які звикли шукати прості відповіді на непрості питання, ця повчальна історія дружби-відштовхування Зеленського і Коломойського – приклад того, як складна відповідь виявляється не тільки більш правильною, але й куди більш цікавою, ніж нудне маркування чорним, білим, зрадою, перемогою, що передає тужливу палітру не стільки політичного життя, яке, справді, не блищить, скільки внутрішній світ його описувачів.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»