«Сіли-встали» з Максимом Бужанським, або чи потрібна в Раді рідка фракція

Читать на русском
Сергій БережнийЖурналіст

Йтиметься про речі досить серйозні, але почну я з Максима Бужанського.

Взагалі-то я не вважаю депутата Бужанського персонажем, гідним пильного спостереження. Я звичайно не приділяю надмірної уваги учасників медійно-політичних перфомансів, які старанно і бурхливо імітують власний вплив на поточний порядок денний, але далі імітації так і не йдуть. Або йдуть, але до справи не доходять.

Бужанський якраз із таких – серед нардепів фракції «Слуга народу», які так і не розвинулися до індивідуальної політичної суб'єктності він підкреслено помітний, але для ситуаційного аналізу точно так само не цікавий, як і вони. Образно кажучи, якщо парламентська фракція – це нехай не особливо розумна, але все-таки голова, то Бужанський на цій голові – шишка. Зовні, визнаю, досить помітна, але на внутрішній рух думки ніяк не впливає. І для мого розгляду тому абсолютно не цікава. Тобто в шишці, звичайно, теж можуть йти якісь процеси, але вони представляють інтерес для зовсім іншої області медицини.

Однак для наочного розбору деяких цікавих тем приклад Максима Бужанського може бути корисний, і навіть дуже.

А теза, що займає мене, – це гіпотеза про політичну природу фракції «Слуга народу».

У листопаді минулого року я вже мав нагоду відзначити в колонці «Фракція на швидку руку», що «... партійний список «Слуги народу» складався вкрай спішно і на безпрецедентно вільних принципах – з огляду на те, що партія тоді існувала тільки на папері, нічого іншого чекати не доводилося. У результаті у фракції СН сьогодні є досить жорстке організаційне ядро, яке має забезпечувати її працездатність, і намотаний на це ядро аморфний конструкт зі стразиків, гілочок і ганчірок, які тримаються на соплях і пластиліні і потрібні для зображення кількості мандатів, необхідних для голосування у Верховній раді».

Активний центризм: чому «Слуга народу» знову змінює ідеологіюПартія Слуга народу оголосила своєю ідеологією український активний центризм. Таке визначення на з'їзді партії дав глава партії Олександр Корнієнко.

Процитоване спостереження належало до функціональної структури «фракції монобільшості», але не зачіпало її політичну природу. Якраз на прикладі Максима Бужанського цю природу можна спробувати показати.

Ось випадок, коли Бужанський демонстративно залишився сидіти, тоді як всі інші «слуги народу» встали, щоб вшанувати хвилиною мовчання пам'ять Небесної сотні. Не сумніваюся, що Бужанський навмисно спровокував обурення на свою адресу. Він зовсім не дурень, а тому наслідки своїх дій передбачити здатний. Саме тому тема для демонстрації була їм обрана вкрай чутлива, тож осічки не дала би при жодному розкладі.

Витівка, дійсно, спрацювала. Причому обурення громадськості звалилося не тільки на самого Бужанського (що йому й треба було, оскільки шишка не може дозволити собі зменшуватися в розмірах), а й на всю «фракцію монобільшості» – і це був уже бонус, заздалегідь прорахувати який було трохи складніше, хоча теж можливо.

Тобто в результаті вийшло, що вся фракція, яка сумлінно вшанувала пам'ять Небесної сотні хвилиною мовчання, опинилася під вогнем громадського осуду через те, що в неї не встав один-єдиний Бужанський. Запам'ятаємо це.

Через якийсь час лідер фракції Давид Арахамія повідомив журналістам у кулуарах, що Бужанський під могутнім суспільним тиском тепер згоден правильно вставати і сідати. А на питання, чи доклала фракція до впливу на Бужанського руку (або що там у неї в такому разі), Арахамія спокійно зауважив, що для цього не було необхідності, тому що громадськість сама відмінно впоралася з набиванням Бужанського до потрібного обсягу і очікуваний результат вже досягнуто, тож навіщо фракції цим перейматися.

В описаній ситуації характерний саме спокій, з яким лідер фракції коментував ситуацію. Арахамія виразно показав, що сприймає скандальєра Бужанського як щось досить самостійне в сенсі не тільки ухвалення рішень, але й несення відповідальності за них. Фракція теж, як він дав зрозуміти, сприймає Бужанського як цілком самостійну бойову одиницю. Самостійну настільки, що вона вже вміє сама за необхідності прибирати за собою таке інше, не привертаючи для цього інший, вибачте, дивізіон.

Такий розслаблений підхід досить нетрадиційний і для пострадянського політикуму, і для пострадянського виборця. Електорат звик сприймати типову парламентську фракцію як сутність досить цільну і пірамідально структуровану, тобто – авторитарну за природою. Виборець знає, що якщо такій сутності піддати знизу, то пендель, якщо він достатньо сильний, з високою ймовірністю дійде до верхівки піраміди, і там що-небудь або блимне, або ікнеться, або навіть посиплеться.

«Слуга народу», навпаки, демонструє досить виражену ліберальну природу, для якої пендель знизу конкретно Бужанському залишається пенделем знизу тільки для самого Бужанського. Претензії прилетіли особисто до нього, а вся фракція отриманий особисто їм пендель на себе не бере. Не бачить для цього підстав. На верхівку імпульс не пішов.

Для виборців, які звикли до зовсім іншої (авторитарної) природи політичних угруповань, прийнятий «монобільшістю» «інноваційний» підхід здається, я думаю, дратівливим і диким. Виборці звикли, що фракції і партії ходять пафосним ладом, нехай навіть постійно не потрапляючи в ногу і в ритм маршових барабанів. В їхній уяві аморфний і навіть рідкий «слуга народу», який не марширує під барабани, а відверто хлюпається під шелест дощу, взагалі не ототожнюється з фракцією або партією.

Водночас саме така «ліберальна» за своєю природою політична структура більш пристосована до виживання в ситуації швидких змін. Вона може швидко адаптуватися, обтікати перешкоди, здатні наглухо зупиняти більш «жорсткі» політичні суті, і перетравлювати по шматках ті завдання, які не вдається перетравити цілком. Бізнес-спільнота, до речі, вже давно знає силу і можливості подібних структур (згадаємо хоча б «бізнес у стилі фанк» Нордстрема і Ріддерстрале). Тож чому б справді не перенести їх переваги і в політику?

Саме тут дискурс перестає бути томним, оскільки відповідь на це питання відома: «ліберальні» структури значно складніше в управлінні «зверху», оскільки будуються вони «знизу» і значну частину ініціативи (і відповідальності) залишають саме «внизу».

Але наша «Слуга народу», як всі пам'ятають, будувалася «зверху», «внизу» в неї тоді не було геть нічого. І управляється вона – і в частині стратегії, і навіть в частині тактики – як і раніше, «зверху». Це вступає в протиріччя з її власною аморфною природою, яка погано передає будь-який жорсткий сигнал, що управляє – що «зверху», що «знизу». Тобто, якщо Бужанський у цій системі перебуває внизу, то дістати його знизу пенделем багато простіше, ніж зверху запотиличником. Це дефект конструкції номер один.

Кому час до Трускавця. Колонка Леоніда ШвецяЗброя зриву турборежиму і розколу монофракції знайдена, і на зміну первісній ейфорії приходить усвідомлення відчутних меж власних парламентських можливостей.

Два: «Слуга народу» функціонує у вертикально відбудованій і цілком авторитарній за природою державній системі. Її завданням є принципове реформування цієї державної системи. Для цього державна система повинна отримувати сигнали, які вона здатна сприйняти та інтерпретувати. Тобто авторитарні. Навіть надліберальний демон Саакашвілі, коли йшлося про реформи, миттєво перетворювався в демона надавторитарного. І це не було парадоксом: цілеспрямоване реформування держави дійсно вимагає тимчасового посилення централізації управління нею, навіть якщо кінцевою метою реформи є децентралізація. Жорсткість структури держави робить її зручною для реалізації єдиної стратегії (в нашому разі це стратегія реформування), тоді як ліберальна аморфність політичного середовища дає можливість для реалізації безлічі стратегій приватних. Тому «Слуга народу» (в її нинішньому вигляді) для ефективного реформування держави Україна (в її нинішньому вигляді) концептуально непридатна. Це дефект конструкції номер два.

І, нарешті, дефект конструкції номер три. Україна атакована Росією і перебуває в стані війни, в дужках – гібридної, – але все одно війни. Для перемоги у війні необхідні ті ж жорсткість і ефективність в реалізації ухвалених військових стратегій. Тому я відчайдушно сподіваюся, що «Слуга народу» не надумає поширювати свою аморфність ще й на військову сферу. У 1917 році подібний експеримент був уже поставлений «наказом №1» Петроради, який скасував вертикаль підпорядкування в колишній царській армії і запровадив у ній демократію з елементами анархії. І за тиждень армії просто не стало.

Будь-якій інновації, у тому числі політичній, свій час. У «ліберальної» політичної структури буде блискуче майбутнє, якщо для неї вдасться створити адекватне політичне середовище. Але це середовище ще далеко не створене, а тому «ліберально-рідинна» «Слуга народу» і здається настільки недоречною серед політичних опонентів, які давно і безповоротно «кристалізувалися».

Тому для ефективного руху вбік реформ у Верховній раді категорично необхідна «Слуга народу 2.0». Нинішня аморфність може забезпечити пасивну виживаність фракції, але не дає їй працювати як надійному провіднику стратегій.

Етап, коли фракція дозволяла Бужанському сидіти або лежати на його розсуд і реалізовувати його персональні забаганки на шкоду загальній єдиній стратегії, закінчився, коли «монобільшості» стало бракувати голосів для ухвалення ключових реформаторських законопроектів. Якщо нічого в такій ситуації не робити, «монобільшості» загрожує природна для «ліберальних» за своєю природою систем дисоціація на «мономеншість» (аж до Бужанського, який окремо сидить).

Дозволю собі резюме. Ідея була забавна, дякую, але її час минув, і вона більше не працює. Тепер «Слузі народу» необхідний рефакторинг. Яким буде його результат, чи буде це чергова інновація або крок назад, до більшого консерватизму – не хочу гадати, тому що країні потрібна не прикольно влаштована фракція в парламенті, а практична імплементація системних реформ паралельно з успішним протистоянням агресії Росії.

А коли це вийде, нова задача не змусить себе чекати. Викликів вистачає.

Що ж стосується Бужанського та його ігор у «сіли-встали», то особисто мене, на моє полегшення, це не стосується.

Сергій Бережний, спеціально для «Слово і Діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...