Шайбу, Петре, шайбу! Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Президентські вибори насуваються з невідворотністю і якось навіть безпардонно. Їм, схоже, начхати, чи готова до них країна та учасники, чи належним чином одягнені й напомаджені, чи хтось іще борсається в спідньому, збираючись із думками та екипіруванням.

Юлію Тимошенко не звинуватиш у неповороткості. Активно тестується новий імідж: була сільська вчителька, тепер нібито досвідчений експерт із надможливостями. Так-так, щось із «Месників», усі ж хочуть помсти, а вже як вона хоче! Ставляться білборди в усій країні, організований огляд сил, він же – їх наочна демонстрація. Їй дуже зараз потрібно вичавити все зі свого шансу, буквально конче, 2024-й узагалі за горизонтом цілепокладання, й, загалом, правильно.

Хто найвідповідальніший серед лідерів президентських рейтингівМи вирішили порівняти, чи збігається рівень підтримки українцями електоральних лідерів з рівнем їх відповідальності, згідно з нашим моніторингом.

Табір влади, якщо ось це все можна якимось чином об'єднати однією назвою, відповідає внутрішнім розбратом та образою на невдячний народ. Президент не проти змінити прем'єра, який відбився від рук, але не бачить необхідних вістів на цих самих руках. Дуже ображається, що «зрадофіли» не цінують його ранні сивини та безвіз. Прем'єр побачив змову проти себе й уряду з боку президентських силовиків і погрожує викриттями, дуже ображений. Генпрокурор хоче на місце прем'єра й не розуміє, як можна не помічати видатних успіхів його нинішнього відомства. Міністр внутрішніх справ хапає за ґудзики випадкових перехожих і розповідає їм свій ексклюзивний рецепт повернення окупованого Донбасу, дивується, чому його слухати не хочуть, зате безперервно сварять поліцію. Столичний мер і одночасно голова президентського блоку ображається на киян, яким весь час не вистачає то води, то доріг, і про всяк випадок прикидає свої варіанти висунення в президенти.

Одним словом, демонструють чудеса згуртованості та злагодженості колективної дії, яка, звичайно, гарантує Петру Порошенку нову перемогу. Претензії до напівворогів, нездатних оцінити управлінські таланти «команди», доповнюються риторичним: а хто б впорався краще?

Кого українці бачать майбутнім президентомМи проаналізували відразу чотири спільних соціологічних дослідження за 2016-2018 роки щодо 18 політиків, які претендують на президентське крісло.

Прекрасне, до речі, запитання, на яке із задоволенням відповідають прихильники тієї ж Тимошенко, а також шанувальники Гриценка, Ляшка, Бойка, Рабіновича та Зеленського з Вакарчуком. І не кривляться. Вільна країна, прості звичаї, прикре політичне тло, на якому навіть миші отримують моральне право міркувати про свої президентські перспективи. І те, що в нас дійшла справа до мишей, безсумнівна заслуга чинної влади, яка задала й міцно утримує планку на цьому рівні.

Претензії до нетямущого, невдячного або, чого вже, тупого народу – маленька, але важлива деталь, яка логічно доповнює образ, відповідає всім цим характеристикам керівництва. Успішним популярним лідерам не потрібно дорікати своїм громадянам, головне, вони знають: у жодному разі дорікати не можна. А думка, ніби такі закиди роблять нетямущих тямущими, невдячних вдячними, а тупих розумнішими, може прийти лише до особливо обдарованого начальства, яке ми й маємо в своєму розпорядженні.

Ні, правда, хотілося б подивитися політтехнологічно цинічні й сухі викладки, як ниття з приводу неправильних виборців збільшує число правильних. Можливо, в цьому є якесь хитре, невидиме неозброєним оком раціональне зерно, яке в потрібний момент дасть дивовижні сходження, й ми будемо вражені результатами й потоптані в своїй невірі. Вдаряться об землю зрадофіли й перетворяться на прекрасних порохо- чи якихось там ще ботів.

Топ-20 політиків, яких українці обрали би президентом протягом останніх двох роківМи вивчали, як змінювалася електоральна підтримка більш ніж двох десятків політиків, що могли б стати президентом, порівнявши дані 14 досліджень двох соціологічних компаній.

Поки ж згадуються шкільні роки, коли бідолашні вчителі, а частіше затуркані життям вчительки, не здатні впоратися з буйними дитячими звичками, вичитували клас, ось там неодмінно було про тупість і невдячність. Виглядало це, пам'ятається, соромно й жалюгідно у виконанні дорослих. Правильна ж відповідь була відома і їм, і нам, малим дітям: взявся не за свою справу, не розраховуй не лише на любов, а й на розуміння та навіть на бажання розуміти й приймати. Коли, наприклад, математичка особливо розпалювалася й не чула за своїм криком нікого і нічого, ми на задній парті з Вовкою Морозовим починали скандувати: «Шайбу! Шайбу!». І замовкали, коли в подиві замовкала вона. Було дуже смішно. Не діти, а сволота, чесне слово.

Зараз по обидва боки умовної лінії, що розділяє владу й громадян, дорослі, до чортиків втомлені від невдач люди, з купою претензій один до одного й сильною взаємною нелюбов'ю. І якось не до веселощів. Аби до крику не дійшло.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...