Мало знайдеться в Україні й навіть на Донбасі людей, які б були настільки відданими Віктору Януковичу, як Ганна Герман. Вона, наприклад, досі вважає, що з нього вийде хороший губернатор Донецької області, якщо вдасться домовитися. А в її передачі на телеканалі NewsOne глядачам поставили запитання: «Якби перед вами зараз стояв вибір – обрати минулу злочинну владу або нинішню, за кого б ви проголосували?» – й від 92%, а голосували десятки тисяч людей, отримали відповідь: стару. Забагато виходить навіть для любителів авторської передачі Герман і навіть якщо уявити, що лічильник голосів спеціально накручували.
Поки захоплено воюють між собою порохоботи зі зрадофілами, десь паралельно існує світ, в якому «фахівці» визнають В'ячеслава Піховшека найкращим політичним експертом, а Вадима Карасьова та Костянтина Бондаренка – найкращими політологами України. Поки в одному світі обговорюють «Кіборгів», у гугл-пошуках за 2017 рік якихось немов інших українців лідирують четвертий сезон «Фізрука» та реаліті-шоу «Холостяк». І, звичайно ж, це світ ніякий не «російський», а якраз український, навіть якщо він іншій частині українського світу різко не подобається.
Скоро вже чотири роки, як частина українського світу із захопленням перелилася в світ російський, і можна собі лише уявити, наскільки складніше рухалися б зміни в країні, які й без того, м'яко кажучи, не прявляють прудкості, якби питома вага громадян, що ностальгують, залишалася на довоєнних показниках. Але й залишилися цілком помітні та активні. Влада, яка навіть пишається, коли її називають хунтою, жодного дискомфорту їм не створює. Ну, по-перше, тому й пишається, що ніяка не хунта, а називання ніби свідчить про її безкомпромісність і рішучість, яких і близько немає. По-друге, не створює дискомфорту тим, хто ностальгує, тому що якісним чином від попередників не відрізняється і з їхніми уламками та прямими послідовниками продуктивно співпрацює, хоча політично позиціонує себе повним антиподом.
Скандал у прямому ефірі: Мураєв назвав Євромайдан «державним переворотом»Після виступу народного депутата Євгена Мураєва ввечері 29 листопада в ефірі програми «Український формат» велика частина запрошених політичних діячів пішли зі студії.
І подітися від цієї частини українського світу, що ностальгує, нікуди не можна. Тобто можна, звичайно, дотримуючись нескладних правил психологічної та інформаційної гігієни, максимально обмежити ймовірність перетину з ним, але проблему це не знімає. Співвідношення, питома вага різних частин українського світу поки зовсім не на користь прогресу. І це, знову ж таки, не стільки питання кількості, скільки якості. Якщо нову Україну представляють Порошенко, Яценюк чи Парубій, то стара має всі підстави приосанитися. Тимошенко з Ляшко? Ще краще.
Бойко або Рабінович, а то й сам Віктор Федорович можуть існувати як альтернатива, реальна або умоглядна, лише ось таким «реформаторам», що зависли між небажанням щось змінювати й необхідністю змінюватися. Піховшека не існує в координатах майбутнього, жоден тюнинг не дозволить Герман або Тимошенко здаватися сучасними на тлі лідерів, що оперують дійсно сучасними поняттями й не уявляють себе поза сучасними цінностями. А в просторі «Янукович плюс» – легко, й навіть із великою часткою впевненості, тому що в цій каламутній воді вони, як і раніше, є найспритнішими рибами.
Україн дійсно багато, звести їх до однієї ні в кого не вийде, й робити цього не треба. Краще не витрачати час на те, щоб показувати фіги іншим, а свою зробити кращою. І якщо вона дійсно буде кращою, ностальгія ставатиме дедалі недоречнішою. Як туга за олів'є та чорно-білим телевізором.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»