Чи запрацює в Україні система масового декларування доходів

Олександр Радчукполітолог

Другий рік поспіль в урядових кабінетах обговорюється ідея запровадження загальнообов'язкового декларування доходів для всіх громадян України. Метою такого задуму є необхідність ретельнішої роботи з платниками податків, а головне – боротьба із тіньовими доходами українців.

Втім, вголос про такі речі мало хто з чиновників наважується сказати. До того ж, спроба змусити українців задекларувати свої статки матиме дуже серйозні наслідки для політичного майбутнього кожного, хто б не взявся за реалізацію цієї ідеї.

Навесні уряд доручив Мінфіну, ДФС, НБУ, НАЗК, НАБУ та Мінсоцполітики розробити законопроект про загальне декларування доходів і витрат фізичних осіб, а також про податковий контроль із використанням непрямих методів за відповідністю доходів і витрат громадян. Про розробку відповідного законопроекту йдеться в документі «План пріоритетних дій уряду на 2017 рік».

Вже влітку ситуація кардинально змінилася. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що уряд не підтримає ідею про запуск системи загального декларування доходів у середньостроковій перспективі. «Ми не підтримуємо. Ця система запроваджена не буде», – сказав глава уряду.

А може, не треба?

Зміна настроїв та нерішучість в уряді пояснюється неоднозначним сприйняттям ідеї декларування доходів у суспільстві. Українці були шоковані статками та майном народних депутатів, чиновників та суддів, які вони внесли до своїх електронних декларацій згідно з новим законодавством про боротьбу з корупцією.

Гройсман прокоментував впровадження загального е-декларування для фізосібГлава українського уряду Володимир Гройсман заспокоїв фізосіб, заявивши, що загального е-декларування не буде.

Щоправда, крім резонансу, інших суттєвих наслідків для більшості декларантів так і не було. Національне агентство з питань запобігання корупції поки дуже повільно аналізує дані в е-деклараціях високопосадовців, хоча кілька справ після відповідних перевірок таки були передані до правоохоронних органів.

Загальнообов'язкове декларування мало б стати одним із пріоритетних завдань податкової політики уряду. Про це йшлося в проекті бюджетної резолюції на 2018-2020 роки. Як би не заперечував очільник уряду, Міністерство фінансів таки вносило пропозицію запровадити загальне декларування фізичних осіб про доходи та витрати вже в 2019 році.

Сама ідея начебто є логічним продовженням податкової реформи та дієвим механізмом боротьби з тіньовою економікою. Насправді, без її втілення українське суспільство не зможе сподіватися на успішне проведення інших реформ, зокрема пенсійної та медичної.

Слід також зазначити, що українці дуже неохоче розповідають державі про свої статки. За офіційними статистичними даними, в Україні зараз нараховується 16,3 мільйона працюючих осіб. За даними ДФС, щорічно декларують свої статки лише 500-600 тисяч осіб. Це близько 3-4% серед усього працездатного населення. Наприклад, у США цей рівень сягає більше 80%, в економічно розвинених країнах цей показник не знижується на рівень, менший за 70%. Тож загалом, якщо дійсно йдеться про подолання корупції на всіх рівнях, самої ідеї загальнообов’язкового декларування навряд чи вдасться уникнути.

Сховатися в тінь

Рівень тінізації української економіки за останні кілька років досяг топових значень. Проте, за даними Міністерства економічного розвитку, ця тенденція йде на спад.

Так, у 2015 році рівень тіньової економіки досяг показника в 42% ВВП. У 2016-му – вже 38%. І хоча динаміка на перший погляд позитивна, однак це майже вдвічі більше, ніж у країнах ЄС.

В Ernst&Young повідомили про погіршення ситуації з корупцією в УкраїніУ 2015 році Україна в цьому рейтингу була сьомою за рівнем корупції, у 2017 році наша країна опинилася на першому місці.

Експерти підтверджують: перевищення тіньовою економікою рівня в 30% від ВВП засвідчує, що ситуація кризова, адже в економіці функціонує система відтворення тіньових відносин.

І навіть такі цифри занадто оптимістичні, відзначають економісти. За різними методиками підрахунку, їх діапазон може коливатися в межах від 45 до 68%. Тобто більша половина економіки працює «самостійно», оминаючи будь-які зв'язки із державою.

Причина такого явища прихована не лише в політичній кризі, революції та війні на Донбасі. Вона значно глибше, її витоки криються в самій філософії побудови ділових взаємовідносин між державою і суспільством. Непрямими причинами також є корупція, високий податковий тягар, відсутність дешевих кредитів і доступу до іноземних капіталів, слабке залучення інвесторів, складна система бухгалтерського адміністрування бізнесу.

Так, для українців піти «в тінь» – це не правило життя, це один із методів виживання. «У тіні» опиняються всі: і власники бізнесу, і наймані робітники, які заради більших прибутків погоджуються на отримання зарплати «в конверті». В такій ситуації програють всі, адже ключова мета сплати податків – побудова ефективної й дієвої держави, здатної брати відповідальність за створення якісніших умов для всіх співгромадян.

Почати все з нуля

Почати боротися з тіньовою економікою Україні рекомендують і в ЄС, і заокеанські партнери в США. Це й не дивно: наприклад, у середньому рівень тінізації в країнах ЄС коливається в межах 18-21%.

Фіскальні органи не зможуть відстежувати доходи без «нульової» декларації – експертПолітолог проаналізував ситуацію з е-декларуванням та пояснив, чому абсолютно для всіх громадян доведеться запровадити нульову декларацію.

Показник у 50% тіньової економіки в світі вважається таким, за якого сама держава вже не справляється зі своїми функціями. Це аж ніяк не означає відсутність ділової активності, що ми й спостерігаємо в дійсності: навпаки, з урахуванням показників тінізації вітчизняної економіки та потенційної купівельної спроможності рівень ВВП України вже зараз є одним із найбільш розвинених у світі й випереджає багато країн з економікою, що розвивається. Тож проблема дійсно комплексна й вимагає ухвалення серйозних рішень як з боку держави, так і бізнесу.

Одним із перших кроків, який мав би вирішити проблему високої тінізації української економіки, могло стати запровадження так званої «нульової декларації». Відповідний законопроект був зареєстрований у Верховній Раді ще на початку 2016 року. Йдеться про такий собі акт податкової амністії, згідно з яким усі громадяни України мають задекларувати наявні статки та майно без обов’язкового підтвердження джерел своїх доходів.

У процесі обговорення документ викликав дуже багато критики з боку юристів та громадських активістів. Депутати навіть пропонували встановити мінімальний податок на задеклароване майно в 5%. При цьому визначити вартість активів, з яких потрібно платити цей податок, декларант мав би самостійно. А ДФС заборонити відмовляти в прийнятті такої декларації. Таким чином, сплата податку на задеклароване майно перетворюється на профанацію, адже ніхто б не став оцінювати свої статки належним чином.

Дві головні дискусійні норми документа – можливість легалізувати корупційні доходи та відсутність механізму декларації готівкових коштів, яких, за оцінками експертів, «під матрацами» в українців може бути від 50 до 80 мільярдів доларів. Зрештою законопроект наприкінці 2016 року відкликали, проте від самої ідеї не відмовилися.

Головна перепона на шляху до загальнообов’язкового декларування – занадто складна процедура збору даних та їх перевірки. Враховуючи низький загальний рівень фінансової грамотності пересічного українця, державі доведеться витратити шалені кошти на проведення інформаційної кампанії та запровадити інститут фінансових консультантів, що, втім, ще не гарантує позивного результату.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...