Цього липня минуло рівно два роки з дня запуску реформи МВС. Розпочалася вона із набору, підготовки та випуску патрульних поліцейських: 4 липня 2015 року на Софійській площі в Києві урочисто склали присягу дві тисячі правоохоронців. Саме з них розпочався загальнонаціональний експеримент із запуску нової сервісної служби в усіх містах України.
Дійсно, від самого початку архітектори реформи вбачали основний зміст нової поліції саме в «сервісній службі». Аналогом мала стати славнозвісна американська модель 911. Окрім того, після Революції Гідності суспільство вимагало знищити каральну функцію колишньої міліції та її спецпідрозділів – «Беркута», «Барса», «Грифона» та інших. Щоправда, їхня місія непомітно перейшла до Нацгвардії – військового формування з правоохоронними функціями, що належить до системи МВС. Ще більш грізної структури, аніж колишній «Беркут».
Втім, щось пішло не так. Окрім сервісної служби, поліцейські поки що не змогли виконати головну функцію – дати громадянам відчуття безпеки та захищеності на вулицях. Уже не кажучи про приборкання злочинності.
Ще дві складові – розкриття злочинів та порядок на дорогах – взагалі лишилися за дужками поліцейської реформи. На дорогах панує справжня махновщина з тачанками на литовських номерах. Тоді як найважливіша складова із розслідування злочинів – марудна робота, якою займалися кваліфіковані опери, –залишилася фактично нереформованою. Старі кадри пішли в результаті процесу люстрації та переатестації, а нових кваліфікованих кадрів бракує.
Незмінний міністр
Окрім патрульної поліції, яка вже працює на вулицях 34 українських міст, в структурі Нацполіції працюють ще 5 підрозділів: кримінальна поліція, особливого призначення (КОРД), поліція охорони, досудового розслідування та спеціальна поліція.
Два роки Національній поліції: що обіцяли правоохоронцям політики2 липня 2015 року була офіційно створена Національна поліція України. Вже за два дні перші патрульні вийшли на вулиці столиці. В зв’язку з цим «Слово і Діло» вирішило пригадати, що за останні два роки встигли пообіцяти з приводу поліції українські політики і що насправді виконали.
Головним ідеологом поліцейської реформи був незмінний із 2014 року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Попри критику, міністру таки вдалося оновити структуру, змінити філософію функціонування правоохоронних органів. Хоча йому закидають паралельне створення нової каральної структури на базі Нацгвардії, популізм та непрофесіоналізм та волюнтаризм у кадрових призначеннях.
Втім, у впливовості Авакова сумнівів немає: він один із небагатьох лідерів «Народного фронту», якому вдалося не так сильно розгубити свій рейтинг і завоювати авторитет серед інших політичних гравців. Рівень відповідальності щодо виконання обіцянок міністром за більш ніж 2 роки на посаді становить 49%, що є досить непоганим результатом.
Потрібно також відзначити один аспект: реформа Нацполіції потужно фінансується з держбюджету. Минулого року було виділено майже 15 мільярдів гривень, цього року – 16,6 мільярда.
Експатам тут не місце
Успіх реформі МВС пророкували ще й тому, що нею мали займатися колишні грузинські реформатори. Втім, за два роки з ключових посад у Нацполіції пішли всі запрошені міністром експати.
В травні 2016-го без особливого публічного розголосу у відставку подала перша заступниця міністра внутрішніх справ України Ека Згуладзе, яку призначили на цю посаду ще в грудні 2014 року. Свої зусилля Згуладзе спрямувала на створення Нацполіції України, запуск патрульної служби, під її контролем відбувався набір на конкурсній основі нових поліцейських. Крім того, саме за ініціативою грузинської команди було ухвалено рішення про суттєве підвищення зарплат новій поліції.
Вже в листопаді того ж року з посади очільниці Нацполіції пішла Хатія Деканоїдзе, натякнувши на суттєві проблеми в запровадженні поліцейської реформи. «Я не виносила сміття з хати, я державна людина. Але вважаю своїм обов'язком звернутися до політиків на всіх рівнях, починаючи з народних депутатів і закінчуючи найвищими кабінетами. Не можуть і не мають призначення у правоохоронних органах узгоджуватися з політиками. Не можуть і не мають політики використовувати сили правопорядку для захисту своїх політичних інтересів», – заявила тоді Деканоїдзе, додавши, що її «повноважень і волі було недостатньо для різких змін».
2 роки реформі МВС: що сьогодні являє собою Національна поліція«Слово і Діло» проаналізувало стан реалізації першого етапу реформи МВС – впровадження нової Національної поліції в Україні.
Значних іміджевих втрат нова Нацполіція зазнала в результаті двох гучних інцидентів. Перший стався в лютому 2016 року, коли під час переслідування автомобіля BMW в Києві патрульні застосували табельну зброю й убили 17-річного підлітка. В результаті поліцейського Сергія Олійника, який застрелив пасажира фатальної BMW, заарештували й вручили йому повідомлення про підозру в перевищенні службових повноважень, в замаху на умисне вбивство та в умисному вбивстві.
Наступний трагічний випадок стався наприкінці 2016-го в Княжичах. Досі незрозуміло, з яких причин і внаслідок яких дій правоохоронці з різних підрозділів Нацполіції просто перестріляли один одного. Загинули 5 поліцейських.
Обидва ці випадки стали «холодним душем» для керівництва Нацполіції. За гарною обгорткою вилізла купа недоліків, що закінчувалися трагічними випадками. Схоже, саме неможливість змінити перебіг реформи й стали основними причинами, чому грузинські реформатори залишили свої посади в Нацполіції. Прикметно, що самі вони не вважають реформу провальною, втім, публічно говорити про слабкі місця в системі також не поспішають.
Кадровий голод
Ще одне болюче питання – переатестація та брак кадрів для служби в патрульній поліції. Нетривалий період «медового місяця» із селфі з поліцейськими швидко минув, оголивши цілу низку проблем у роботі нових правоохоронців. Для багатьох із них ці неприємні моменти в роботі стали справжнім випробуванням, і природньо, що патрульні почали звільнятися з роботи.
Заміну знайти все важче. Особливо до підрозділу кримінальної поліції, де потрібні не лише знання, але й особливі навички в оперативній роботі, веденні розслідувань. До того ж не всім під силу опанувати таку професію, з огляду на надважкі психологічні навантаження.
Частково проблему має вирішити створення Поліцейської академії Національної поліції України. Про початок роботи нової структури оголосив голова Нацполіції Сергій Князєв. Перший набір складе 500 поліцейських, а в подальшому планують приймати по 1-1,2 тис. курсантів. Втім, цей крок хоч і цілком виправданий, проте досить таки запізнілий з огляду на обставини, в яких опинилася реформа МВС. Починати сагу з Поліцейською академією потрібно було рівно два роки тому.
Занадто «сервісна» служба?
За два роки поліція й справді стала ближчою до людей. Щоправда, цей факт може цілком розглядатися і як недолік, адже багато в чому дії патрульних не мають жодної правоохоронної функції, а радше нагадують агентство з допомоги в кризових ситуаціях. Особливо помітною безпорадність правоохоронних органів є в ситуаціях із розслідуванням резонансних злочинів. Тоді як рятувати імідж реформи намагаються за рахунок «хороших історій» із гарними фіналами.
В червні цього року міністр Арсен Аваков на своїй сторінці в Facebook розповів зворушливу історію про порятунок зусиллями чотирьох поліцейських потенційного самогубці в Луцьку. «Хлопець, який влаштував ситуацію, вже в порядку, й четверо луцьких патрульних – молодці. Відзначу нагородою за мужність, спритність і чесну позицію небайдужого поліцейського», – написав міністр у своєму блозі.
Недобір у столичній Нацполіціі становить понад 17%У другому півріччі збираються провести конкурс, в ході якого будуть шукати нових поліцейських і дільничних офіцерів.
Та чи говорять такі історії про високу довіру до поліцейських? У квітні Арсен Аваков відзвітував про неухильне збільшення довіри українців до Нацполіції. Приводом стали дані соціологічного дослідження компанії Taylor Nelson Sofres (TNS), яка опитала громадян у 12 українських містах. Так, у березні 2017 року 43,5% опитаних респондентів були впевнені, що вони довіряють самій структурі Нацполіції, а довіра до Патрульної поліції виявилася ще вищою – 53%. Однак українці так і не почули іншої статистики – показників рівня злочинності та розкриття злочинів. У оприлюдненому звіті генпрокурора розкриття злочинів у 2016 році склало менш ніж 30%. При цьому в 2013 році розкривалося 45% від усіх облікованих злочинів, в 2014-му – 44%, в 2015-му – 39%. Загалом у 2016 році було зареєстровано 1 мільйон 124 тисячі 401 кримінальне провадження.
Цікавими є дані іншого соціологічного дослідження, яке проводив КМІС у грудні 2016-го щодо рівня довіри українців до різних соціальних інститутів. За даними соціологів, патрульній поліції довіряли 25,6%, тоді як не довіряли 41,7%. Повну довіру до Нацполіції, згідно з даними соцопитування, висловили лише 4,1% респондентів.
Арсен Аваков забув вказати й ще одні важливі цифри в соціологічному дослідження, дані якого він презентував на своїй сторінці в Facebook: 37,3% серед опитаних респондентів вважають, що патрульна поліція служить керівникам органів влади. Ще до 41,7% зросла частка впевнених в обслуговуванні Національною поліцією інтересів органів влади. Це й не дивно: згадаймо останній інцидент із застосуванням сили проти громадян та ветеранів АТО, який стався в Кіровоградській області під час одного з рейдерських захоплень аграрного підприємства. Чи справді загони спецпризначенців діяли в інтересах закону – поки що питання дискусійне.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»