Загальноприйнятим є твердження, що путін має параноїдальне світобачення, яке, цілком можливо, бере початок із його КГБівського минулого та підсилюється його індивідуальними психологічними рисами, а згодом і тривалим досвідом одноосібного правління. Відповідна деформація підказує, що вороги оточують, а свої плетуть змови. Доводиться жити, підозріло озираючись на всі боки. Країна, яка більше чверті століття перебуває під керівництвом такого лідера, заражена його параноєю і регулярно ловить привидів хворої уяви. Але побудована в цьому ключі державна політика і справді створила навколо чималу кількість ворогів: якщо ви вважаєте когось ворогом і поводитеся щодо нього, як до ворога, він, зрозуміло, ворогом і стає.
Іронічним є той факт, що в 1996 році, коли розпочався московський період кар’єри володимира путіна, який зрештою привів його до президентського крісла, вийшла знаменита книга співзасновника компанії Intel і бізнес-візіонера Енді Гроува «Виживають тільки параноїки». Там ще підзаголовок: «Бійтеся конкурентів, які можуть в одну мить змінити правила гри». Навряд чи путін читав цю працю, хоча перший російський переклад з’явився ще в 2003 році. Параноїк на чолі росії всіх, хто віддалено нагадував конкурентів, прибирав за власними, а не за книжковими міркуваннями. І так, це дозволило йому вижити при владі стільки довгих років.
Ось тільки головна думка Гроува, яку він намагався донести до керівників серйозних бізнесів, полягала в тому, що важливо не пропустити ті зміни, які дозволять конкурентам, що виявилися більш сприйнятливими до інновацій, обійти вас. Все-таки він писав не про політику, де питання конкуренції вирішуються часом радикальними заходами, включаючи кулі та отруту. Як керівник корпорації «Росія» путін якраз боїться змін і заганяє країну в неконкурентоспроможний стан. Вже загнав.
Зараз багато заговорили про перелом, який, схоже, настає у війні. Це не різкий злам, як буває в результаті виграної великої битви, а результат накопичення численних невеликих змін, які в сукупності створюють картину тихої, але незворотної трансформації траєкторії конфлікту. У сенсі незворотності це так, перелом, але поступове наростання змін краще описується геометрією перегину.
Сеанс викриття царя. Колонка Леоніда ШвецяПутін втрачає контроль над росією, але при цьому погрожує новими ударами по Україні. При цьому останні атаки рф були майже на межі можливостей.
У Енді Гроува якраз є поняття «стратегічна точка перегину». Після її проходження колишні правила, що приносили успіх, не просто не працюють, дотримуючись їх, ви, ваша структура, прискорюєте деградацію і прямуєте до катастрофи. До такої якісної зміни призводить вплив певного чинника, «сили 10X», яка вдесятеро сильніше, ніж зазвичай, впливає на обставини.
У російсько-українській війні такою силою 10X виявилося стрімке зростання роботизації. Поява FPV-дронів, розвідувальних БПЛА та морських безпілотників у промислових масштабах знівелювала значення переваги в бронетехніці, артилерії та живій силі, на які робила ставку росія. Системне масштабування українських дальнобійних ударів по НПЗ, складах, логістичних вузлах та оборонних підприємствах зруйнувало сприйняття війни як локалізованої виключно на території України. Перед росією постало завдання захисту своїх величезних просторів засобами ППО, яких, як і боєприпасів до них, ще треба пошукати.
Переваги воюючої сторони з недосяжним тилом перейшли до України з виробництвами, розміщеними на території союзників. Перехід Заходу від разових поставок озброєння до довгострокових оборонних угод з Україною руйнує російську стратегію вичікування моменту, коли ця допомога вичерпається і ресурсна перевага Росії дасть про себе знати вирішальним чином. Так, тепер вона в певному сенсі, нарешті, воює із Заходом, про що постійно говорила і чого так побоювалася. Таку ресурсну боротьбу Росія не витримає. Наступним фактором військової переваги, новою силою 10X, стає штучний інтелект (AI), можливості роботи з яким у росії також дуже обмежені.
Противник намагається долучитися до «дронової гонки» і часом виривається вперед, як це сталося з нарощуванням виробництва «гераней», але його адаптивні та військово-технічні можливості значно поступаються спільним зусиллям України та її союзників. Економіка, яку в тій частині, що обслуговує оборонний сектор, кілька років штучно підстьобували грандіозними бюджетними вливаннями, вже хрумтить від структурних перекосів і меж виробничих можливостей.
Покручена «скрєпа». Колонка Леоніда ШвецяУказ Зеленського з дозволом для путіна провести парад 9 травня – одна з наймасштабніших, найрезонансніших та найуспішніших інформаційно-психологічних операцій України.
Цікаво, що для стратегічних «тихих» переломів характерний когнітивний лаг: усвідомлення, що перелом, перегин відбувся, зазвичай приходить заднім числом. Карта начебто не фіксує великих змін, є навіть деякі успіхи, і лише пізніше підкрадається відчуття, що щось йде не так. Інерція старої стратегії за цей час відкидає від конкурентів ще далі. Зусилля з надолуження згаяного стають непосильними.
Нинішнє відчуття змін відображає наслідки зусиль, що докладалися, з наростаючою інтенсивністю, протягом останніх кількох років, коли набирав обертів український оборонний комплекс і одна за одною підписувалися угоди про військово-технічне співробітництво із західними компаніями та державами. Що важливо, нові угоди продовжують підписуватися. Росія, молодець, своєю дикою поведінкою зуміла переконати Захід у своїй величезній небезпеці та необхідності різко наростити військовий потенціал – свій і України як його вже невіддільної і при цьому найбільш бойової частини.
Власне, ось цю думку і намагаються зараз донести до путіна Зеленський, якого зі зрозумілих причин у росії чути не хочуть, і наші європейські союзники, які знають обсяги власних вкладень у машину опору російській агресії: правила гри змінилися, варто подумати про зупинку, точка перелому пройдена, далі буде тільки гірше. Прийняти цю думку путіну, який зробив головну в житті ставку на цю війну, неможливо. Він перепробує всі доступні засоби ескалації в спробі досягти недосяжного, і це означає, що на Україну чекає новий важкий період, щодо цього не варто помилятися.
Але попереду приз: нам доведеться побачити, як виглядає, що буває з країною, яка розбиває собі голову, вперто влітаючи у стратегічний глухий кут. А не страждали б на параною, жили б, як люди.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»