Намагаючись розібратися, що стоїть за новими погрозами путіна на адресу України, не можна не звернути увагу на очевидну обставину: нічим подібним Україну не налякати, бо все, що могли росіяни у своїх спробах нас придушити, вони вже використали. Жодна комбінація старих засобів та способів їх застосування нічого істотно не змінить. Намагаючись продемонструвати якусь особливу силу, путін лише підкреслює власну безсилість. Відчуття безсилля викликає новий напад бажання страшенно всіх налякати, з тими ж результатами. І так по колу.
Найсмішніше, що про це, щоправда, своїми словами, вже пишуть навіть придворні кремлівські аналітики. Є такий журнал «Росія в глобальній політиці». Колись він намагався вийти на рівень високоякісної міжнародної експертизи і навіть співпрацював з Foreign Affairs, але з часом, як у них там заведено, зайняв недвозначну «державну» позицію. Досить сказати, що журнал видає Рада з питань зовнішньої та оборонної політики – зыбрання інтелектуалів, готових обґрунтовувати геополітичні фантазії свого фюрера, і цю організацію, як і редакційну раду, очолює Сергій Караганов, той самий, що в інтерв’ю Такеру Карлсону в січні цього року висловлювався за удар ядерною зброєю по Познані, щоб Європа схаменулася і перестала підтримувати Україну. Для повноти картини слід зазначити, що до редакційної ради входить і Сергій Лавров, розум, совість і честь російської дипломатії.
У ЦПД пояснили ціль погроз росії знову вдарити по КиєвуНові погрози росії вдарити по Києву є спробою виправдати подальший терор щодо цивільного населення, заявили в ЦПД.
І ось у цьому видатному виданні минулого тижня вийшов текст «Чавунна проза реальності» авторства Василя Кашина, директора Центру комплексних європейських та міжнародних досліджень Вищої школи економіки, людини, яка, мабуть, не є останньою в тому співтоваристві. Деякі уривки просто варті цитування: «Війни не можна вести з метою полегшити психологічні травми та керуючись надіями й мріями. Деякі події та незворотні процеси в Україні відбулися ще до початку СВО. Можна до нескінченності сперечатися, як так сталося, звинувачувати Леніна, Хрущова та помилки пострадянської росії, але до війни ці історичні суперечки не мають жодного стосунку».
Або ось: «Мета «ліквідації антиросійського режиму» в Україні на поточному етапі принципово недосяжна без повної військової окупації всієї країни (включно із західною частиною) на тривалий термін. Для росії це технічно неможливо. Отже, ця мета може розглядатися лише як вкрай довгострокова, але в рамках СВО вона нереалізована і не повинна згадуватися».
Ні, автор, звісно, не дозволяє собі засумніватися в доцільності того, щоб спочатку розпочинати війну, бо без неї «Україна все одно стала б «анти-росією», але дещо пізніше, зберігши всі території, ресурси та економічний потенціал, що зробило б її в рази небезпечнішою». Але в подальшому продовженні війни Кашин сенсу не бачить:
Медведєв став рідше погрожувати світові ядерною зброєюДмитро Медведєв майже втричі рідше став погрожувати ядерним ударом з боку росії. Детальніше про його ядерний шантаж – на інфографіці.
«Чи можемо ми досягти істотно кращих результатів, якщо, як пишуть багато відомих авторів, продемонструємо «волю», «почнемо воювати по-справжньому», «перестанемо стримуватися», «об’єднаємося заради перемоги тощо»? Ні, розраховувати на такі якісно інші результати у нас немає твердих підстав». Не знайдено ні тактичних, ні технічних рішень для подолання позиційного тупика, отже, вже зараз потрібно фіксувати результат і припиняти. Зрозуміло, він говорить про припинення на тих умовах, які путін озвучив Трампу в Анкориджі, але – припиняти.
Не можна не помітити, що текст з’явився на сайті журналу 21 травня, а заява російського МЗС про те, що рф «приступає до послідовного нанесення системних ударів по підприємствах українського ВПК у Києві» та «центрах прийняття рішень» з’явилася 25 травня. У статті Кашина розглядається і цей варіант розвитку подій:
«Ілюзорні міркування про «справжню війну», вирішення проблеми позиційної кризи за рахунок ескалації ударів по Україні, починаючи з дещо зів’ялої зараз «секти свідків розбомблених мостів»... Реальність така, що російські удари по Україні вкрай потужні, і вони здійснюються на максимальному рівні російських можливостей… Єдиним доступним росії варіантом ескалації війни в Україні без застосування ядерної зброї є перехід до систематичних ударів по системі українського управління. Поставивши собі таке завдання, росія могла б знищити будівлі критично важливих для управління Україною відомств, вбити сотні важкозамінних фахівців (наприклад, фінансистів, економістів, енергетиків тощо) і багатьох представників української еліти, включаючи самого Зеленського. Такі дії значно підвищили б рівень схвалення влади з боку російського населення, а також різко збільшили б вартість підтримки Києва з боку Євросоюзу. Але не призвели б до негайної поразки України і, загалом, слабо вплинули б на досягнення росією цілей війни».
Коли закінчиться війна: чи справді росія втрачає ініціативуСлова диктатора путіна про те, що війна скоро завершиться, можуть базуватися на хибних даних.
Залишимо осторонь те, що кремлівський експерт вважає завдання ліквідації української еліти здійсненним. Важливо, що він не бачить у цьому перспективи: «Досвід американської атаки на Іран у 2026 році показує, що знищення керівництва країни, яка заздалегідь створила резервний контур управління, може не привести до позитивних стратегічних результатів. Підсумком стає прихід до влади нового покоління більш активних, амбітних і радикально налаштованих лідерів».
Але ж і застосування ядерної зброї, як з’ясовується, не виручає: «Ядерний удар по Україні або неядерні удари по Європі переводять нас у русло ядерної кризи. Досвід холодної війни показує, що виходом із ядерної кризи, який дозволяє уникнути загальної катастрофи, є заморожування ситуації...тобто результат, який можна отримати вже зараз без ядерного ризику..Це не спосіб якісного поліпшення результатів СВО». Чорт, виходить, і від ядерки, обцілуваної московськими попами, користі мало.
І фінал: «Спеціальна військова операція – елемент нашого ширшого протистояння з Європою та (у меншій мірі) зі Сполученими Штатами. Цей елемент не повинен затуляти загальну стратегію протистояння...Не в наших інтересах безкінечно витрачати ресурси під Малою Токмачкою, переслідуючи уявні цілі». Мабуть, весь текст писався заради останньої фрази. Ця думка міцно засіла в мозку путінського оточення, і вони намагаються її так чи інакше донести до дідуся. Поки що не спрацьовує.
Ситуацію невдоволення в російських верхах описує й анонімний колишній високопосадовець із росії, чия стаття була опублікована в The Economist на початку травня: явно невдала війна більше не сприймається російською правлячою бюрократією як спільний із путіним проєкт. Це його війна, не їхня спільна. Назва тексту характерна: «Путін втрачає контроль над росією», інакше кажучи: втрачає хватку.
І тут ми підходимо до однієї з важливих причин ескалації. Так, як пише Кашин, це й спроба посилити схильне до розбіжностей схвалення з боку російського населення за рахунок демонстрації рішучості. Правда, мова в першу чергу не про ту перелякану мовчазну більшість, яка все схвалює, але дуже хотіла б повернення до довоєнного життя, це більше відповідь на заклики турбопатріотів до вождя проявити хлоп’ячий характер і «вдарити».
Однак не останнє міркування: показати тим, хто засумнівався, хто тут в росії втрачає контроль. Адже всі ці зрадницькі статейки цареві, зрозуміло, відомі, і дратують неймовірним чином, оскільки підривають віру в нього, великого і жахливого, в його хватку.
Знову перед нами порочне коло: війна викриває безпорадність путіна, але саме її він і намагається використати, щоб довести свою могутність. Цього разу – перед зрадливою свитою. З тим самим, без сумніву, чудовим результатом. Сеанс викриття триває. Україна відіграє в ньому вирішальну роль.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»