Влаштувавши нинішнє загострення, Володимир Путін, треба сказати, сильно зіпсував життя опозиції в Україні.
Особливо нервують представники проросійського спектру. Євген Мураєв, на своє велике невдоволення, фігурує в повідомленнях західних розвідок як потенційний намісник окупованих територій. Тепер без сумніву чекай на санкції. Ілля Кива в ефірі російських каналів істерично розповідає про різанину, яку готують депутатам від ОПЗЖ та членам їхніх сімей. Різанина не різанина, але у разі вторгнення на руках Іллю Володимировича тут носити точно не будуть, якось він це збагнув.
Абсолютно не при справах зі своїм порядком денним опинилася Юлія Тимошенко. В інших умовах соціальна проблематика грала б яскравими фарбами та іскрилася, і Юлія Володимирівна разом із ними, але супостат присунувся до кордонів, і «Батьківщина» випала з фокусу. Ідея створити уряд національної єдності та почати реалізацію підготовлених її партією програм прозвучала якось скоромовкою, велика вигадниця сама ані на секунду не вірила у свою ідею і не доклала жодних зусиль для її просування.
У складній ситуації опинився Петро Порошенко. На осінь-зиму готувався великий план вуличних акцій, який поєднував би захист лідера «Європейської солідарності» від судового переслідування та наступ на владу з вимогою імпічменту через невідповідність Зеленського кваліфікаційним президентським вимогам. Кремль своїми діями перетворив Банкову на центр жвавої дипломатичної активності, Володимир Зеленський став постійним учасником безпрецедентно напружених переговорів зі світовими та регіональними лідерами, що мимоволі зміцнює його у президентському статусі. Саме на його плечі лягло завдання розрулити важку військово-політичну кризу в тісній єдності з союзниками та за їхнього небувалого рівня допомоги.
Звичайно, у політичних супротивників завжди залишається можливість покритикувати «неправильного» президента або взагалі відмовити його діям у мінімальній свідомості, але це він, «неправильний», зараз у гущавині політичного життя та в об'єктивах світових ЗМІ. А програма-максимум, із підняттям хвилі на користь усунення Зеленського, взагалі втратила будь-яку доречність: награвати Путіну в цих умовах ще й внутрішньополітичну кризу, як не крути, неприпустиме свинство.
Водночас ініціатива об'єднання демократичних сил, що заздалегідь входила, мабуть, до плану опозиційного наступу, в обставинах навислої загрози агресії виявилася такою ж дивною, як тимошенківський «уряд національної єдності». З одного боку, Петро Порошенко, який природно зайняв місце лідера об'єднання, не міг не запросити до нього Володимира Зеленського: країна в небезпеці! З іншого боку, про яку взаємодію з владою може йтися, коли об'єднувач ходить під статтею про державну зраду. Знайшли способи уникнути участі в об'єднанні під Петром Тимошенко, Кличко та Гройсман, а Яценюк, Ляшко та Аваков його прикрасили. Загалом, не вийшло.
Тужити опозиції, тим часом, не доводиться. Нинішній рівень зовнішньополітичної напруги не буде вічним, і соціалка про себе неодмінно нагадає, і ще не раз. Влада багата на трухіних, гогілашвілі та на татарових, ніколи не буде проблем з нестачею нових гучних і соромних скандалів. Чи їм, тим, хто багато разів, будучи при владі, у скандалах фігурував, цього не знати? Щоправда, немає жодної гарантії, що на зміну черговим банкрутам виборець покличе їх, які в цій ролі вже побували, причому так переконливо.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»