Віцепрем’єр Стефанішина: «Якщо між Україною і США виникатимуть проблеми, вони точно не будуть пов’язані з Китаєм»

Читать на русском

Віцепрем'єр Ольга Стефанішина в інтерв'ю Слово і діло розповіла про стосунки України з Китаєм, трансформацію Східного партнерства та очікування від консультацій по Північному потоку-2.
Слово і діло

Віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина – не лише координує рух України до ЄС і НАТО, а й відповідає за виконання зобов’язань перед партнерами. Саме в неї доречно запитувати, що стоїть за емоційними висловлюваннями представників влади: від запитання Зеленського «Чому ми досі не в НАТО?» до пасажа Арестовича про подальшу переорієнтацію України від Європи на Схід. Які реальні перспективи зближення з Європейським союзом і НАТО має Україна сьогодні, що не так із виконанням двосторонніх зобов’язань і чи вдається Україні говорити з партнерами з позиції дорослого – в ексклюзивному інтерв’ю віцепрем’єр-міністра Ольги Стефанішиної для «Слово і діло».

Ви вже реагували на слова поки що чинної естонської президентки про неготовність України вступити до ЄС у найближчі 20 років. Мовляв, це сигнал про те, що саме Європа може бути не готовою до цього. А Україна, на ваш погляд, готова?

Моя суб'єктивна позиція полягає в тому, що тези, озвучені президенткою Естонії, спровоковані певним внутрішнім контекстом.

В Естонії відбувалися президентські вибори, також можливі зміни в керівництві НАТО, тому, ймовірно, певний скептицизм є елементом політичної гри.

Ми, українці, як волелюбна нація, зробили свій вибір у 2014 році. Для нас питання членства в ЄС і НАТО не залежить від прізвищ політичних лідерів. Звісно, ми зараз щасливі, що питання реалізації євроатлантичних, європейських прагнень є топ-пріоритетом президента Зеленського.

Ми вже настільки політично глибоко в процесі суб’єктивізації України, що я можу підтвердити: такі заяви не демотивують нас – вони лише дають нам можливість правильно реагувати.

Наприклад, ми впевнені, що Україна зараз точно готова до прийняття політичних рішень щодо ПДЧ, тому що чимало елементів ПДЧ впроваджуються в Україні.

В нас є річні національні програми, які за формою і за змістом відповідають плану дій щодо членства. Ми маємо статус партнера з розширеними можливостями НАТО. Україна вже бере участь у всіх видах міжнародних військових і невійськових навчань в рамках НАТО, разом з НАТО, ми й самі організовуємо такі навчання. 17 вересня в Одесі відбудуться спільні навчання України і НАТО, які ініціювала українська сторона, з питань захисту критичної інфраструктури. Процесу вдосконалення цієї готовності немає меж.

Але сьогодні ми говоримо про те, що політичні умови, для того, щоб прийняти це рішення, назріли і навіть перезріли. Якщо порівнювати нас із останніми десятьма країнами розширення НАТО, ми не є в унікальній ситуації.

І Сполучені Штати, й інші країни G7 говорять про те, що якщо і ухвалювати якісь рішення, які будуть стабілізувати безпекову ситуацію в регіоні і на континенті, то ПДЧ для України – це найменша інвестиція, яку можна зробити.

Як правильно відповісти на запитання «Чому ми досі не в НАТО?»?

Це запитання з великим історичним бекграундом.

Дійсно, ще у 2008 році чимало українських лідерів і політичних еліт вважали, що настала кульмінація тривалого євроатлантичного шляху України, а виявилось, що це – лише початок.

Україна вважає справедливим саме зараз спонукати міжнародну спільноту давати відповідь на це питання.

Сьогодні ми маємо один з найбільших бюджетів на безпеку і оборону, українська армія є однією з найбільш боєздатних, сьогодні ми ухвалили великий пласт законодавства, який відповідає натовським стандартам: лише за останні два роки ми впровадили одну третю з усіх впроваджених стандартів НАТО. Тому й виникає питання «чому ми досі не в НАТО?».

Сьогодні це рішення лежить, на нашу думку, виключно в площині політичного консенсусу. Спонукати до такого консенсусу своїми діями, реформами, політичною наполегливістю – задача номер один для нас. Це запитання є квінтесенцією багатьох процесів, які відбуваються зараз, історичного досвіду, який має Україна, і, скажімо так, початком дискурсу, який має відбуватися в усіх столицях НАТО.

Володимир Зеленський обіцяв українцям референдум щодо членства в НАТО. Подібні референдуми проводили лише 5 країн: Іспанія, Угорщина, Словенія, Словаччина та Македонія, причому у двох останніх – результати були визнані недійсними. Чи справді українцям потрібен такий референдум?

До того, як мова буде йти безпосередньо про прийняття такого рішення країнами Альянсу, мова не йде про такий референдум.

Якщо говорити саме про зріз волевиявлення народу – це дуже важливо, тому що в 2008 році один з контраргументів, щоб Україна не отримала ПДЧ, було, що країна розділена: немає єдності у підтримці членства України в НАТО.

Сьогодні ситуація кардинально інша. Буквально нещодавно були оприлюднені дослідження КМІС, в яких цього року підтримка руху України в НАТО має найвищі показники – більше 50% громадян України підтримують членство України в НАТО.

Тому йдеться не лише про народовладдя: результати референдуму слугуватимуть контраргументом для західних партнерів про те, що ані суспільство, ані політики не є розділеними щодо цієї мети.

А ще Володимир Зеленський дуже емоційно говорив перед виборами, що буде щодня записувати відеоролики для східних регіонів і переконувати, що НАТО – це добре. Ніхто щодня ролики не записує. Утім, президент підписав указ стосовно стратегії комунікації щодо НАТО. Якою саме буде комунікація? Чи вдасться, на вашу думку, переконати тих, хто проти?

Президент дуже відповідально ставиться до тих речей, які він обіцяє, і дійсно результатами дискусій, які відбувалися після тієї обіцянки, стала стратегія до 2025 року, яка була затверджена указом президента. Сьогодні на її реалізацію уряд має сформувати комплекс заходів.

Мова йде про спілкування з громадянами, про розвінчування міфів про НАТО – особливо в тих регіонах, де дуже потужні проросійські наративи, пропаганда, гібридні загрози, гібридна війна.

Елементом реалізації стратегії точно стануть відеоролики. Я впевнена, що все керівництво нашої держави – і президент, і прем’єр-міністр, і парламентарі – долучаться до цього процесу. Зараз ми створили спеціальну групу, яка напрацьовує конкретні пропозиції з такої комунікації.

Одна з ключових позицій: це не має бути формальний процес – це має бути великий пласт просвітницької діяльності. Не лише всередині країни, а й за її межами: у тій частині Альянсу, де інформації про Україну недостатньо багато, зокрема, у Франції, Італії, Іспанії, Португалії. Ми хочемо, щоб показники підтримки і розуміння нашого євроатлантичного курсу нашої країни зростали.

Зараз Україна активно заговорила про поглиблення стратегічної співпраці з Китаєм. Чи не заважатиме таке партнерство шляху до НАТО і з ЄС?

Я думаю, що тут справді потрібно відзначити два ключових елементи.

Перше – усі торгують з Китаєм. Є питання щодо дотримання правил чи-то формування спільних правил, якщо мова йде про вільний ринок, добросовісність і так далі. Але в будь-якій столиці, будь-якій організації Китай сьогодні з економічної і торгової точки зору посідає важливе місце. Україна в цьому не є винятком. Китай сьогодні став нашим найбільшим торговим партнером разом з Європейським союзом. Це – об’єктивна реальність, яка створюється не завдяки державі. Так розвивається український бізнес, це вигідно.

Друге – достатньо поширеним є міф про те, що Україна завжди обирає куди рухатись: спочатку дружба з Росією, потім курс на ЄС та НАТО, тепер починає розвиватися наратив про те, що ми будемо дружити з Китаєм. Тридцять років незалежності і відновлення тисячолітньої історії України свідчать, ми припинили шукати собі «пана» і будуємо взаємовигідні стосунки

Наша ідеологія полягає в суб’єктивізації. Україна є окремим незалежним суб’єктом зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. Ми є європейською країною і курс на євроатлантичну інтеграцію закладений в Конституції України, тобто, це вже неможливо змінити.

Відносини з Китаєм – це в першу чергу прагматичні економічні відносини. Звичайно, можуть викликати певне занепокоєння ситуації, пов’язані з економікою. Проблематика пов’язана з «Мотор Січчю», питання контрактів і угод, які були укладені в попередні десятиріччя …

Китайський кредит ДПЗКУ…

Так. Але це певний спадок, який ми маємо сьогодні.

Скажімо так, відносини з Китаєм, є прагматичними, бо вони є взаємовигідними і особливо важливими з точки зору того, що Україна взаємодіє з ЄС у напрямку зеленого курсу, зеленої трансформації, який передбачає декарбонізацію, скорочення викидів, які пов’язані з транспортуванням продукції. Тому з китайською стороною ми говоримо про те, щоб розміщувати на території України виробництва, виробляти продукцію з доданою вартістю. Тобто, це взаємовигідна історія.

Сам факт того, що я, як віцепрем’єрка з питань ЄС і НАТО, очолюю україно-китайську комісію, є основним політичним сигналом того, що в основі нашої зовнішньої політики лежить баланс збереження інтересів усіх гравців.

А в Штатах нормально сприймуть наші більш тісні взаємини з Китаєм?

Ви знаєте, в мене iPhone і на цих смартфонах завжди було написано: «Винайдено в Каліфорнії, зроблено в Китаї». Сполучені Штати теж торгують з Китаєм, це – велика геополітика.

Україна бачить себе, як країну, яка витримує баланс. Звичайно, дискусії бувають, але це певною мірою робочий процес. Він не є проблемним.

Якщо між Україною і Штатами виникатимуть певні проблеми, вони точно не будуть пов’язані з Китаєм.

Але чи можна говорити про баланс, коли спікер української делегації в ТКГ Олексій Арестович заявляє, що в разі посилення проросійських настроїв у Європі та на заході ми переорієнтуємося на схід? Це доречна заява? Як ви її оцінюєте?

Ну, ви знаєте, це Олексій. У нього дуже широкий розмах думок. Але є певна рамка, певна державна політика, яка формується достатньо тривалий час. Переорієнтація на схід – це фізично неможливо і, скажімо так, якщо зважувати всі ризики, це точно не вигідно.

На конференції в Батумі президент Зеленський висловив розчарування програмою ЄС «Східне партнерство». Він сказав про те, що ЄС не має стратегічного бачення, а ми будемо підтримувати цю ініціативу рівно настільки, наскільки вона буде сприяти реалізації наших європейських прагнень. Ви передавали Євросоюзу свої пропозиції щодо очікуваних результатів співробітництва. Європа прислухалася?

З першого дня започаткування цієї ініціативи учасники за замовчуванням прийняли лідерство України. І Україна буде проявляти себе цим лідером доки ініціатив буде слугувати досягненню цілей: економічній інтеграції, політичній інтеграції або формуванню політики розширення Європейського союзу.

За весь період існування «Східного партнерства» Україна, Грузія і Молдова стали першими країнами, які отримали безвізовий режим, країнами, які підписали Угоди про асоціацію і про зону вільної торгівлі. Україна стала першою країною, яка почала говорити про об’єднання ринків і інтеграцію в єдиний європейський ринок.

Сьогодні настав час, коли ми говоримо про перегляд ініціативи «Східне партнерство», тому що Україна порушує питання політичної інтеграції. До певної міри «Східне партнерство» дозволяє нам цю політичну інтеграцію забезпечувати.

Ми хочемо бачити горизонт розширення Європейського союзу: який вигляд матиме ця політика стосовно країн, які чітко заявили про свої наміри стати членом ЄС і виконують Угоду про асоціацію – змінюють своє законодавство, свої правові системи, встановлюють єдині економічні рамки взаємодії з ЄС. Що далі? Сьогодні «Східне партнерство» не дає відповіді на це питання.

Якщо вона такої відповіді не дає, ми рухаємося в тому напрямку, який дозволить нам отримати чіткі відповіді. Це, в першу чергу, двосторонній діалог: діалог з Брюсселем, діалог з окремими столицями Європейського союзу.

Є ініціативи підписання двосторонніх декларацій про підтримку європейської перспективи; є діалоги, які ведуться на майданчику Європейської ради, Європейської комісії щодо підтримки демократичних змін в країнах поза Європейським союзом; є ініціатива асоційованого тріо – трьох країн, які готові інтегруватися у ЄС , які вимагають чіткої відповіді.

Якщо ініціатива «Східного партнерства» може бути трансформована таким чином, щоб підтримувати політичну інтеграцію, то ми готові рухатись у цьому напрямку. Якщо ні – ми будемо пропонувати інші формати.

Угода про асоціацію виконана на 54% на сьогоднішній день. Це повільніший рух, ніж Європа розраховувала бачити від України. Які головні недопрацювання щодо виконання Угоди про асоціацію за часів Порошенка і за часів Зеленського?

Угода розрахована на десять років. Ми зараз ледь перетнули межу у п’ять років і фактично ми говоримо про виконання трохи більше ніж половини зобов’язань.

Я вважаю, що це дуже гарний показник і більшість із цих відсотків, скажімо так, були досягнуті саме за останні два з половиною роки. У першу чергу, тому що була підтримка парламенту через ухвалення системних законів, підзаконних актів, виділення фінансування з бюджету на реалізацію законів, пов’язаних з виконанням Угоди про асоціацію.

Я би сказала, що у цьому і полягає основна різниця, тому що у попередньому політичному циклі достатньо добре була вибудована система виконання Угоди про асоціацію, організація цього процесу, але, на жаль, не було достатньої політичної волі, щоби приймати важливі системоутворюючі закони у різних секторах. У першу чергу, в парламенті.

Мова йде не лише про якісь технічні закони. У нас є сфери, у яких за 30 років не було взагалі жодних відносин, жодного регулювання, що стало рушієм для формування монополій. Ми це змінили, ухваливши, наприклад, закон про електронні комунікації, закон про внутрішні водні шляхи, закон про донорство крові.

На основі європейських правил ми створюємо умови функціонування ринку. Конкурентні, прозорі, рівні для всіх і, звичайно, неприємні для великих груп інтересів, які паразитували на маленьких або більших сферах, монополізуючи їх.

Тобто однозначно – найбільш системні рішення, пов’язані з виконанням Угоди про асоціацію, були ухвалені саме цим парламентом, розроблені цим урядом і підтримані цим президентом. Я думаю, що це найбільша зміна, яка суттєво вплинула на нашу роботу.

Президент заговорив про розширення Угоди про асоціацію, зокрема, її тарифної частини. Що саме має змінитися і коли?

Указом президента була сформована делегація, яку я маю честь очолювати, по перегляду тарифних умов торгівлі з Європейським союзом.

Достатньо простим було рішення щодо формування перших таких пропозицій, тому що близько шести місяців тривали діалоги з бізнесом. Ми отримали дані про очікування бізнесу щодо сфер, у яких підприємцям цікаво розпочати роботу з ЄС щодо торгівлі, налагоджувати економічні зв’язки. Ми також маємо повний зріз проблемних питань у торгівлі, торгових бар’єрів, додаткових потрібних документів, проблем з виходом на європейський ринок. Так само ми маємо розуміння у сферах, де тарифна політика або замалі квоти обмежують або стримують торгівлю.

У нас є достатньо широкий перелік цих пропозицій, але, щоб почати перемовини, ми сформували нашу позицію, яка базується на традиційному експорті: це продукція харчова, певна продукція нехарчової промисловості, де квоти вичерпуються достатньо швидко. Скажімо так, для Європейського союзу не буде здивуванням така пропозиція України.

Тому перемовини тривають. Я сподіваюсь, що вже цієї осені ми вийдемо на консенсусну позицію і з європейської, і з української сторони і завершимо ці перемовини. А надалі будемо формувати нові і нові пропозиції.

Європа нормально сприймає ініціативу розширення квот?

Це, скажімо так, діалог двох дорослих партнерів.

У нас немає ілюзій, що Європейський союз готовий нам давати якісь подарунки або просто так розширювати доступ на ринок. Знову ж таки, це перемовини. Європейський союз також буде виставляти певні умови чи пропозиції щодо розширення доступу на український ринок.

Трохи більше року тому, коли я з трибуни Верховної ради оголошувала питання оновлення Угоди про асоціацію одним зі своїх пріоритетів, було дуже багато скептицизму. Було дуже багато недовіри, міфів і страхів стосовно того, що через оновлення ми зайдемо у додаткову ратифікацію угоди або що ми не зможемо сформувати ці пропозиції.

Але пройшло трохи більше року і Європейський союз вважає одним з найбільших здобутків минулого року початок перегляду Угоди про асоціацію. Український бізнес, всі бізнес-асоціації, малі і середні підприємства, великі компанії підтримують цей процес, включаються, готують свої пропозиції. Створена делегація, перші переговорні позиції. Вже в кінці року ми матимемо перший результат.

Тому я вважаю, що цей процес успішний, і з цього починається великий перегляд наших відносин з Європейським союзом з точки зору дорослішання, дорослих переговорів, і з точки зору перегляду не лише тарифних умов торгівлі, але й в цілому доступу на ринок, інтеграції України на внутрішній ринок Європейського союзу.

Ну і, безумовно, політична інтеграція, яка буде обговорюватися вже в ході цьогорічного саміту Україна-ЄС 12 жовтня.

У статті 274 Угоди про асоціацію йдеться: «кожна Сторона повинна враховувати енергетичні мережі та можливості іншої Сторони під час розробки програмних документів…». Чи означатиме запуск «Північного потоку-2» порушення Угоди про асоціацію України з ЄС з боку ЄС?

Такі висновки можна робити лише якщо є відповідне рішення арбітражної панелі. Фіксувати такі рішення важко, але Україна запросила консультації з європейською стороною з цього питання. Ми до них готуємося.

Я вбачаю тут велике розчарування для України, до якого може призвести запуск проєкту «Північний потік-2». З економічної, з геополітичної, з безпекової точки зору, але й з точки зору розчарування в цілому у європейській інтеграції.

Останні десять років Україна присвятила тому, щоб увесь ринок електроенергії, газу, системи регулювання контролю ринку відповідали європейським стандартам. Ми забезпечили анбандлінг «Нафтогазу» – створення європейського зразка регуляторів у сфері електроенергетики та інших сферах енергії, ми створили інституцію незалежного аналітичного регулятора НКРЕКП, змінили законодавство, стали членом Енергетичного співтовариства. Ми проходимо аудити, ми постійно є об’єктом критики і оцінок з боку європейських інституцій, ми забезпечили навіть те, що чинний україно-російський газовий контракт базується повністю на європейських нормах.

Тому будь-які винятки з боку Європейського союзу щодо інших гравців, які матимуть доступ на український ринок, безумовно, будуть мати наслідком велике розчарування для нас як країни, яка вірить в європейську інтеграцію, яка вірить у те, що ми маємо бути частиною одного ринку; для лідерів, політиків, парламентарів, високопосадовців, які багато докладають зусиль до того, щоб щодня зближувати українські ринки, грати за європейськими правилами, встановлювати такі правила гри; для великих, потужних, малих і середніх гравців на українському ринку.

Я думаю, що саме з цим розумінням Європейський союз має підходити до будь-яких рішень пов’язаних з «Північним потоком-2».

Які очікування від цих консультацій?

У першу чергу, я вважаю, що до цих консультацій мають бути залучені не тільки європейські інституції, а й якомога більше представників держав-членів Європейського союзу. Для того, щоб було чітке усвідомлення всіх викликів енергетичній безпеці Європи та України.

По-друге, ми, звичайно, готуємо юридичну позицію, яка матиме посилання на відповідні положення Угоди про асоціацію щодо доступу на ринок Європейського союзу, щодо можливих компенсаторних моментів, на які може розраховувати Україна відповідно до Угоди про асоціацію.

Але для нас є важливим не лише елемент консультацій на технічному рівні, а й започаткування глобального дискурсу на рівні лідерів європейських країн у рамках європейських інституцій. Про це говорить і президент України. Важливо, щоб ця дискусія стосувалася не лише безпекових викликів для України, але й Європи в цілому, тому що запуск «Північного потоку-2» – це є елемент гібридної війни. І ми хочемо нагадати багатьом столицям, як вони вже ставали об’єктом газового шантажу з боку Росії.

У наступні два роки можливо від’єднатися від енергосистеми Росії та Білорусі та забезпечити приєднання України до так званого енергетичного безвізу?

Першочерговою метою для нас є синхронізація з енергосистемами Європейського союзу, нарощування наших спроможностей, щоб диверсифікувати напрямки постачання електроенергії до Європейського союзу. Це основна і надважлива мета.

У другу чергу, ми розуміємо, що багато країн Європейського союзу потребують додаткових ресурсів, додаткових потужностей, які може запропонувати Україна. Візьмемо курс на декарбонізацію економіки, задекларований ЄС. Неминучим ефектом цього курсу буде зростання потреби в електроенергії. Сьогодні український ринок, українські енергетичні потужності є надзвичайно затребуваними в ЄС, тому як для нас, так і для європейських країн це – топ-завдання. У цьому напрямку рухаємося.

Прем'єр-міністр говорив, що планує домовитися з Європейським союзом про 5 «безвізів», маючи на увазі промисловий, авіаційний, цифровий, енергетичний і митний. Які перспективи кожного з цих «безвізів» і яка може бути черговість у їхньому отриманні?

Так само ці «безвізи» називають і в Європейському союзі. Більшість із цих домовленостей уже зафіксовані і в заяві торішнього саміту Україна-ЄС, і в спільних документах за результатами засідання ради Асоціації Україна-ЄС, де Україну представляє прем’єр-міністр.

Сьогодні ми маємо гарні перспективи. Ми плануємо підписати Угоду про спільний авіаційний простір – це буде перший «безвіз», авіаційний.

Вже до кінця осені мають завершитись оціночні місії в рамках укладання угоди по промисловому «безвізу». Тобто, ми очікуємо, що до кінця осені ми будемо розуміти план дій щодо укладання цієї угоди. Це важливо, тому що це буде залежати від нас.

Митний «безвіз» – це дійсно багаторічна історія, яка вже добігає свого логічного завершення. Ми очікуємо, що Україна буде запрошена приєднатися до Європейської конвенції про єдиний транзит. З точки зору митного переміщення товарів Україна стане частиною європейського митного простору.

Парламент саме цього скликання мав достатньо сміливості, щоб ухвалити системне законодавство, яке імплементує європейські норми. Уряд протягом 2020 року ухвалив усі необхідні підзаконні акти, на деяких митницях ми запровадили електронну систему транзиту, яка зараз проходить аудит Європейського союзу. Усі ці кроки протягом останніх двох років призвели до того, що до кінця року ми очікуємо розпочати приєднання до єдиного митного простору ЄС.

Цифровий «безвіз» ми вже фактично частково отримали, тому що ви можете зараз купити квиток у будь-яку частину Європи, показавши додаток «Дія». Український сертифікат вакцинації визнається в усіх країнах Європи і його може зчитати будь-який офіціант у будь-якому кафе в Ніцці або в іншому місті однієї з країн ЄС. Відповідно, у цьому плані ми вже рухаємося достатньо потужно і це означає, що в Європі визнають достатньо високий рівень захисту персональних даних, захисту інформаційних та безпекових систем України. Тому нам залишається нарощувати такі успішні історії, які стосуються «цифри».

Наскільки успішним є проєкти транскордонного співробітництва з ЄС?

Для мене питання розвитку транскордонного співробітництва є пріоритетом. Це одне з питань, яке я також оголошувала з трибуни Верховної ради, коли обіцяла народу України і депутатам, що я буду займатися цими питаннями. Тому що, дійсно, транскордонне співробітництво – це і є елемент фізичного зшивання України з Європейським союзом, з країнами-сусідами України.

Україна першою країною не членом Європейського союзу отримала головування у Дунайській стратегії ЄС. Ми також просуваємо ідею розробки Стратегії Європейського союзу ля Карпатського регіону, де Україна буде також одним з ключових гравців. Але найважливіше – це прикордонно-митна процедура: це пункти пропуску, це мінімізація перешкод для руху людей, осіб, товарів, вантажу через кордони ЄС.

У цьому плані в нас достатньо важка історія відносин з країнами Європейського союзу: було багато кредитів, багато кримінальних справ... Десь знаходили якісь культурні цінності, десь будувалися дороги прямо в ліс – дуже складний процес, але сьогодні він максимально налагоджений.

За минулий рік ми затвердили програму розбудови всіх пунктів пропуску на кордонах з Європейським союзом, визначили пріоритетні, повністю виділили бюджет на ці пункти пропуску, також ми визначили 5 пріоритетних пунктів пропуску на кордонах з кожною країною ЄС, разом з органами місцевого самоврядування, народними депутатами та командою Офісу президента ми сконцентрували свою роботу на цих пунктах пропуску.

Сьогодні ми маємо чітке розуміння, що вже у 2021-2022 роках сучасна прикордонна митна інфраструктура запрацює на кордонах України з Польщею, Румунією, Угорщиною і Словаччиною. Я думаю, що це і є візитівка України: якраз ті випадки, коли іноземні громадяни, потрапляючи в Україну, навіть не розуміють, що вони потрапили на територію за межами ЄС. Це ті приклади, які ми хочемо масштабувати.

Другий національний внесок України в рамках Паризької угоди має зменшитися до 35% до 2030 року. В уряді озвучують космічну суму – йдеться про сотню мільярдів євро додаткових інвестицій. Які перспективи отримати цю допомогу і чи зможе Україна виконати свої зобов’язання без цих грошей?

Однозначно Україна зможе виконати свої зобов’язання, тому що вони є амбітними, але не фантастичними. Тобто, це абсолютно чітко прораховані показники.

Для нас є важливим зміст того документу, який Україна відправила в секретаріат Паризької угоди. Тому що мова йде не лише про внутрішню українську роботу, але й про виконання міжнародними партнерами своїх зобов’язань.

У першу чергу, це синхронізація з енергетичними системами України, збереження транзиту газу як елементу енергетичної безпеки України, ну і, відповідно, доступ до фінансових ресурсів.

Тут треба уточнити – дійсно ми говоримо про приблизно 102 мільярди євро на 10 років. Це достатньо велика сума, але, якщо розділити її на десятирічний період, то вона є абсолютно реалістичною. Мова йде про сукупну вартість усіх інвестицій переоблаштування заходів декарбонізації. Не йдеться про те, що ці кошти будуть виключно йти з державного бюджету або будуть елементами допомоги міжнародних партнерів. Це – кредити, інвестиційні проєкти...

Сьогодні моя задача як члена уряду, який координує міжнародну допомогу – створити платформу, щоб ми могли правильно оцінити обсяг ресурсів, до яких ми маємо зараз доступ. Також як уряд ми маємо запропонувати чітку візію реалізації цього Національного визначеного плану, синхронізувати з іншими стратегічними документами. Тому я веду зараз перемовини про створення платформи для діалогу щодо доступу до цих ресурсів. Я думаю, що це єдиний правильний шлях, щоб ми системно підійшли до цього питання і щоби бізнес – великий, малий і середній – мав певну передбачуваність і розуміння того, на що вони можуть розраховувати.

Текст: Катерина Пітєніна

Фото: Олена Тян

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал