Безрукі. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Україна – країна, в якій завжди хотіли правління «сильної руки», але відштовхували цю руку, ледь відчувши найменшу жорсткість.

З президентів найбільше на роль володаря такої руки, якщо прикидати заднім числом, підходив Леонід Кучма, але під час другого терміну нелюбов до нього була недосяжною. Рейтинг довіри лежав в останні роки на жалюгідних 12%. Помаранчевий Майдан був більшою мірою проти нього, і вже в другу чергу проти офіційного наступника-«зека».

Після «слабака» Ющенка «зек» пішов на ура саме як носій дефіцитної сили. Ще в січні 2009 року компанія Research & Branding Group, що тісно працювала з регіоналами, оголосила, що 80% громадян України вважають, що державі потрібна та сама «сильна рука». Президентські вибори, здавалося, підтвердили цей висновок, але Віктору Федоровичу через кілька років довелося покинути батьківщину в східному напрямку.

Спробою зобразити із себе «військового президента» налякав і віднадив від себе виборців Петро Порошенко, хоча, здавалося б, який ще президент повинен бути під час війни?

Цікаво, що ще за пів року з гаком до втечі Януковича, в червні 2013 року, 59% українців, опитаних Соціологічною групою «Рейтинг», заявляли, що Україні не вистачає, скоріше, «сильної руки», ніж демократії. Іншої думки були 26%. Що ще цікавіше, практично такі ж цифри були отримані під час осіннього 2020 року опитування КМІС. 54% з гаком заявили, що сильний лідер для України важливіше, ніж демократична система управління. Навпаки вважали практично ті ж 26,7%, що і сім з гаком років до цього.

Цілком можливо, що Володимир Зеленський, який повернувся, за даними квітневого опитування КМІС, на рейтинговий рівень першого туру президентської кампанії – 31,4% серед тих, хто визначився з вибором (в 2019 році було 30,24%), зобов'язаний деякій регенерації підтримки за рахунок показового силового компонента – непередбачувано караючого РНБО.

До речі, опитування КМІС вперше зафіксувало, що зразковий силовик Ігор Смешко (10,4% серед тих, хто визначився) обходить в рейтингу Юрія Бойка (9,6%) і впритул присувається до показників Юлії Тимошенко (11,9%). Втім, соціологи резонно поправлять, що у цієї трійки, скоріше, однакові результати, в межах статистичної похибки. Але, наприклад, проведене двома тижнями раніше опитування Соціологічної групи «Рейтинг» показало більший розрив між Смешком (6,8% серед тих, хто визначився) і Бойком з Тимошенко (близько 12% в обох), і не помітив такого значного підйому у Зеленського. Не можна виключати, до речі, що це коливання на користь кандидата – генерал-полковника, і зростання підтримки чинного президента якось пов'язані з тривожною ситуацією, яка склалася до середині квітня у наших східних кордонів і з боку Криму.

Помітне просування Смешка з третього ряду в другий, якщо воно буде підтверджено наступними вимірами, не повинно вводити в оману і вселяти якісь непотрібні ілюзії. Зі списку кандидатів в президенти випав Анатолій Гриценко, який довгий час грав штатну роль бравого військового в електоральному карнавалі. Ігорю Петровичу і дісталися осиротілі виборці Анатолія Степановича, ядро яких складають немолоді чоловіки-містяни з вищою освітою, які люблять поміркувати про те, що «Чемберлен – голова». На двох в 2019 році Смешко і Гриценко зібрали майже 13%, це приблизно і є стеля для такого роду кандидата.

Що ж стосується невтамованого бажання більшості українців бачити на чолі країни сильного лідера, це ж не про наявність звання і погонів, не про вміння начальника марширувати попереду строю, віддавати дзвінкі команди і грізно ворушити бровами, це про стратегічне бачення і наявність політичної волі. Про особистісний масштаб, який, якщо є, то його не сховаєш. Поки що немає ні найменших підстав боятися такої «сильної руки». Потрібно турбуватися, що її все немає і немає.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: