Рейтинговий вакуум: чому не зростає популярність позапарламентських партій

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Після місцевих виборів минуло вже пів року, однак жодна із позапарламентських партій не змогла продемонструвати суттєвого зростання рейтингу для загальнонаціональних амбіцій.

Щоправда, деякі парламентські партії також втрачають довіру виборців, і цей факт ще більше налаштовує внутрішню партійну «кухню» діяти цікавіше та оригінальніше у пошуках власної електоральної ніші. Попри те, що у класичних законах політології діє принцип «перетікання» електоральних уподобань, навіть така тенденція завжди залишає достатньо ресурсу для партійних маневрів становлення нових політичних брендів та партійних структур.

Які позапарламентські партії натепер мають найбільше шансів позмагатися за вподобання українців на загальноукраїнському рівні? Попри те, що в Україні офіційно зареєстровано понад 300 політичних партій, розпочати боротьбу за заповітні 5% виборчого бар’єру можуть не більше десяти з них.

Згідно із соціологічними опитуваннями кількох компаній у лютому-березні 2021-го року, потенційно спробувати здобути власну фракцію у парламенті можуть 9 політичних сил – партія «Сила і честь» (4-5%), «Українська стратегія Гройсмана» (4-5%), Радикальна партія Олега Ляшка (4-4,5%), «УДАР» Віталія Кличка (від 2,5 до 3,2%), партія «Наші» (близько 3%), Партія Шарія (близько 2,5%), партія ВО «Свобода» (2,7-3%), «За майбутнє» (2-2,5%) та «Народний фронт» (1,5-2%).

Чому попри значну критику влади та вакуум електоральних вподобань, позапарламентські партії досі не можуть розраховувати на бодай впевнене подолання 5% бар’єру на загальнонаціональних виборах?

Регіональні еліти проти брендів

Під час місцевих виборів-2020 основна ставка серед політичних партій була зроблена на місцеві бренди – у протистоянні із рейтингами провладної політичної сили обіцянки та довіра до регіональних еліт у деяких випадках мала переважну силу.

Місцеві вибори в Україні: які результати раніше показували партії владиМісцеві вибори пройдуть в Україні 25 жовтня. Головна інтрига – який результат покаже партія Слуга народу.

Скориставшись «регіональним» квитком у політиці, більшість партій на місцевих виборах-2020 вирішили зосередитися суто на внутрішньому контексті. При цьому частина з них не цурається співпраці як із провладною політичною партією, так і з опозиційними силами, які представлені у парламенті.

Менше з тим, для загальнонаціонального просування потрібно створювати систему осередків політичних партій, а це завдання під силу не всім. Саме регіональні партії можуть ставити перед собою амбітні цілі – і поступово виходити на загальнонаціональний масштаб, адже більшість парламентських партій наразі сподіваються на бренд, та не керуються метою масштабувати свою географічну присутність, наростити кількість членів та розбудувати партійну структуру.

Нестача партійних традицій

Ще одна проблема, в якій борсаються майже всі позапарламентські партійні проєкти та політичні партії – відсутність тривалої традиції роботи із партійними осередками та місцевими медіа. Не кажучи вже про ідеологічні засади, якими можуть похвалитися поки що хіба партії «правого» спрямування.

Розрахунок на медіа та ситуативні сплески активності разом із активізацією медійної кампанії напередодні виборчого процесу – одна із головних проблем нинішніх партій. Адже навіть вдалі прийоми із впізнаваності – важко перетворити у реальні рейтинги. І головна причина – у довірі: вона досягається не за кілька місяців передвиборчої боротьби і не за рахунок упізнаваних облич. Довіра у політичному значенні – має значно ширшу фундаментну основу. Передусім – це системна багаторічна робота на власний бренд та просування ініціатив політичної сили на місцях.

Ключ у партійному бар’єрі?

Значно спростити участь позапарламентських партій у загальнонаціональних виборах могло б зменшення партійного виборчого бар’єру. В Україні бар’єр за період незалежності змінювався кілька разів. В 90-х та на початку 2000-х він був на рівні 4%, в середині 2000-х був знижений до 3%, зараз ‒ 5%. Так, наприклад, планові та дострокові парламентські вибори у 2006 та 2007 роках відбувалися за пропорційною системою із 3% прохідним бар’єром. Парламентські вибори 2012 року проходили вже за змішаної системи із 5% бар’єром. Нині даний бар’єр, попри дискусії – зберігається.

Зміни до Виборчого кодексу: чи відповідають ініціативи КонституціїЗміни до Виборчого кодексу, які планує розглянути Верховна рада, не відповідають повною мірою вимогам Конституції, вважає експерт.

У чому основний недолік? В тому, що для мобілізації медійних та фінансових ресурсів партіям потрібно більше часу та організаційних ресурсів, а значить – триваліший час для здобуття рейтингів. Подібна ситуація грає не на користь становленню демократичних інститутів суспільства – надто, якщо йдеться про становлення партійних структур.

Натомість високий виборчий бар’єр також має свої переваги – на загальнонаціональному рівні до парламенту потрапляють партії, які мають достатню впізнаваність свого бренду та ті, які провели успішну виборчу кампанію для здобуття заповітного 5% бар’єру.

За пропорційної системи, як вважають досвідчені знавці виборчих систем, взагалі доцільно скасувати будь-який штучно встановлений бар’єр або знизити його до максимально можливої позначки. Найчастіше йдеться про 1%. У будь-якому разі, діятиме так званий «природний бар’єр», який є побічним математичним продуктом особливих характеристик виборчої системи (розміру округів, виборчої формули, кількості політичних партій, кількісного складу представницького органу).

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал