Гавкіт в асортименті. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Зміна керівництва Національного банку, яка зараз так жваво обговорюється, вкотре показала, що центральним питанням української політики залишається питання: «Ти чий?». Народна політологія, апологети якої активно живуть у соцмережах, завжди прагне вказати на те, що за будь-яким рішенням, до того ж кадровим, стирчать чиїсь вуха або чиясь борода. Це якраз той випадок, коли погляд, звичайно, варварський, але по-своєму вірний.

Варварський, оскільки нескінченно спрощує складний світ, в якому діє комплекс різних факторів, і якийсь конкретний епізод зовсім не пояснюється впливом саме володаря бороди або іншої примітної відмінності, який, може, і мріяв би про всемогутність, яку йому приписують чутки, але куди більш скутий у можливостях. Ба більше, подібне пояснення здатне далеко відводити від справжніх причин, закриваючи шлях до розуміння того, що відбувається й прогнозування перспектив. Усі теорії змови в їх легкій або важкій формі розкривають психоемоційні особливості прихильників і взагалі нічого не повідомляють про міфічних персонажів, включених у пояснювальні схеми. Сорос, Ротшильди, Коломойський, Ахметов чи Путін існують у своїх світах, які, безумовно, перетинаються з нашими, але химерним і часто вигаданим профанами чином.

Водночас фактор приналежності надзвичайно важливий, а в наших умовах так просто занадто. «Ти чиїх будеш? Чий холоп, я тебе питаю?» – недарма допитувався цар Іван Васильович у Антона Семеновича Шпака відповіді на це питання, адже відповідь відразу багато б йому прояснила в дивних обставинах, в яких він волею й фантазією Булгакова опинився.

Смолій звільнений з поста голови Нацбанку: як голосували нардепиЗвільнення Якова Смолія з посади голови Національного банку України підтримали 286 народних депутатів.

Безумовно, можна вказати безліч причин, за якими відставка Якова Смолія стала невідворотною. Але якщо зовсім прямо, по-варварськи, то через те, що належить він до команди Гонтаревої, яка, у свою чергу, з команди Порошенка. Ступінь приналежності можна обговорювати, але головне, що вона очевидна Зеленському. У Коломойського, звичайно, свої рахунки до керівництва Нацбанку. Отже, бороді в цій картинці теж є місце, але ключову роль відіграє ось ця чийність Смолія. Для президента це дуже важливий фактор. Гончарук та Рябошапка втратили посади, як тільки були визнані не своїми. Яків Смолій мало того, що не свій, а ще й з такими зіпсованими корінням. Володимир Зеленський і так скаржиться, що не можна нікому довіряти, а тут зрештою про жодну довіру не може бути й розмови.

У самому підході «свій-чужий» нічого поганого немає, зрештою це базова матриця, за якою будуються відносини у світі людей і тварин, і вона покликана рятувати від неприємностей: до своїх горнутися, від чужих відсахнутися або, навпаки, на них нападати. Проблема ж у тім, що за цим вихідним розрізненням є безліч інших, що уточнюють і ускладнюють, за якими і йде формування груп інтересів і впливу. Наприклад, нинішнє керівництво Нацбанку пов'язують з політикою монетарного «підсушування» економіки й утримування низького курсу гривні за всяку ціну. Добре це чи можна придумати щось краще, нехай обговорюють фахівці, але зі звільнення Смолія спадає на думку начебто логічний висновок про прийдешню спробу змінити політику Нацбанку. А ось це вже зовсім не факт, тому що прибрали його не через концептуальні розбіжності, а через те, що чужий. І політика його чужа, тому що він чужий, а не навпаки.

Обмеженість і відверту шкоду зведення усього до питання «ти чий?» проявляються у відомої готовності прощати все своїм і не прощати нічого чужим. Як наслідок, ніхто не обговорює варіанти політики, дискусії – у нас зрештою не популярний жанр. У нас гризуться й звинувачують, причому знову-таки не за слова чи дії, а за фактом належності. Країна перебуває в унікальній історичній ситуації, але зацікавленого обговорення обставин і перспектив немає. Важливіше показово зрізати негідників, ніж переконати розгублених або розбудити байдужих. Вибір політики в цих умовах – це вибір зграї, в якій гавкати, а не вибір вектора розвитку. Примітивізація політики максимально спрощує і без того нескладну у своїх культурних і громадських проявах країну. В асортименті тільки гавкіт.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися: