Скільки не шкода, і побільше. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Мало яка тема настільки привертає загальну увагу, як підрахунок чужих грошей. А якщо врахувати, що преміальні керівникам державних підприємств і міністрам в очевидному сенсі нам зовсім не чужі, а є нашими грошима, громадський резонанс з приводу величезних виплат забезпечено.

У соцмережах надаються порівняння чималої зарплати директора «Укрпошти» Ігоря Смілянського та генерального поштмейстера США Меган Бреннан. І в абсолютному порівнянні заробітки українського менеджера набагато вище, ніж в американки, а у відносному – все очевидно: якщо утримання генерального поштмейстера обходиться американській пошті в 0,0009% обігу компанії, то на Смілянського «Укрпошта» витрачає 0,34% від обігу. Кажуть, у цій установі, просякнутій радянським духом, з приходом нового менеджменту відбулися революційні зміни. Вухо ловить ці розмови, око змін не помічає. Як і в сфері культури, міністерство якого побалувало себе щедрими новорічними подаруночками за наш рахунок.

Кабмін щомісяця публікуватиме зарплати міністрівКабмін щомісяця публікуватиме звіти про розміри зарплат міністрів та їхніх заступників. Про це заявив під час брифінгу міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет.

З преміальними керівництву «Нафтогазу» і простіше, і складніше. З одного боку ці люди витягли компанію з дна, закрили чорну діру і заробили Україні великі гроші, здобувши серйозну перемогу в протистоянні з російським «Газпромом». І за контрактом їм належить 1% від виграної суми, а вона колосальна – 2,9 мільярда доларів. Але покладені до виплаті «на руки» 700 мільйонів гривень перевищують можливості фантазії простих і не дуже простих громадян. Для порівняння: у бюджеті України на 2020 рік закладено 246 мільйонів на соціальну адаптацію ветеранів бойових дій на Донбасі, 806 мільйонів – на доплату одиноким пенсіонерам.

Ніхто не сперечається, що політики, чиновники і найняті державою менеджери повинні отримувати адекватну винагороду. Питання залишається одне: адекватну чому?

Власна держава завжди була головним ворогом України, її грабіжником і душителем будь-яких прагнень до свободи і розвитку. Усі значимі капітали в країні, яка так і залишилася злиденною, отримані за допомогою держави і при цьому в її обхід і на брехні, по суті, шляхом перекачування громадського до особистих кишень. І коли лунають скарги на слабке фінансове забезпечення політиків і чиновників, це викликає передбачуване роздратування. Наскільки б не були праві окремі державники-безсрібники, їхні жалюгідні голоси не чути за самовдоволеним гуркотом автомобілів представницького класу, куплених жебраками-бюджетниками, які освоїли наявні можливості. НАЗК трохи псує їм безтурботне життя, але є купа прийомів, як від цієї прикрої обставини відмахнутися.

Тому так, давно прийшов час навести простий і прозорий лад у системі оплати людей, які працюють за наймом у держави, але завдання першорядної важливості – поставити її, державу, на місце, ум'яти в мінімальні обсяги функції та тримати в чорному тілі. І лупити при найменшій підозрі, що вона намагається взяти на себе більше, ніж слід. Тому що братиме за наш з вами рахунок, звідки ж ще. І в тих, хто беруть від імені держави, будуть абсолютно стурбовані фізіономії, хороший апетит і поставлені голоси, які жваво міркують про патріотизм.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...